1.5. Взаємовідносини між підприємцями та державою

Основне значення при встановленні засад правового регулювання взаємовідносин суб'єктів підприємницької діяльності та держави має ст. 3 Конституції України, згідно з якою будь-яка діяльність держави повинна бути спрямована на благо людини, на забезпечення її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності, захист законних прав та інтересів.

Взаємовідносини держави та підприємців в основному будуються по вертикалі, де держава встановлює правила поведінки для всіх без виключення суб'єктів, у тому числі підприємців на засадах влади й підкорення. Але держава в цілому ряді випадків вступає в горизонтальні підприємницькі відносини, наприклад, як замовник, як кредитор коштів із державного бюджету. Як вдало відмітив ще професор Вільнянський, у тих випадках, коли держава купує меблі, вона вступає у цивільно-правові відносини. Держава вступає в такі відносини через держконтракт та держзамовлення.

У публічно-правових відносинах держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Такі гарантії не тільки закріплені в чинному законодавстві, а й створені відповідні державні органи щодо їх реалізації, чітко визначено коло їх обов'язків та повноважень. Розкриті також і умови реалізації таких прав, дотримання яких суб'єктом підприємництва є запорукою неможливості відмови з боку державних органів. Указані ресурси надаються державою в особі її уповноважених на це державних чи інших органів, яким держава це право делегувала, як правило, на платній та компенсаційній основі.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб. При цьому держава реалізує такі ресурси на вигідних умовах (за державними оптовими цінами). Інші підприємці вправі отримати такі ресурси за ринковими цінами. Виключення складає лише майно, що виключене з цивільного обігу та може знаходитись лише у власності державних підприємств.

Держава не втручається в управлінську діяльність суб'єктів підприємництва. Але в передбачених законом випадках підприємець чи громадянин, що працює у підприємця за трудовим договором (контрактом), може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків, наприклад, для участі у слідчих діях. У разі виникнення у підприємця збитків, орган, що приймає таке рішення повинен відшкодувати підприємцю спричинені цим збитки. Інша справа, що коштів у державному бюджеті на ці цілі не передбачається.

Особливе місце серед гарантій підприємництва займають майнові. Так, держава гарантує недоторканність майна підприємців і забезпечує захист права власності підприємця, а також захист і інших майнових прав та законних інтересів. Такі гарантії проявляються у встановленні правового режиму майна підприємців, можливості вільно за своїм розсудом ним володіти, користуватись та розпоряджатись, у тому числі отриманим у результаті такої діяльності прибутком. У разі порушення таких прав держава через свої правозастосовні й судові органи приймає ефективні та оперативні заходи щодо їх відновлення.

Вилучення майна у підприємця, в тому числі основних та обігових коштів, не допускається, за виключенням передбачених чинним законодавством України випадків. Таке вилучення можливе лише за умови надзвичайних ситуацій, прямо передбачених чинним законодавством України. Наприклад, ст. 7 Закону України «Про надзвичайний стан» загалом передбачає такі випадки та право держави в особі уповноважених нею осіб на компенсаційній основі використовувати майно фізичних і юридичних осіб, у тому числі суб'єктів підприємництва, для запобігання чи ліквідації завданої шкоди. Збитки, що спричинені підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами та державними органами його майнових прав, відшкодовуються у встановленому законодавством порядку.

Держава зацікавлена в підтримці підприємництва як прямими, так і непрямими способами. Так, з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

на передбачених чинним законодавством умовах і в порядку надає підприємцям земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти і споруди, невикористовуване обладнання), що необхідне для здійснення підприємницької діяльності. Власне для цього була проведена мала та велика приватизація. На пільгових і, як правило, конкурсних умовах передаються довгобуди та інше майно;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці й перепідготовці кадрів;

здійснює попереднє облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з наступним передаванням їх у кредит підприємцям чи продажем;

надає підприємцям цільові кредити;

здійснює підприємцям інші види допомоги.

Найбільш яскраво взаємовідносини держави та підприємців проявляються через законодавче забезпечення підприємницької діяльності і створений державою правовий механізм. Так, держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах. Держава захищає і інтереси національного товаровиробника. Наприклад, Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначено механізм такого захисту від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, у тому числі порядок і проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгових заходів.

Згідно зі ст. 12 ГК України органи державного управляння будують свої відносини з підприємцями з використанням наступних заходів державного впливу:

податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і відсотків за державними кредитами; податкових пільг; цін та правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу (коридору); розмірів економічних санкцій; державного майна та системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних і інших норм та нормативів; науково-технічних, економічних і соціальних загальнодержавних та регіональних програм;

договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державні органи не вправі втручатися в господарську діяльність підприємців, за виключенням тих випадків, коли вона торкається передбачених чинним законодавством прав державних органів щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства при здійсненні підприємницької діяльності. При цьому і право контролю має свої чіткі підстави, порядок, терміни. Державні органи та їх посадові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до визначеної їм законодавством компетенції. В разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції та вимогам чинного законодавства, підприємець вправі звернутися в суд із заявою про визнання такого акта недійсним. Тим більше не допускається прийняття акта, що визначає привілейоване становище суб'єктів підприємництва. Такі акти кваліфікуються як дискримінаційні. Збитки, що виникають у підприємців у результаті виконання незаконних вказівок державних чи інших органів та їх посадових осіб і призвели до порушення прав підприємців, а також унаслідок неналежного здійснення такими органами передбачених законодавством відносно підприємців обов'язків, підлягають відшкодуванню цими органами.

Держава підтримує самоорганізацію й ініціативу підприємців, реагує на вироблені ними пропозиції та рекомендації.