Принципи комбінації антигіпертензивних препаратів

Лікування гіпертонічної хвороби є складною проблемою, яка потребує наполегливості й уваги з боку як лікаря, так і пацієнта. У розвитку гіпертонічної хвороби виділяють:

- початкову транзиторну стадію, коли артеріальний тиск підвищується епізодично під впливом несприятливих стресових факторів. Але поступово періоди з нормальним тиском скорочуються, а періоди з незначно підвищеним тиском стають довшими. На цьому етапі хворі рідко звертаються до лікаря. Хоча саме в цій стадії гіпертонічна хвороба може бути радикально вилікувана. В цей період рекомендується обмежити кількість кухонної солі, рідини, відмовитися від шкідливих звичок, запобігати стресам, упорядкувати режим праці та відпочинку. Для лікування пацієнтів у початковій стадії гіпертонічної хвороби застосовують збори лікарських трав з гіпотензивними і седативними властивостями, невеликі дози транквілізаторів. Можливе також курсове лікування із призначенням антигіпертензивного препарату. Хворі повинні знаходитися під наглядом лікаря протягом кількох років навіть за умови повної нормалізації артеріального тиску.

- але частіше пацієнти звертаються до лікаря лише в стадії, коли патологія уже стабілізувалася. У випадку І («м`якої») стадії гіпертонії, коли діастолічний тиск у межах 95-104 мм рт. стовпчика, можливе повне вилікування. При цьому приймання лікарських препаратів обов`язкове і лікування проводиться тривалий час. Питання про відміну препаратів вирішується індивідуально.

- при ІІ (помірній) стадії гіпертонії, коли діастолічний тиск 105-115 мм рт. ст., необхідна безперервна, фактично пожиттєва, фармакотерапія. Мета лікування – призупинити прогресування хвороби і попередити гіпертонічні кризи. Повне вилікування практично неможливе.

- у ІІІ (тяжкій) стадії гіпертонічної хвороби, коли діастолічний тиск постійно знаходиться на межі 115 мм рт.ст. і вище, фармакотерапія стикається зі значними труднощами і проводиться з метою максимально відстрочити розвиток тяжких ускладнень (інсультів, інфарктів, серцевої та ниркової недостатності).

Антигіпертензивні засоби використовують згідно з так званою поступеневою схемою лікування гіпертонічної хвороби.

Виділяють 4 етапи лікування гіпертонії:

1. лікування (при І-ІІ стадіях захворювання) використовують монотерапію. Необхідно пам`ятати, що не існує універсального засобу для всіх хворих. Лікування починають з призначення мінімальних ефективних доз вибраного препарату, потім дози поступово збільшують, але не доводять до рівня, коли з`являються побічні ефекти. При цьому тиск знижується поступово, значні і тривалі в часі періоди зростання тиску не спостерігаються. Якщо через 2-4 тижні від початку монотерапії ефект відсутній або розвиваються побічні реакції, необхідно замінити препарат іншим. Для монотерапії застосовують гіпотензивні засоби основної групи.

При неефективності монотерапії переходять до другого ступеня лікування:

2. призначення двокомпонентної терапії. Хворому призначають препарати, які посилюють гіпотензивну дію один одного. Це дозволяє застосовувати обидва препарати в мінімальних дозах. Препарати підбирають так, щоб вони згладжували небажані побічні ефекти один одного. Частіше поєднують препарати основної групи, а за неможливості досягти необхідного ефекту або уникнути побічних ефектів додають препарати із допоміжної групи.

3. ступінь лікування гіпертонії – це вимушений крок, оскільки чим менше призначених препаратів, тим легше контролювати результат. На третьому етапі, окрім двох препаратів, призначають і третій засіб, який вибирають із основної або допоміжної групи (найчастіше це міотропний вазодилятатор апресин).

4. при прогресуванні гіпертонії переходять на четвертий ступінь лікування, коли арсенал застосовуваних препаратів поповнюється такими сильнодіючими засобами, як октадин, міноксидил та ін., або ж препаратом основної групи, який до цього часу не застосовувався. Задача цієї ступені полягає в тому, щоб не тільки контролювати артеріальний тиск, але і відновити порушення регіонального кровообігу, роботи серця та нирок. В схему лікування вводять нові, або підвищують дози для уже застосовуваних препаратів. Особливо важливо попередити розвиток гіпертонічних кризів, які в міру прогресування хвороби стають дедалі небезпечнішими.

