- •1. Нітрати:
- •Протиаритмічні засоби
- •Антигіпертензивні засоби
- •Блокатори кальцієвих каналів
- •Блокатори ангіотензинових рецепторів
- •Діуретики
- •Гангліоблокатори
- •Симпатолітики
- •Активатори калієвих каналів
- •Донатори оксиду азоту
- •Різні міотропні засоби
- •Принципи комбінації антигіпертензивних препаратів
- •IV. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунку.
- •V. Блювотні та протиблювотні засоби
- •VI. Жовчогінні засоби.
- •IX. Засоби, які призначають при порушенні секреторної функції підшлункової залози.
- •I. Засоби, що посилюють скоротливу активність міометрію (утеротоніки)
- •IV. Засоби, які застосовують для збереження вагітності у ранні терміни.
- •Препарати, які застосовують при гіперхромних анеміях
- •Засоби, які стимулюють лейкопоез
- •Антитиреоїдні засоби
- •1. Похідні сульфанілсечовини:
- •2. Похідні гуанідину:
Гангліоблокатори
До групи гангліоблокаторів відносять такі препарати, як пентамін, бензогексоній, пірилен та інші.
Механізм дії:
Блокуючи Nn-холінорецептори у симпатичних гангліях, препарати перешкоджають надходженню судинозвужувальних імпульсів. Введення гангліоблокаторів супроводжується значним розширенням дрібних артерій, капілярів, венул і зниженням артеріального тиску. Серцевий викид і ударний об`єм зменшуються в основному за рахунок зменшення венозного повернення крові до серця. Розширення венозного русла супроводжується зниженням переднавантаження. Знижується тиск у малому колі кровообігу і у правому шлуночку. Зменшується об`єм циркулюючої крові. У результаті розширення резистивних судин зменшуються периферичний судинний опір і навантаження на лівий шлуночок (постнавантаження).
Покази до застосування:
1. Керована гіпотонія при проведенні хірургічних операцій.
2. Лікування набряку легенів і мозку.
3. Для купірування гіпертензивних кризів.
Широкого застосування для лікування гіпертонічної хвороби гангліоблокатори не знайшли, оскільки їх введення супроводжується значною кількістю побічних ефектів:
зменшення тонусу шлунково-кишкового тракту і сечового міхура,
розвиток запорів аж до паралітичної непрохідності кишечника,
порушення акомодації, сухість у роті.
найбільш небезпечним ускладненням при застосуванні гангліоблокаторів є ортостатична гіпотензія.
при регулярному прийманні до препаратів швидко розвивається звикання.
Симпатолітики
До групи симпатолітиків відносять такі препарати, як октадин та резерпін.
Вони пригнічують передачу збудження на рівні пресинаптичних мембран адренергічних волокон. Дані препарати зменшують запаси норадреналіну, в результаті у відповідь на нервові імпульси кількість медіатору, що виділяється у синаптичну щілину, зменшується.
Резерпін - алкалоїд раувольфії. Препарат порушує депонування норадреналіну у везикулах, що сприяє інактивації медіатору під дією цитоплазматичної моноамінооксидази. Гіпотензивна дія резерпіну зумовлена переважно його периферичними ефектами (розширення судин, зниження загального периферичного опору, зменшення серцевого викиду в результаті брадикардії). Однак резерпін здатний також виснажувати депо катехоламінів і у центральній нервовій системі. Внаслідок цього препарат проявляє пригнічувальну дію на ЦНС, що супроводжується зниженням реактивності судинорухового центру, лімбічної системи, ретикулярної формації стовбура мозку. Така дія є основою психоседативного ефекту, зумовлює сонливість і депресії. Резерпін призначають для приймання всередину 1 раз на добу. Гіпотензивний ефект розвивається через 1-2 тижні після початку приймання, оскільки саме цей час необхідний для виснаження фонду катехоламінів. Гіпотензивний ефект стабільний і зберігається протягом 3-4 тижнів після відміни препарату. Феномен “віддачі” відсутній. Загалом резерпін - слабкий гіпотензивний засіб і, як правило, є компонентом у комбінованих препаратах (“Адельфан” та ін.). Препарат не викликає розвитку ортостатичного колапсу.
Побічні ефекти резерпіну зумовлені його механізмом дії. Так, тривале приймання препарату у прийнятих гіпотензивних дозах (1 мг на добу), особливо пацієнтами похилого віку, може супроводжуватися депресією і явищами паркінсонізму, що є результатом виснаження запасів дофаміну у ядрах стовбура мозку. Підвищення тонусу парасимпатичних центрів супроводжується збільшенням секреції залоз і моторики шлунково-кишкового тракту (загострення виразкової хвороби, проноси), підвищенням тонусу бронхів (загострення бронхіальної астми), брадикардією, набуханням слизової оболонки носа і т.д.
Октадин порушує процес вивільнення норадреналіну і запобігає його зворотному нейрональному захопленню адренергічними волокнами. Препарат погано розчинний у ліпідах, тому він не проникає через гематоенцефалічний бар`єр і позбавлений центральної дії. На початку лікування октадин знижує серцевий викид, а при тривалому прийманні знижується периферичний опір і зменшується венозне повернення крові до серця. На фоні приймання октадину можливий розвиток ортостатичної гіпотензії. Призначають октадин 1 раз на добу. Гіпотензивний ефект розвивається через 4-7 діб і може зберігатися протягом 1-2 тижнів після відміни октадину.
Крім ортостатичного колапсу, октадин може бути причиною брадикардії, порушення провідності через атріовентрикулярний вузол, підвищення тонусу бронхів, проносів, набухання слизових оболонок.
