9.4. Види господарських товариств

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (ст. 66 Закону).

Повне товариство засноване на особисто-довірчих стосунках учасників, оскільки тут не виключена ситуація, коли угоду від імені товариства уклав один учасник, а майнову відповідальність за нею (при недоліку майна товариства) нестиме інший учасник своїм особистим майном. Не випадково товариства з'явилися і розвивалися як форма сімейного підприємництва.

Ведення справ повного товариства відповідно до ст. 68 Закону здійснюється за загальною згодою всіх учасників, може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинне бути підписане рештою учасників товариства.

Якщо в установчому договорі визначається декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв’язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та у своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Передача учасником повного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

З передачею частки третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.

Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

У разі відмови правонаступнику від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі, розмір якої визначається на день реорганізації учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Вихід учасника з повного товариства.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніше як за 6 місяців.

Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Виключення учасника з повного товариства призводить до наслідків, передбачених ст. 71 Закону.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

З особисто-довірчих стосунків, які властиві повному товариству, витікають і особливості управління ним. Формально які-небудь органи управління найчастіше відсутні й рішення ухвалюються за згодою всіх, якщо в договорі не передбачене інше, наприклад, за більшістю голосів. При цьому використовується наступний принцип: один товариш має один голос незалежно від частки його майнової або особистої участі. На практиці ж зазвичай виділяється лідер, який і домінує у відносинах між товаришами. Крім того, товариство може вибрати лідера, але при цьому використовується принцип одноголосності, інакше довірливості у стосунках виявляється недостатньо. Управління справами можуть доручити і декільком товаришам. Але, що характерне, кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не встановлено, що всі його учасники ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам.

Командитне товариство.

Основна відмінність командитного товариства від інших організаційно-правових форм господарської діяльності полягає в тому, що воно складається з двох груп учасників, тісно пов'язаних між собою. Одні з них здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і відповідають всім своїм майном і за всіма зобов'язаннями товариства незалежно від розміру внесеної ними частки майна (в цьому сенсі відповідальність є для них необмеженою). По суті справи вони є повними товаришами і як би складають повне товариство всередині командитного.

У командитному товаристві посиленою відповідальністю повних товаришів як би гарантується довіра основних учасників, яка і є центром тяжіння товариства на вірі.

Інші учасники — вкладники, (командитисти) вносять вклади до майна товариства і відповідають за зобов'язаннями товариства тільки цим вкладом, але не особистим майном. Оскільки їх вклади стають власністю товариства, вони несуть лише ризик втрати, а не ризикують так сильно, як учасники з повною відповідальністю, тому командитисту усунені від ведення справ товариства. У них є право на отримання доходу за внесками та інформації про діяльність товариства, але вони вимушені повністю довіряти учасникам з повною відповідальністю в тому, що стосується використання майна товариства. Тут і виявляється суть назви «Товариство на вірі».

Командитні товариства можуть стягувати більші капітали, ніж повні товариства, оскільки завжди легко знайти людей, готових ризикнути заздалегідь визначеною сумою, ніж таких, які поставлять на карту весь свій капітал.

Та все ж, як показує практика, командитне товариство об'єднує невелику кількість осіб, та і виникає воно, як правило, з повних товариств, що розпускаються після смерті або визнання недієздатним одного з учасників. Часто спадкоємці, не бажаючи набувати статусу підприємця в повному товаристві, погоджуються стати членами товариства на вірі. Колишні учасники в цьому випадку стають повними товаришами. Таким чином, виходячи із зазначеного вище, командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (ст. 75 Закону).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Кількість товаришів в товаристві може бути будь-якою, але мінімальна — два: один повний і один неповний товариш. Максимальна ж межа не визначена.

Виникає товариство на вірі на основі засновницького договору, який підписується всіма повними товаришами (п. 1 ст. 134 ЦК України). Він повинен містити найменування товариства, місце його знаходження, порядок управління, умови розподілу прибутку і збитків, розмір та склад складеного капіталу, порядок зміни часток кожного з повних товаришів в складеному капіталі, розмір, склад, терміни і порядок здійснення ними вкладів, їх відповідальність за порушення ними обов'язків по внесенню вкладів, сукупний розмір вкладів, що вносяться

Особливе становище повних товаришів у командитному товаристві позначається на його найменуванні. У нього включаються тільки імена повних товаришів і слово «командитне товариство» або ім'я не менше ніж одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» чи «командитне товариство».