В клінці часто застосовують комбіновані препарати, такі як адельфан, трирезид, синіпрес, бринердин, кристепін, норматенз, хомвіотензин та ін. так наприклад, адельфан містить симпатолітик резерпін, міотропний спазмолітик апресин і діуретик дихлотіазид. Така комбінація забезпечує тривалий антигіпертензивний ефект.

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ДЛЯ КУПІРУВАННЯ ГІПЕРТЕНЗИВНИХ КРИЗІВ

Гіпертензивний криз – це різке підвищення артеріального тиску, яке супроводжується головним болем, мерехтінням «мушок», пеленою перед очима, роздратованістю, серцебиттям, болями в серці, нудотою, блюванням та ін. Криз може спричинити інсульт, гостру лівошлуночкову недостатність з можливим набряком легенів, інфаркт міокарда, швидке прогресування ниркової недостатності. Лікування кризу – завдання невідкладної допомоги. При цьому перевага віддається гіпотензивним засобам швидкої дії, які вводять внутрішньовенно. Хворому надають сидячого або напівсидячого положення. Для більш тривалого гіпотензивного ефекту препарати також одночасно вводять внутрішньом`язово. Проводять контроль артеріального тиску. Для лікування гіпертонічного кризу вводять парентерально натрію нітропрусид, нітрогліцерин, діазоксид, лабеталол, фуросемід, магнію сульфат, пентамін, клофелін, еналаприл, дибазол, німодипін.

У хворих з високим тонусом симпатоадреналової системи, блюванням, неспокоєм та іншими симптомами енцефалопатії використовують аміназин у дозі 50-100 мг внутрішньом`язово або дроперідол у дозі 5 мг внутрішньовенно або внутрішньом`язово.

Для перорального і сублінгвального введення при кризі призначають каптоприл, ніфедипін, клофелін.

Лікарські засоби, які впливають на функції органів травлення.

І. Засоби для підвищення апетиту (гіркоти, інсулін)

Види розладу апетиту:

1. Анорексія – повна відсутність апетиту при появі об’єктивної потреби в харчуванні. Зумовлена порушенням діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або структури головного мозку.

2. Булімія – патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується інколи і больовими відчуттями у верхній частині живота.

Гіркоти – це препарати переважно рослинного походження, гіркі на смак.

Гіркоти – це препарати, які вибірково подразнюють смакові рецептори язика, рефлекторно збуджують центр голоду довгастого мозку, підвищують апетит, покращують травлення.

Мех.дії: подразнюють смакові рецептори ротової порожнини і язика – покращується апетит – збуджується секреція травних залоз – покращується травлення.

НБ. Обов’язково приймати гіркоти за 20-30 хв. до їжі з невеликою кількістю води.

Застосування:

1. Гіпоацидні і хронічні атрофічні гастрити;

2. Анорексія у хв. на нервові захворювання;

3. Після перенесених оперативних втручань;

Протипоказання:

1. Гіперсекреція шлункових залоз.

2. Виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки.

3. Рефлюкс-ізофагіт.

Препарати:

1. Настойка Полину (Tinet. Absintnii): виготовлена на 70% спирті (1/5)

2. Настойка гірка (Tinet/ amara): трава золототисячника + листя водяної конюшини + кореневища аїру + трава полину гіркого + плоди коріандру + 40% спирт.

3. Збір для збудження апетиту (Species amarae):

Трава полину гіркого (8 частин)

Трава (квіти) деревію (2 частини) 1ст.л. заливають склянкою окропу, настоюють 20 хв., проціджують. По 1ст.л. за 15-30 хв. до їжі.

4. Інсулін ( викликає відчуття голоду за рахунок гіпоглікемії.)

ІІ. Анорексичні засоби – це препарати, які зменшують апетит.

Дезопімон (Dezорітопит) – табл. 0,025г.

Мех.дії: стимулює центр насичення в гіпоталамусі.

Застосування:

1. Аліментране ожиріння.

2. Дистофії.

3. Гіпотиреоз.

