128. Методи державного управління економікою.

Методи державного управління економікою – це способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності до національної економічної політики.

Класифікація методів державного управління може відбуватися на таких засадах:

- за масштабом застосування (загальні /загальносистемні/, спеціальні /локальні/);

- з позицій впливу суб’єкту на об’єкт управління;

- з точки зору організації управління.

Загальні методи за характером впливу поділяються на прямі та непрямі методи. Прямі – здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, адміністративно; не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не створюють загрози фінансових збитків і спираються тільки на силу державної влади. До них відносяться: 1) визначення стратегічних цілей розвитку економіки та відображення їх в планах і програмах; 2)державне замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт та надання послуг; 3) державна підтримка програм, замовлень і контрактів; 4) нормативні вимоги до якості та сертифікації технологій і продукції; 5) правові та адміністративні обмеження, заборона щодо виробництва певних видів продукції; 6) ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів.

Непрямі – засновані на використанні різних економічних важелів; ґрунтуються на товарно-грошових важелях, впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До них належать: 1) оподаткування та податкові пільги; 2) регулювання цін; 3) плата за ресурси; 4) відсоткові ставки за кредит, кредитні пільги; 5) митне регулювання експорту та імпорту продукції; 6) встановлення валютних курсів.

Методи державного управління економікою можна класифікувати (за Опришко В.Ф.) на: організаційні( реалізація управлінських дій по відношенню до управлінських об’єктів), адміністративні (пов’язані з прийняттям управлінських рішень), економічні (вплив щодо порядку управління економічним станом об’єкта).

Адміністративні та економічні методи в процесі державного управління взаємопов’язані між собою та співпадають.

Організаційні методи можуть бути реалізовані за умов набуття ними юридичної форми. Їм притаманний прямий вплив на об’єкт за допомогою встановлення його прав та обов’язків. Односторонній вибір органом управління способів вирішення задач; безумовне обов’язкове виконання розпоряджень та вказівок, за невиконання яких настає відповідальність.

Економічні методи управління включають: використання стимулюючих засобів; економічну зацікавленість; відповідальність та можливість вибору дій. Суть цих методів полягає у тому, що відбувається вплив на об’єкт завдяки певного економічного важеля (ціна, санкції, кредитування).

129. Форми державного управління економікою.

Управління має свій зміст та форму. Форма виражає спосіб існування, розвиток. Вона впливає на зміст позитивно або негативно: стимулює або гальмує реалізацію змісту, його розвиток. У свою чергу, зміст визначає форму. Зміст управління являє собою сукупність взаємопов’язаних внутрішніх, суттєвих для якісної характеристики управління, властивостей та ознак. Зміст державного управління виражається у його цілях, принципах, функціях, методах.

Форми управління можуть бути: структурними, процесуальними, правовими та неправовими, у вигляді видання актів управління, суспільно-організаційних дій, матеріально-технічних дій, регулятивними форм.

Головною формою державного управління є структурна форма, адже управління є цілеспрямованою діяльністю певних структур – суб’єктів управління на об’єкти управління. Сама організаційна структура повинна бути побудована відповідно до змісту державного управління і діяти за певними принципами та функціями із використанням відповідних методів.

Структура системи державного управління проявляється у взаємозв’язку між різними підсистемами (суб’єктом, об’єктом, механізмом управління). Взаємовідносини між підсистемами будуються за схемою «суб’єкт – діяльність – об’єкт».

Наступна форма державного управління – процесуальна (процедурна, процедуральна). Управління – діяльність, яка складається з послідовно змінюючих одне одного у певному порядку дій. Управління протікає за певною процедурою, яка також може розглядатись як форма відносно змісту цієї діяльності. Звідси – існують процесуальні (процедурні, процедуральні) форми управління. Від того, наскільки вірною є процедура і наскільки точно вона дотримується, в багатьох випадках, залежить зміст рішень, які приймаються органами державного управління.

Багато авторів, аналізуючи форми державного управління, ділять їх на правові та не правові. Коли говорять про правові форми, мають на увазі юридичні наслідки цих форм – створення або внесення змін до правового режиму, породження, зміну або припинення конкретних правовідносин. Юридичні наслідки відбуваються при виданні актів управління, укладанні угод, здійсненні нормотворчої діяльності органів державної влади та управління. Не правові форми не мають юридичних наслідків. Як правило – це управлінські рішення, що спрямовані на вирішення тактичних та оперативних завдань. Але якщо засада правових та не правових форм єдина, то, можливо, доцільніше було б вживати такі терміни, відповідно, «форма, що має юридичні наслідки» та «форма, що не має юридичних наслідків».

130. Функції державного управління економікою.

Зміст державного управління економікою визначається характером функцій, які реалізуються у процесі цієї діяльності.

Функції державного управління – конкретні види керуючих дій держави у особі відповідних органів, посадових осіб, відмінних одне від одного за предметом, змістом та засобом впливу керуючого суб’єкту на керуємий об’єкт.

Відповідно до системного підходу дослідження проблем державного управління економікою, залежно від спрямованості впливу функції поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій державного управління економікою належать ті, що відображають вплив на економіку (керуємий об’єкт) органів державного управління: стратегія макроекономічних перетворень, фінансово-економічна політика, зовнішньоекономічна політика, валютне регулювання, регулювання банківської сфери, політика інвестування, кредитна політика, бюджетна політика, податкова політика.

Внутрішні функції відображають характер державного управління економікою, зумовлені організацією державного управління, організаційною побудовою системи органів державного управління, організацією державної служби.

Наступним критерієм поділу функцій є об’єктивність. Так, виділяють об’єктивні функції органу державного управління економікою, які відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних перетворень та суб’єктивні функції – тобто функції конкретних виконавців.

До об’єктивних функцій можливо віднести: забезпечення соціально-економічної політики, здійснення регіональної політики, здійснення структурної політики, бюджетування, оподаткування, кредитування, політика адміністративних перетворень.

Доцільно також виділення функцій державного управління економікою відповідно основних стадій процесу управління: функція вироблення та прийняття рішень, організації, регулювання, корегування, обліку та контролю.

Функції державного управління економікою можливо виділяти за критерієм стадій інформаційного процесу: функція збору, обробки, аналіз інформації, обміну інформацією, прогнозування, регулювання, координування, стимулювання, обліку та контролю.

Виділяють також загальні, спеціальні, допоміжні функції. До загальних відносяться ті, які об’єктивно притаманні процесу управління та виражають загальні закономірності управління як соціальної категорії. Через ці функції вирішуються найбільш узагальнені завдання управлінської діяльності, які відносяться до усіх суб’єктів та об’єктів управління. До загальних функцій можливо віднести: функцію інформаційного забезпечення, прогностичну функцію, прикладну, комунікаційну, функцію контролю. Спеціальні – відображають специфічні боки конкретного об’єкту управління. Основою спеціальних функцій є особливості управління державою, підприємством, організацією. Допоміжні призначені для обслуговування процесу управління: діловодство, секретаріат, архівна діяльність, канцелярська діяльність.