Особливою своєрідністю у командитних товариствах відрізняється і порядок управління ними. Кожна з двох груп товаришів може брати участь в управлінні на най різноманітніших підставах.

Вкладники беруть певну особисту участь у діяльності товариства, наприклад, висловлюють свою думку, заперечення, дають поради, здійснюють контроль, представництво за дорученням. Вони мають право брати участь у загальних зборах, знайомитися з річними звітами і балансами, отримувати частину прибутку товариства, що належить їх частці у складеному капіталі, після закінчення фінансового року вийти з товариства і отримати свій вклад, передати свою частку або її частину іншому вкладникові або третій особі. Останнє може здійснюватися без згоди товариства або повних товаришів. Якщо вкладник має намір продати свою частку або її частину третій особі, в інших вкладників виникає право її переважної купівлі.

Що стосується обов'язків вкладників, то ЦК України, а саме ст. 137 передбачає обов'язок внести вклад до складеного капіталу і отримати свідоцтво про участь у товаристві. Ст. 80 Закону теж передбачає в якості обов’язків вкладника командитного товариства вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і в порядку, передбаченими установчим договором. Останній із зазначених обов'язків може здатися на перший погляд несправедливим. Але якщо врахувати, що вкладник має право контролювати дії повних товаришів, оглядати документацію, перевіряти інвентар, право дати або не дати згоду повним товаришам щодо операції, що виходить за межі звичайних операцій, то, можливо, це твердження виправдане. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожен із вкладників має внести не менше 25% свого внеску.

Командитне товариство може зазнати у своєму складі змін і навіть бути ліквідоване. При цьому воно, в принципі, підкоряється правилам, адресованим законом повному товариству, проте є і відмінності.

Смерть повного товариша припиняє його особисту участь, яка не переходить до спадкоємців. Вони набувають майнових прав і можуть стати вкладниками. Смерть вкладника ніяк не впливає на структуру товариства, відбувається тільки заміна персон, якщо є спадкоємці, які хочуть увійти до товариства. У будь-якому випадку товариство збережеться, якщо залишиться принаймні один повний товариш і один вкладник.

При ліквідації командитного товариства вкладники не тільки мають переважне право перед повними товаришами на отримання своїх внесків або їх грошового еквівалента з майна товариства, тобто є одними з кредиторів товариства, а й беруть участь у розподілі залишку майна товариства після задоволення вимог кредиторів, тобто мають право на ліквідаційну квоту. Ліквідовується товариство на вірі при вибутті всіх вкладників, що брали участь у ньому. Проте повні товариші мають право замість ліквідації перетворити товариство на вірі в повне товариство.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є зареєстроване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких установлюється статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом об'єднання капіталів, що не вимагає особистої участі своїх членів у справах товариства. Характерними ознаками цієї комерційної організації є ділення її статутного капіталу на частки між учасниками і відсутність відповідальності останніх за боргами товариства. Майно товариства, включаючи статутний капітал, належить на праві власності йому самому як юридичній особі і не утворює об'єкта пайової власності учасників. Оскільки внески учасників стають власністю товариства, не можна сказати, що його учасники відповідають за боргами суспільства в межах внесених ними вкладів. Насправді вони взагалі не відповідають за боргами суспільства, а несуть лише ризик збитків (втрати вкладів). Навіть ті з учасників, хто не вніс свій вклад повністю, відповідають за зобов'язаннями суспільства лише тією частиною свого особистого майна, що відповідає вартості неоплаченої частини вкладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш типовою формою «компанії однієї особи» в розвинених зарубіжних правових країнах. Тому закон прямо допускає таку можливість, що розбігається з чисто лінгвістичним розумінням «товариства», але цілком відповідає юридичній суті справи.

Ст. 141 Цивільного Кодексу України передбачає необхідність установлення граничної кількості учасників такого товариства. Світовий досвід свідчить про необхідність установлення такої межі на рівні від 30 до 50 учасників, з тим, щоб це товариство відрізнялося від акціонерного товариства, в якого, навпаки, зазвичай передбачається необхідний мінімум учасників.

