Контрольні запитання

1. Поняття та ознаки підприємництва.

2. Види підприємницької діяльності та критерії класифікації.

3. Передумови для зайняття підприємництвом та їх правове значення.

4. Принципи підприємництва.

5. Гарантії реалізації права на підприємництво.

6. Державна підтримка підприємництва та її зміст.

Тема 2. Підприємницьке законодавство

2.1. Поняття та види джерел підприємницького права

При здійсненні підприємницької діяльності суб’єкти господарювання реалізують свої права та обов’язки відповідно до норм, які закріплені в нормативно-правових актах, а також в інших нормах, що відносяться до звичаїв ділового обороту, торговельних звичаїв, нормативних договорів, у тому числі і міжнародних угод. Усі ці норми беруть участь у правовому регулюванні господарських відносин, на їх підставі здійснюється регулювання поведінки суб’єктів господарювання, тобто правомірність, неправомірність здійснення ними дій.

Для виділення способів вираження правил поведінки суб’єктів і надання цим правилам якості юридичних норм використовується термін «джерело права», яке вказує на зовнішнє оформлення та внутрішню організацію змісту права. Таким чином, виходячи з вище зазначеного, під «джерелами права» розуміють зовнішнє вираження форм права. Як спеціальний юридичний термін форма права означає комплексне правове поняття, що відображає певний спосіб формування права, а також підстави для визначення відповідних правил поведінки юридичними нормами.

Класифікацію джерел господарського права можливо здійснити на підставі способу вираження норми права, і відповідно до цього виділяють наступні види джерел господарського права:

нормативно-правовий акт;

правовий звичай;

юридичний прецедент;

юридична доктрина;

нормативний договір.

Нормативно-правовий акт – офіційно прийнятий компетентними органами правотворчий документ, за допомогою якого в систему господарського законодавства вносяться правові норми або змінюються.

Нормативно-правові акти займають переважне місце серед джерел права та в правовій родині загального права.

Нормативно-правовий акт набуває сили джерела права згідно з правилами введення його в дію: з дня його прийняття; з дня офіційного оприлюднення; після закінчення десятиденного терміну з дня офіційного оприлюднення; з дати, вказаної в самому акті.

Припиняється нормативно-правовий акт у наступному порядку: у зв’язку з його відміною; у зв’язку із закінченням строку його дії.

Систему нормативно-правових актів в Україні складають: закони, які мають вищу юридичну силу та приймаються органом представницької влади (тобто Верховною Радою); підзаконні нормативні акти, які не повинні суперечити законам і приймаються органами державної влади; локальні акти, які приймаються й видаються органами місцевої влади та керівниками і самими суб’єктами господарювання.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в правовій системі України.

Правовий звичай – це історично сформоване правило поведінки, яке отримало офіційне визначення та забезпечене державним примусом. Звичай є історично сформованим першим джерелом права, який протягом певного часу існував в усній формі, але протягом часу найбільш розповсюджені звичні норми об’єднувались та видавались у формі збірника. Це відноситься більш усього до торговельних звичаїв. Визначення звичаїв джерелом права є свідоцтвом законодавчого недоліку або, навпаки, ефективності регулювання на підставі звичних правил. Ураховуючи українську правову систему, варто зазначити, що в Україні звичай не виступає джерелом права, але останнім часом, з огляду на бажання України приєднатись до світової спільноти, звичай усе частіше знаходить своє застосування і, насамперед, у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Юридичний прецедент – це рішення суду або адміністративного органу за відповідною справою, яке стало нормою для вирішення в майбутньому аналогічних справ. Прецедент як джерело права мав місце в різні віки та роки. В даний час прецедент – один з основних джерел права у правовій родині загального права в країнах з англосаксонською правовою системою, він останнім часом систематизується, результатами цієї систематизації є випуск збірників. Особливість судового прецеденту як джерела полягає у тому, що він опосередковує значення закону. Для України, враховуючи правову систему, правовий прецедент не характерний, але інколи він береться до уваги, особливо в порядку виконання рішень міжнародного суду.

Нормативний договір – джерело права, яке діє у всіх правових системах країн світу. Як джерело права він становить угоду двох або декількох суб’єктів, які встановлюють суб’єктивні права та юридичні обов’язки, загальні правила поведінки в майбутньому в невизначений час для невизначеного кола осіб. Нормативний договір містить у собі правові норми, є регулятором господарських відносин і як джерело права може відноситись до сфери внутрішньодержавного та міждержавного регулювання господарських і зовнішньоекономічних відносин. Виходячи з цього, в теорії нормативного договору виділяють:

а) внутрішньодержавні нормативні договори;

б) міжнародні нормативні договори.

Юридична доктрина – науково-правові ідеї, принципи, теорії концептуального оформлення, які містяться у працях, а також в усних висловлюваннях вчених-юристів, що офіційно визнані як загальнообов’язкові положення (норми) для здійснення юридичної практики. Це джерело права відоме, перш за все з історії держави та права. Так, в епоху середньовіччя джерелами права визнавались праці глосаторів і постглосаторів. У сучасній теорії і практиці юриспруденції доктрина в основному втратила значення самостійного джерела права. Суттєве значення господарсько-правова доктрина має для практики України. Так, є випадки, коли юрисдикційні органи (або сторони в господарському спорі) звертаються до певних вчених-юристів або наукових установ за роз’ясненнями у зв’язку з юридичною кваліфікацією відповідних фактів. Це пояснення оформляється як акт експертизи та включається в матеріали справи, однак авторство наукового обґрунтування при винесення рішення не вказується, хоча ідеї автора оприлюднені в його працях.

Важливого значення при розгляді справ щодо порушення прав суб’єктів господарювання набувають роз’яснення Вищого господарського суду. Вони хоча і не мають нормативного характеру, але є важливим елементом правового регулювання, а отже, й одним із джерел права.

Судова практика виступає також критерієм відповідності та ефективності господарського законодавства, є апробацією господарсько-правових норм, що підтверджують відповідність одних та не відповідність інших. Місце судової практики в регулюванні господарських відносин обумовлено статусом господарських судів, вони правочинні судити «про право» і «порушення права» суб’єктами господарювання. Здійснюючи захист законних прав та інтересів учасників господарських відносин, судова практика фіксує оптимальну відповідність приватних і державних інтересів.