Психолого – педагогічні засади міжособистісного спілкування Лекція 1

Тема: Міжособистісне спілкування , як соціально – педагогічне явище.

План

1.Загальна характеристика спілкування як соціально-психологічного явища.

2.Соціальна функція спілкування у професійній діяльності .

3.Основні механізми соціальної перцепції у спілкуванні .

4. Спілкування та діяльність.

5. Структурні компоненти спілкування.

6. Визначенн міжособистісного спілкування.

7. Види, рівні, функції міжособистісного спілкування.

8. Структурний аналіз спілкування.

9. Аналітичні моделі спілкування.

1.Загальна характеристика спілкування як соціально-психологічного явища

Поняття «спілкування» у психології вживається у таких значеннях:

• як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г.Ананьєв, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);

• як атрибут інших видів людської діяльності (О.О.Леонтьєв, В.М.Панферов);

• як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С.Виготсь-кий, СЛ.Рубінштейн);

• як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д.Урсул, Л.О.Резников);

• як специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С.Каган);

• як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.ФЛомов, В.В.Знаков, АО.Реан) та ін.

Отже, у широкому розумінні спілкування — це той бік людсько­го буття, що вказує на активну суб'єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані форми контактів, в які вони вступа­ють. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини, не може існувати жодне суспільство.

За змістом спілкування, тобто взаємодії з будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу, в залежності від предмета обговорення, можна виділити такі види людського спілкування:

а)вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування, у про­ цесі якого людина задовольняє одну з основних своїх потреб — у обміні інформацією, думками та почуттями з іншою людиною (на­ приклад, інтимне спілкування закоханих, друзів і т.ін.);

б)ділове спілкування, предметом якого є спільна діяльність та її ефективна організація. Таке спілкування можна розглядати, з одно­ го боку, як важливу складову будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого — як самостійний вид діяльності (на думку окремих нау­ ковців);

в)ігрове спілкування, що обслуговує такий універсальний вид людської діяльності — гру;

г)ритуальне спілкування, змістом якого є дотримання і реаліза­ ція соціально значущих ритуалів (поздоровлення, висловлювання співчуття, вступ на посаду, складання військової та інших видів при­ сяги тощо). Воно переважно визначається правилами і нормами про­ фесійного етикету (наприклад, лікарського, воїнського).

Усі ці види спілкування можуть мати форму матеріального, ду­ховного і міжособистісного спілкування.

Матеріальне спілкування — це різноманітні взаємини та цілесп­рямована взаємодія керівників з працівниками у процесі їх матері­ально-практичної діяльності, передусім професійної, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя закладу.

Духовне спілкування виступає як обмін між керівниками та праців­никами різноманітною систематизованою пізнавальною та емоційно-почуттєвою інформацією, переживаннями і думками за допомогою живої мови, засобів масової комунікації і невербальних засобів.

Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування — це такий різно­вид взаємодії керівників і працівників, в якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного і об'єктами, і суб'єктами.

Цей вид спілкування являє собою особливий інтерес для психо­логії управління, він складається з процесу інформаційної і предмет­ної взаємодії між керівниками та працівниками, в якому формуються і реалізуються їхні різноманітні стосунки. Воно передбачає встанов­лення прямих контактів між ними, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії і висловлювання партнерів по спілкуванню, сприймати один одного як конкретну особистість та як фахівця. Цей різновид спілкування розвивається перш за все у малих трудо­вих колективах. Вихідна і головна одиниця міжособистісного спілку­вання — діада, парний соціально-психологічний зв'язок (у малій групі кожний спілкується з кожним, без посередників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистісних зв'язків як на рівні внут-рішньогрупового, так і на рівні міжгрупового спілкування.

Основною особливістю масового спілкування є його опосередко­ваний, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Масове спілкування у закладі також може здійснюватися за допомогою засобів масової інформації.

Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з безпосереднім соціальним оточенням, а масове — сприяє здійсненню зв'язку керівника та всіх інших працівників закладу.

Слід відмітити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і рідко зустрічаються у чистому вигляді. Разом із тим, виділен­ня таких видів спілкування дозволяє вивчати специфіку спілкуван­ня, виходячи з його змісту.