Закон містить вимоги про те, щоб фірмове найменування товариства з обмеженою відповідальністю містило фірмове найменування товариства і слова «з обмеженою відповідальністю» (ст. 140 ЦК України). Положення закону про статутний капітал, розбитий на рівні частини, направлене на те, щоб хоч якось гарантувати права кредиторів у правовідносинах. Саме з цією метою законодавець при створенні товариства з обмеженою відповідальністю встановлює мінімум статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30% указаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10% річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Істотною особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є можливість без особливих проблем збільшити або зменшити статутний капітал. У акціонерному ж товаристві це пов'язано з великими труднощами, а в повних товариствах досяжно тільки при одноголосності. Проте закон, пам'ятаючи про те, що учасники товариства заздалегідь виключають свою відповідальність за його боргами особистим майном і кредиторам доводиться розраховувати лише на його статутний капітал, установлює обов'язок у разі зменшення статутного капіталу повідомити про це всіх своїх кредиторів (п. 5 ст. 144 ЦК України). Останні в цьому випадку мають право зажадати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства і відшкодування ним збитків.

Слід відмітити, що товариство з обмеженою відповідальністю як правова форма найбільш підходить для малих і навіть сімейних підприємств, а також середніх. Ці підприємства залучають до свого обороту незначну кількість людей, і тому в процесі правового регулювання законодавець, втручаючись у діяльність товариств з обмеженою відповідальністю і ставлячи їм межі, все ж таки використовує частіше за норму диспозитивного характеру («якщо інше не передбачене засновницькими документами»).

У засновницьких документах, якими є засновницький договір і статут, якщо, зрозуміло, товариство не створене одним засновником, окрім звичайних відомостей (найменування, місцезнаходження тощо), містяться відомості про розмір статутного капіталу товариства, про розмір часток кожного учасника, про розмір, склад і терміни внесення статутного капіталу, відповідальність за порушення обов'язку щодо внесення вкладів, про порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління товариством і їх компетенції.

Якщо передбачаються майнові вклади, наприклад, пайова участь визначається патентом, земельною ділянкою або функціонуючим підприємством, то предмет майнового вкладу і його грошовий вираз, що характеризує пайову участь, повинні вказуватися у статуті (засновницькому договорі). У статуті, окрім обов'язку внести вклад в статутній капітал, можуть передбачатися будь-які додаткові обов'язки, наприклад, обов'язок щодо постачань, співпраці і, перш за все, щодо належного виконання своїх функцій. Можуть бути передбачені й інші положення, якщо учасники товариства визнають їх важливими.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю не відрізняється особливою складністю, оскільки коло, об'єднаних у нього осіб, невелике.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника на зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

У Законі перераховується коло питань, що відносяться до виняткової компетенції даного органу. До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

г) затвердження річних результатів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

д) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів і положень;

е) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

є) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

ж) установлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

з) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

и) виключення учасника з товариства.

При вирішені питань, зазначених у пунктах “а”, “б”, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства.

Закон України «Про господарські товариства» ст. 60 установлює, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Усі питання, не віднесені до виняткової компетенції зборів товариства, входять до компетенції його виконавчого органу, який може утворюватися як колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Це відкриває можливість найму керівника за контрактом або укладання спеціального договору з компанією, що управляє (комерційною організацією).

Виконавчий орган створюється для вирішення поточних питань діяльності товариства. Проте на відміну від, акціонерного товариства керівник (керівники) не керує товариством під свою особисту відповідальність. Він лише в рамках статуту повинен виконувати вказівки учасників. Проте керівник на практиці користується великими розпорядливими повноваженнями, окрім, як правило, необмежено здійснюваних ним представницьких функцій у стосунках з третіми особами. Тривалість виконання цих функцій не встановлюється. Відкликання керівника можливе у будь-який час. Керівником може бути, звичайно, особа з необмеженою дієздатністю.

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, установлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок за річними звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Закон не зобов'язує створювати інші органи управління. Він лише рекомендує (точніше, фіксує право) щорічно привертати професійного аудитора, не зв'язаного майновими інтересами з товариством або його учасниками (п. 3 ст. 146 ЦК України). Проведення незалежної аудиторської перевірки мають право вимагати як загальні збори товариства, так і певну кількість його учасників, що володіють відомою часткою в його статутному капіталі. Саме товариство не зобов'язане публікувати результати своєї звітності, що відрізняє його від акціонерного товариство. З одного боку, якби такий обов'язок був установлений, то це, можливо, в якійсь мірі оберігало б кредиторів від можливих невдач, пов'язаних зі вступом у правовідносин з товариством. Але, з іншого боку, виконання цього обов'язку поглинуло б масу енергії та грошових коштів і зменшило можливості товариства вести справу ефективно.

