- •128. Методи державного управління економікою.
- •129. Форми державного управління економікою.
- •131. Сутність сучасної державної економічної політики.
- •132. Принципи сучасної державної економічної політики.
- •133. Методи економічної політики.
- •134. Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.
- •135. Роль законодавчого органу в реалізації економічної політики.
- •136. Процес становлення інвестиційної моделі економіки.
- •137. Інноваційна політика: етапи становлення, основні положення.
131. Сутність сучасної державної економічної політики.
Сутність економічної політики – концентрована, науково-обгрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого керування функціональним розвитком економіки на мікро- і макрорівні з метою забезпечення загального добробуту в країні.
Формуванням економічної політики займаються певні суспільні суб’єкти, які залежно від ролі в цьому процесі поділяються на дві групи: перша — «носії економічної політики»; друга — «носії впливу на економічну політику». До першої групи відносяться ті суб’єкти, чиї повноваження визначені законом. Узагальнюючим суб’єктом цієї групи, як було вже зазначено, виступає держава в особі найвищих органів влади — уряду та парламент. Група «носіїв впливу» на економічну політику не приймає безпосередньої участі у її розробці, але може суттєво впливати на цей процес. Сюди відносяться партії та політичні рухи, профспілки, громадські організації, засоби масової інформації, тощо.
Економічна політика, як і будь-яка політика — це цілі й завдання, які ставлять соціальні суб’єкти, виходячи із своїх інтересів, а також інструменти, за допомогою яких досягаються цілі.
Цілі поділяються на глобальні, основні та поточні. До глобальних відносять цілі, які виражають найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій та спрямовані на забезпечення повноправної життєдіяльності людей. До таких цілей слід віднести: забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості тощо, а їх розв’язання розраховане на довготривалу перспективу. Цілі, на базі яких розв’язується цілий комплекс проблем, називають основними. Вони є базою поступового розв’язання глобальних цілей, піддаються конкретному виразу і розраховуються на меншу перспективу (5 – 7 – 10 років). Наприклад, темпи щорічного економічного зростання протягом відповідного періоду. Поточні цілі передбачають поліпшення якоїсь однієї сторони економічного процесу і вимагають оперативного реагування (підвищення заробітної плати, пенсій тощо). За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на сукупні і часткові (окремі), прямої і опосередкованої дії (адміністративні та економічні). Сукупні — це система показників (бюджетна, кредитна, податкова політика), які застосовуються до основних цілей. Часткові інструменти — це один показник системи: якийсь один податок, процентна ставка тощо. Інструменти прямої дії — це ті, які мають приписний характер, тобто обов’язкові для виконання (як правило, це — адміністративні); непрямої — які дають можливість вибирати варіанти для досягнення цілі (до них відносять економічні важелі).
Зміст економічної політики, як і її специфіка, визначаються слідуючими основними обставинами (умовами):
— рівнем пізнання суспільством економічних законів та закономірностей розвитку економічних явищ і процесів;
— завданнями і цілями, які ставить суспільство (держава) на тому чи іншому етапі свого розвитку;
— конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкового саморегулювання і державного регулювання);
— етапом, на якому знаходиться країна при переході до тієї чи іншої моделі господарювання (ступінь завершеності технологічної, структурної перебудови тощо);
— специфічними для кожної країни умовами і формами становлення відповідної моделі господарювання (економічними, політичними, культурними, соціально-психологічними).