Отже, зміст, форми та методи діяльності керівників і необхідність надання їй цілеспрямованого та організованого характеру передба­чають чітке регулювання їхніх взаємодій із працівниками. Універ­сальним засобом такого регулювання виступає управлінське спілку­вання. Через це воно є одним із центральних проблем у підготовці майбутніх фахівців, бо без спілкування не може здійснюватися жод­на професійна діяльність.

2.Соціальна функція спілкування у професійній діяльності поля­гає в тому, що воно є засобом забезпечення життєдіяльності закладу в цілому. Воно спрямовано на налагодження оптимального функці­онування закладу, на передачу професійного досвіду працівникам у формі систематизованого наукового знання, а його зміст спрямова­ний на інтеграцію та координацію діяльності суб'єктів професійної діяльності, вироблення спільних норм і правил такої діяльності, на­лагодження контактів у трудових колективах, обмін інформацією, думками та почуттями тощо.

Суттєвий інтерес становлять функції спілкування, стосовно яких мається кілька підходів. Наприклад, згідно з одним із них спілкуван­ня має чотири класи функцій.

До першого класу належать інструментальні функції обслугову­вання різних видів групової конкретної діяльності.

Другий клас утворює комплекс психічних функцій, які зумовлю­ють розвиток окремих психічних процесів і форм психічної діяль­ності людини.

Третій клас становлять соціально-психологічні функції спілкуван­ня — функції налагодження контактів між людьми, самоутверджен­ня та самоактуалізації особистості, розвитку стосунків між членами групи, групоутворення та розвитку групових процесів, а також функції, пов'язані з формуванням і розвитком особистості в сус­пільстві.

До четвертого класу належать соціальні функції спілкування; передання особистого та суспільного досвіду наступним поколінням, організація суспільної взаємодії, формування всіх видів суспільних відносин, функціонування як важливішого способу життя особис­тості, колективу, суспільства.

ГМАндрєєва виділяє комунікативну, інтерактивну та перцептивну функції, а В.Г.Крисько — прагматичну, внутрішньо-особистісну функції та функції формування і розвитку, підтвердження, об'єднання-роз'єднання, організації та підтримки міжособистісних взаємин.

Для характеристики спілкування у виробничому процесі можна використовувати класифікацію функцій спілкування за Є.В.Руденським, який виокремлює такі його функції: основні — інструменталь­на, синдикативна, самовираження та трансляційна; додаткові — екс­пресивна, контрольна (соціальна) та соціалізації. Такий підхід допомагає більш чіткому визначенню сутності, цілей, змісту, специфі­ки та результатів спілкування у професійній діяльності. Практично такої самої точки зору дотримується АА.Брудний, який у спілкуванні виділяє три початкові (активаційна, інтердиктивна, дестабілізуюча) та чотири основні (інструментальна, синдикативна, самовираження, трансляційна) функції.

Трансляційна функція має особливо важливе значення для підго­товки майбутніх фахівців агропромислового комплексу у ВНЗ до управлінського спілкування, бо ця функція, наприклад, лежить у основі їх управлінської підготовки: «...через спілкування і відбувається навчання особистості, як інституціональне, санкціоноване та органі­зоване державою, так і власне індивідуальне, неформальне, що відбувається у процесі контактів з людьми, які повторюються, здатними передавати даній особі свої знання та навички»¹.Таким чином, спілкування охоплює та відображає як двосторонній, так і багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується їхніми духовними потребами, змістом і особливостями повсякденної та професійної діяльності, цілями особистісного жит­тя. Воно, як суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія у процесі професійній діяльності, спрямоване на розв'язання різноманітних професійних, господарських, особистісних та інших завдань у підприємстві і пе­редбачає обмін різноманітною інформацією між його учасниками, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємовплив один на одного та сприяє ефективній спільній діяльності суб'єктів професійної діяль­ності за рахунок погодження індивідуальних дій та операцій, розпо­ділу виробничих функцій, а також має цілеспрямований вплив на вдосконалення і самовдосконалення особистості працівників.