Товариство з обмеженою відповідальністю реорганізується або ліквідується за одноголосним рішенням його учасників. Воно може бути ліквідоване і на загальних підставах ліквідації юридичних осіб.

Статистика свідчить, що на перших порах товариства з обмеженою відповідальністю недовговічні. Так, у Німеччині в період появи такого роду підприємств відсоток товариств з обмеженою відповідальністю, що знаходяться у стадії ліквідації, був дуже великий, і при цьому особливо багато було підприємств, при ліквідації яких не виявлялося майже ніякого майна. Така ж тенденція спостерігається в даний час у Росії. Тому законодавець, намагаючись запобігти можливим зловживанням, пов'язаним з особливістю обмеженої відповідальності, ввів норми, що утрудняють учасникам при виході відчуження своєї частки третім особам. Згідно з п. 2 ст. 147 ЦК України учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника або її частини пропорційно розмірам своїх часток, якщо інше не передбачається засновницьким договором і угодою.

На закінчення слід зазначити, що порівняно з організаційно-правовими формами, розглянутими раніше (повне товариство, командитне товариство), у правовому регулюванні товариства з обмеженою відповідальністю значну частку займає законодавче регулювання. Так, наприклад, якщо питання управління в повному товаристві вирішуються його учасниками самостійно, то товариство з обмеженою відповідальністю зобов'язане виняткові питання вирішувати на загальних зборах, а всі інші може передати до компетенції виконавчого органу, який неодмінно, згідно із законом, має бути створений. Або якщо закон обходить мовчанням питання про основний капітал як повного, так і командитного товариства, то відносно товариства з обмеженою відповідальністю визначає його мінімум, звертає увагу на рівність паїв, з яких складаються частки учасників, фіксує терміни і порядок їх оплати і т. д. Таким чином, йде поступове звуження сфери самостійного регулювання діяльності підприємства і розширення законодавчого.

Отже, чим складніше стає організаційно-правова форма господарської діяльності, тим більше ускладнюється її правове регулювання.

Товариство з додатковою відповідальністю.

Товариством з додатковою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до вкладу кожного учасника (ст. 151 ЦК України, ст. 65 Закону).

Товариство з додатковою відповідальністю є різновидом товариств з обмеженою відповідальністю, тому на його правове становище поширюють свою дію практично всі правила про товариства з обмеженою відповідальністю

Товариство з додатковою відповідальністю також має статутний капітал, розділений на частки визначених засновницькими документами розмірів.

Товариство з додатковою відповідальністю створюються й діє на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Органи управління в ньому такі ж, як і в товаристві з обмеженою відповідальністю. При заснуванні товариства з додатковою відповідальністю слід дотримуватися такого ж порядку, як і при заснуванні товариства з обмеженою відповідальністю, а засновницькі документи повинні відповідати вимогам, адресованим засновникам товариства з обмеженою відповідальністю.

Установчі документи мають містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування і місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, за якими необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів й порядок ліквідації й реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Відмінності між цими двома організаційно-правовими нормами полягають у наступному. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за боргами товариства, а несуть лише ризик збитків. У товаристві з додатковою відповідальністю при нестачі майна такого товариства для задоволення вимог кредиторів учасники товариства з додатковою відповідальністю можуть задовольняти вимоги кредиторів за рахунок особистого майна. Проте розмір цієї відповідальності обмежений, що має бути закріплено у статуті товариства: він стосується не всього їх особистого майна, а тільки його частини — однакового для всіх кратного розміру до суми внесених вкладів (наприклад, триразовий, п'ятикратний і т. п.). Таким чином, це товариство займає як би проміжну позицію між товариствами з їх необмеженою відповідальністю учасників і товариствами, що взагалі виключають таку відповідальність.

Товариства з додатковою відповідальністю мають ще одну істотну особливість. У разі банкрутства одного учасника його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між рештою учасників пропорційно їх внескам, тому загальна сума додаткових гарантій кредиторам залишається незмінною.

Акціонерне товариство.

Ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» визначає акціонерним товариством таке товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондову біржу, і внесення змін до статуту товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими ч. 5 ст. 30 цього Закону.

Не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов’язане видати акціонерам акції (сертифікати акцій).

Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв’язку із збільшенням статутного фонду — з товариством.

Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником, за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1 250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Володарі акцій — акціонери — не відповідають за зобов'язаннями суспільства, а несуть лише ризик збитків — витрати вартості акцій, що належать їм.