Застосування по 1табл. 1-3 раза/день під час їжі в першій половині дня – для запобігання можливого безсоння.

Протипокази: вагітність, пізні стадії гіпертонічної хвороби, порушення мозкового і коронарного кровообігу, ІМ, ЦД глаукомі, тиреотоксикозі, збудливість ЦНС, епілепсії, психозі, порушення сну.

Феномін (табл. 0,01г. №10)

Мех.дії: на сипаттичному рівні препарат посилює вихід з нервових закінчень норадреналіну і дофоміну і пригнічує їх зворотнє нейрональне захоплення. Це супроводжується збудженням центральних адрено- і дофомінерних рецепторів і зменшенням відчуття голоду.

Побічні ефекти: безсоння, неспокій, тахікардія, АТ, фізична лікарська залежність.

Фепранон (табл. 0,025 №50)

Фенфлурамін

Сибутрамін (порошок)

Орлістат (табл. 0,12 №21)

Мех.дії: пр. блокує ліпазу у шлунку і кишечнику, чим запобігає гідролізу харчових триглінридів і всмоктуванню жирів. /Засвоєння жирів зменшення на 30%) 83% дози виводиться в незмінному вигляді. Повна елімінація відбудеться протягом 3-5 днів.

ІІІ. Засоби, які використовують при недостатній секреції залоз шлунку.

Фізіологія: Слизова шлунка секретує кілька ферментів, основним із яких є пепсиноген. Для перетворення його в активний фермент - пепсин - необхідне кисле середовище шлунка. У зв`язку з цим парієтальні клітини залоз шлунка секретують соляну кислоту. секреторний апарат шлунка контролюється блукаючим нервом, а також рядом гормонів шлунково-кишкового тракту та інших ендогенних речовин. Відомо, що підвищення тонусу блукаючого нерва, вивільнення гастрину і гістаміну посилюють секрецію залоз шлунка. Усунення холінергічних впливів або дії гістаміну та гастрину супроводжується зниженням секреції шлункового соку. До ендогенних засобів, які пригнічують секрецію залоз шлунка, відносять: секретин, холецистокінін, простагландини, вазоактивний пептид кишечника, пептид, що пригнічує секрецію шлунка, та ін.

Кислота хлористоводнева розбавлена (1 част. HCl + 2 частини H2O)

Мех.дії: створює необхідне кисле середовище в шлунку, максимально сприятливе для прояву травної дії пепсину. При введенні в шлунок HClp. Частково зв’язується з харчовими продуктами, частково нейтралізується слизом шлункового соку.

Мех.дії: Соляна кислота стимулює секрецію шлункового соку – переводить негативний фермент пепсиноген в активний пепсин.

Фармакологічні ефекти:

• Розчинює сполучну тканину м’ясних продуктів

• Підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунку

• Гальмує перехід недостатньо перетравленої їжі зі шлунку в кишку

• Зменшує процеси бродіння

• Стимулює секрецію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну

• Сприяє всмоктуванню заліза в тонкій кишці

Застосування: ахілія шлунку, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

НБ. Щоб при цьому не страждала емаль зубів, рекомендують приймання розчину соляної кислоти через трубочку із подальшим полосканням порожнини рота. Взагалі у таких випадках перевагу віддають прийманню всередину органічних кислот - яблучної, лимонної, оцтової та інших. Зазначені кислоти після вивільнення іонів водню беруть в організмі участь в енергетичному обміні. Також рекомендують вживати кислі продукти: соки квашеної капу-сти, кислих ягід, фруктів та ін.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Натуральний шлунковий сік (Succus gastricus naturalis) – по 1-2ст.л. під час їжі. Флак. 100 мл.

Діючі агенти: HCl, пепсин, ферменти шлунку.

Отримують від тварин (собак, коней)

Пепсин (Pepsinum) – отримується зі слизової оболонки свигнй.

Цей фермент розщеплює білки до пептидів, частково до АК.

При підвищенні рН протелітична активність пепсину зменшується, а при рН більше 6 – дія припиняється.

Пентагастрин – синтетичний аналог гормону гастрину. Застосовують як стимулятор шлункової секреції для діагностики секреторної активності шлунка. Вводять препарат під шкіру.