У зв'язку з цим воно породжує такі феномени, як сприйняття і розуміння його учасниками один одного; емпатія та співчуття; лідер­ство і керівництво; згуртованість і конфліктність; взаємини і наста­нови та ін.

Ефективність спілкування у процесі організації виробничої діяль­ності та повна реалізація основних функцій залежать від єдності його п'яти аспектів:

міжособистісного (відображає взаємодію працівників із безпо­середнім оточенням: з іншими працівниками та керівниками);

когнітивного (дає можливість пізнати співрозмовника як лю­дину та фахівця, чого від нього можна очікувати, тобто дозволяє піз­нати основні особистісні якості партнера по спілкуванню, колег);

комунікативно-інформаційного (являє собою обмін між суб'єк­тами виробничого процесу спеціальною професійною та іншою інформацією, своїми переживаннями, ідеями, настановами, настроя­ми, почуттями тощо);

емотивного (цей аспект має надзвичайно важливе значення для спілкування, бо дає можливість керівникам за допомогою емпатії піз­нати внутрішній духовний і психічний стан працівників та співпере­живати разом з ними; також передбачає наявність емоцій, наповне­ність інформації особистісними почуттями та ставленнями);

5) конативного (спілкування потрібне для узгодження зовнішніх і внутрішніх протиріч у позиціях партнерів по спілкуванню).

Зі складності та багатоплановості спілкування випливає його структура, до якої можна підійти по-різному. Структура спілку­вання, за Г.М. Андрєєвою, складається з трьох взаємопов'язаних вла­стивостей відповідно до трьох його основних функцій:

комунікативної;-інтерактивної;-перцептивної.

Комунікативний бік, виділення якого свідчить, що в процесі спільної діяльності індивіди обмінюються між собою різними відо­мостями, уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, емоціями та по­чуттями. У процесі спілкування партнерів, кожний з яких є актив­ним суб'єктом, відбувається не просто рух інформації, а, як мінімум, активний обмін нею. При цьому велику роль відіграє значущість інформації. У процесі спілкування учасники не просто «обмінюють­ся» значеннями, а прагнуть при цьому знайти загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не тільки прийнята, але й осмислена та зрозуміла. У зв'язку з цим у кожному комунікативно­му процесі виступають в єдності діяльність, спілкування і пізнання.

Інтерактивний бік позначає характеристику тих компонентів спілкування, які пов'язані з взаємодією людей, з безпосередньою організацією їх спільної діяльності. Стратегія взаємодії, наприклад, суб'єктів виробничого процесу визначається характером професій­ної діяльності її суб'єктів, яка має колективний характер і передба­чає активну взаємодію між ними.

Перцептивний бік, виділення якого в самостійний об'єкт дослід­ження підкреслює ту роль, яку відіграє сприйняття суб'єктами спілку­вання один одного в ефективності їхньої взаємодії, формуванні куль­тури поведінки та налагодженні ефективного контакту й оптимальної виробничої діяльності.

3. Основні механізми соціальної перцепції у спілкуванні такі:

ідентифікація;-

стереотипізація (майбутньому керівникові слід добре знати найбільш типові викривлення уявлень про іншу людину внас­лідок стереотипізації сприйняття: ефект ореолу — вплив по­переднього уявлення про людину на оцінку її властивостей; ефект послідовності — сильний вплив, який має перше враження; «проекція» — тенденція до перенесення особистих нега­тивних якостей особистості на іншого; ефект поблажливості — надлишок доброзичливості у сприйнятті іншої людини);

— рефлексія (на процес рефлексії впливають такі ефекти: кау­зальна атрибуція — приписування іншій людині тих якостей, які їй не притаманні; настановлення — попередньо сформова­на готовність сприймати співрозмовника під певним кутом; ефект ореолу — сприймання партнера крізь призму прикра­шених відомостей про нього; стереотипізація — привнесення в образ людини рис, якими зазвичай наділяють представників певної професії чи національності; атракція — привабливість одного партнера і спілкування для іншого: форми атракції: симпатія, дружба, кохання тощо).