Акціонерне товариство як юридична форма використовується в основному на великих підприємствах. Воно засноване на взаємодії інтересів трьох груп: акціонерів, що довірили свої заощадження товариству, органів управління, що здійснюють керівництво товариством, і решти всіх осіб, що працюють у ньому, зокрема найманих робітників і службовців. Неважко переконатися, що жодна із зазначених груп не може мати переважаючого впливу. Навпаки, кожне акціонерне товариство прагне забезпечити оптимальне поєднання інтересів, коли кожній групі відводиться своя роль.

Розглянемо істотні ознаки акціонерного товариства.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю статутний капітал акціонерного товариства роздільний на певне число рівних між собою частин, виражених акціями. Частки учасників акціонерного товариства можуть бути рівними, а можуть і не бути такими, але вони заздалегідь визначені засновницькими документами. Рівність часток, що припадають на одну акцію, є обов'язковою. Акція є одиницею статутного капіталу.

Конкретні ж члени акціонерного товариства можуть мати і найчастіше мають різну кількість акцій, отже, загальна частка кожного з них може різнитися. Сплатою або зобов'язанням сплатити отримується право бути членом акціонерного товариства. Особа що зробила вклади, втрачає безпосередні права на майно, яке вона внесла при вступі до акціонерного товариства, до моменту припинення діяльності акціонерного товариства.

Частки учасника акціонерного товариства, виражені в цінних паперах — акціях, можуть вільно відчужуватися. Акціонер може свої акції передати третім особам, продати, подарувати, заставити і т. п. Вилучити свою частку з майна товариства не можна, а передати не забороняється. Підставою для такої операції є документ, що свідчить про право членства. Не завжди таким документом є акція. Іноді ним служить сертифікат, а в певних випадках — реєстр реєстрації акціонерів.

Вихід з акціонерного товариства здійснюється простою переуступкою своїх акцій. У деяких випадках, природно, можливе обмеження свободи відчуження акцій, наприклад, з метою збереження складу учасників товариства акціонери користуються правом переважної купівлі акцій.

Однією з особливостей акціонерного товариства є обмежена відповідальність його учасників за зобов'язаннями товариства засобами, вкладеними в купівлю акцій. Обмежена відповідальність привертає на підприємство величезну кількість осіб, готових ризикнути невеликою частиною свого майна. Але число цих осіб така, що в сукупності вони дозволяють акціонерному товариству скласти великий капітал. Величина капіталу і мінімум ризику для кожного учасника дають можливість відкривати великі підприємства, недоступні для порівняно незначних засобів окремих осіб.

Великий капітал, зосереджений в акціонерному товаристві, вимагає кваліфікованого управління.

Управління акціонерним товариством здійснюється досить складною системою органів.

Вищим органом акціонерного товариства, відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів — власників акцій на пред’явника — здійснюється на підставі пред’явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунка в цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).

Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання й відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Повноваження, передбачені пунктами “б”, “д”, “е”, “ї”, “й”, належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори визнаються правочинними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.

Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою та секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.

У великих акціонерних товариствах з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює й регулює діяльність правління (ст. 46 Закону).

У роботі ради акціонерного товариства (спостережній раді) з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов’язкове.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Законом і статутом акціонерного товариства (ст. 47 Закону).

Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно зі статутом.

Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.

Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Ураховуючи, що акціонерне товариство зачіпає інтереси багатьох осіб, законодавець зобов'язує акціонерні товариства публікувати для загального відома свої документи: річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків. Це зроблено на користь акціонерів і тих організацій, які вступають у ті або інші відносини з акціонерним товариством.

Підготовка вказаних документів входить в обов'язки правління. У спеціальному звіті про стан справ правління зобов'язане викласти хід справ у товаристві, його становище і прокоментувати завершальний баланс. Вживані при цьому способи оцінки мають бути приведені там же або в додатку.

Особливе місце у здійсненні контролю за діяльністю товариства відводиться особам, що проводять незалежну аудиторську перевірку. Така перевірка відповідно до закону може здійснюватися повсякчас на вимогу акціонерів, сукупна частка яких у статутному капіталі товариства складає не менше 10%. Як аудитори можуть виступати тільки особи, що мають незалежне становище від товариства, і не можуть бути призначені члени правління товариства або його філії, засновники, особи, що користуються певною перевагою в акціонерному товаристві.

Результати перевірки правильності складених правлінням документів доводяться до відома акціонерів на загальних зборах.

Акціонерні товариства розділяються на відкриті і закриті. При створенні відкритих акціонерних товариств використовується система підписки на акції, що доступна для всіх охочих. У відкритому акціонерному товаристві засновники повинні мати всього лише визначений мінімум (частину) акцій з тим, щоб унеможливити зловживання з їх боку, наприклад, спроби створити акціонерне товариство винятково за рахунок залучення засобів передплатників — акціонерів.

У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються тільки між його засновниками або між заздалегідь визначеним колом осіб. Звичайно, розподіл і створення товариства відбуваються одночасно. Таке товариство не має права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ним, або іншим чином пропонувати їх для придбання необмеженому колу осіб.

Якщо хто-небудь із засновників-акціонерів закритого акціонерного товариства захоче вийти з товариства або продати частину своїх акцій, то переважне право їх придбання належить іншим акціонерам, і лише потім, якщо тільки ніхто з них не скористається цим правом, акції можуть бути продані третім особам.

Створення акціонерного товариства.

Створення акціонерного товариства відрізняється певною складністю на відміну від процесу створення інших товариств.

На першому етапі ініціативна група (засновники) укладають між собою договір, який визначає порядок їх спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір має письмову форму і втрачає силу з моменту реєстрації товариства як юридичної особи, тобто після досягнення зазначеною в ньому мети. Далі слідує вироблення статуту, який є єдиним засновницьким документом акціонерного товариства. Статут, як правило, складається засновниками і може містити будь-які положення, які вони визнають потрібним у ньому відобразити. Проте закон установлює деякі обов'язкові вимоги, що пред'являються до змісту статуту акціонерного товариства. Окрім звичайних відомостей (найменування, місцезнаходження і т. п.), у ньому містяться відомості про категорію акцій, що випускаються товариством, їх номінальну вартість і кількість, про розмір статутного капіталу товариства, про права акціонерів, про склад та компетенцію органів управління товариством і порядок ухвалення ними рішень, зокрема про питання, рішення за якими ухвалюються одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів.

Після складання засновницьких документів починається друга стадія створення акціонерного товариства — формування статутного капіталу. Тут можливі два варіанти: одноразовий і поступовий. Але в обох випадках для створення товариства необхідна підписка на весь статутний капітал. Певна його частина до моменту реєстрації товариства має бути сплачена. Завершується ця стадія скликанням зборів майбутніх акціонерів, на яких схвалюється статут, заслуховується звіт засновників про забезпечення статутного капіталу, утворюються органи управління товариством.

Важливий момент створення товариства — його реєстрація.

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Акціонерне товариство вважається за створене з моменту його державної реєстрації та внесення запису до державного реєстру.

Як показує практика, акціонерне товариство досить складно створити. Окрім пошуку співзасновників, як уже було сказано, акціонерне товариство потребує реєстрації, та, крім цього, необхідно вступити у відносини з пенсійним фондом, фондом медичного страхування, органами статистики, податковою інспекцією, органами внутрішніх справ, фондом зайнятості, банком. При реєстрації перевірці підлягають не тільки засновницькі документи, треба здійснити випуск акцій та розмістити не менш як 60% акцій у вільній підписці, надати в органи реєстрації інформацію про хід здійснення підписки.

Таким чином, в установі такої організаційно-правової форми, як акціонерне товариство, є й певні труднощі.

Якщо говорити про майнові права в акціонерному товаристві, то в їх числі можна відзначити право на отримання дивіденду, право на частину майна при ліквідації акціонерного товариства (ліквідаційну квоту), переважні права на придбання нового випуску акцій при збільшенні статутного капіталу.

Основним майновим правом акціонерів є право на отримання дивіденду. Він визначається в процентному відношенні до номінальної вартості акції, а якщо номінальна ціна акції сплачена повністю, то відповідно до сплаченої суми.

Для отримання дивіденду необхідно, щоб товариство давало прибуток, тобто його активи перевищували пасиви. Рішення про виплату дивіденду і про те, яку частину прибутку направити на цю виплату, приймає правління, а загальні збори затверджують або не затверджують це рішення.

Порядок збільшення, зменшення розміру статутного фонду акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Підписка на додатково випущені акції проводиться у порядку, передбаченому ст. 30 цього Закону. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

Зміни статуту, пов’язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший, ніж указаний у цій статті, порядок збільшення статутного фонду.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається в тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється завдяки зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою їх анулювання. Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов’язані зі змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом.