1.4. Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність у залежності від економічних та правових чинників поділяється на ряд видів. В основу такої класифікації, перш за все, мають бути покладені економічні ознаки. Але немаловажливе значення відіграють і формальні та спеціальні ознаки.

Так, у залежності від форми власності, на якій базується така діяльність, виділяють приватний бізнес, державний бізнес та бізнес, заснований на колективній власності. Основна увага приділяється приватному бізнесу, що ґрунтується на приватній власності однієї чи декількох фізичних осіб. Це в основному малий та середній бізнес, який відзначається мобільністю. Держава займається в основному лише тими видами підприємницької діяльності, що віднесені до її виключної компетенції, направлені на забезпечення безпеки існування самої держави. Колективна власність зустрічається рідко, більш того багатьма вченими не визнається.

Загалом підприємницька діяльність у залежності від способу отримання прибутку поділяється на два великих блоки: інтрепренерська та антрепренерська. Такий поділ, як правильно зазначає А. А. Попов, є загальновизнаним у країнах з високорозвинутою економікою, але такий поділ ще не отримав належного закріплення в законодавстві України. Перша трактується як матеріальне виробництво, в результаті якого створюється товар. Друга – посередницька діяльність із доведення такого товару до споживача. Об'єктивний розподіл праці призводить до необхідності існування посередницьких структур, які спеціалізуються на доведенні товару до споживача і за рахунок надбавок отримують прибуток. З метою здешевлення товару та його конкурентоспроможності товаровиробники розгортають мережу фірмової торгівлі, але перекрити нею весь ринок того чи іншого товару неможливо. Тому створюються умови для посередницької діяльності.

У залежності від характеру товару можна виділити матеріальне виробництво та нематеріальне. Товар першого набуває речову форму чи форму роботи, послуги. Тут виділяють промислове та сільськогосподарське виробництво. Останнє залежить від природно-кліматичних умов, зони землеробства, характеристики землі. У зв'язку з цим сільськогосподарське виробництво не потребує особливого дозволу (ліцензій). Для нього встановлені пільги, держава надає допомогу в матеріально-технічному забезпеченні. Особливості такого підприємництва проявляються в системі та порядку оподаткування. Оскільки реальний результат відомий лише під кінець сільськогосподарського року, то і податки стягуються в залежності від нього, а не щомісячно, як у промисловому виробництві. Держава з метою встановлення такого виду діяльності та покращення його матеріальної основи може звільнити на певний час сільськогосподарського товаровиробника від сплати податків.

У результаті нематеріального підприємництва створюється особлива форма товару – інтелектуальна власність. Наприклад, венчурний бізнес – підприємницька діяльність невеликої творчої групи новаторів на чолі з винахідником, що одержують прибуток на основі розробки нової ризикової теми дослідження та передачі на платній основі права використання отриманого результату, ідеї. При цьому розрізняють внутрішній венчурний бізнес – отримання прибутку від фірми, складовою частиною якої є венчурна відокремлена структурна одиниця – конструкторське бюро та зовнішній венчур – підприємництво спеціалізованої венчурної фірми, що наділена правами юридичної особи, самостійні розробки якої розраховані на придбання споживачами. В тому разі, коли така фірма займається реалізацією запозиченої на правовій основі інтелектуальної (промислової) власності, мова йде про посередницький венчурний бізнес. Прибуток такої венчурної фірми складається з різниці між ціною придбання та ціною реалізації промислової власності. Венчурна фірма може власними силами вдосконалити (доопрацювати) новинку стосовно особливостей замовника. Венчурний бізнес характерний для високорозвинутих країн, що займають передові позиції в розвитку науки та техніки (США, Японія, Німеччина, Франція). Підприємницькі структури цих і інших країн, у тому числі Росії та України, здійснюють інформаційний бізнес – підприємництво у відносно новій сфері інформаційного обслуговування. Показово, що міжнародна інформаційна система «Іnternеt» має річний дохід більше 10 мільярдів доларів, а її власник очолює клуб мільярдерів планети.

Венчурний бізнес відноситься до підприємництва з великим ступенем ризику. Але ризиковий бізнес характерний не тільки для венчура, а й для інших видів діяльності (каскадерські фірми, пошук та розробка родовищ корисних копалин).

Так, за економічною ознакою виділяють комерційне підприємництво, яке характеризується тим, що визначальну роль у ньому відіграють товарно-грошові та товарно-обмінні операції. Сутність такого виду підприємництва складають операції й угоди з купівлі-продажу та перепродажу товарів і послуг.

У залежності від обсягу річного прибутку і чисельності працюючих розрізняють малий, середній та великий бізнес. Першому, як у розвинутих, так і в постсоціалістичних країнах, приділена велика увага. Він малозатратний, маневрений, здатний швидко пристосовуватись до кон’юнктури та структури ринку. Малий бізнес – підприємницька діяльність відносно невеликої групи людей (до 15 чоловік) чи окремої людини, річний прибуток яких не перевищує 1 000 000 гривень.

Малий бізнес при розширеному виробництві швидко переростає у середній – діяльність невеликих за кількістю працюючих підприємств (більше 200 у промисловості).

Великий бізнес – підприємницька діяльність великих підприємницьких структур із значними обсягами випуску та реалізації товарів та чисельністю працюючих.

Розрізняють також фінансове підприємництво – операції з купівлі-продажу специфічного товару – грошей, валюти, цінних паперів.

З легітимного визначення підприємництва за формальною ознакою можна виділити виробництво товару, виконання робіт, надання послуг та торгівлю. У свою чергу, виробництво товару має свої підвиди (виробництво сировини, комплектуючих, напівфабрикатів, готової до споживання продукції, промислової продукції, продуктів харчування, медичних препаратів тощо), як і виконання робіт (побутове обслуговування, будівельний підряд, агрохімічні роботи) та надання послуг (перевезення, схов, порука, комісія та ін.). Торговельний бізнес теж має ряд своїх особливостей, відображених у субінститутах договору купівлі-продажу.

За метою можливо виділити підприємництво комерційних структур, тобто спеціально створених для заняття підприємництвом юридичних осіб та інших осіб, підприємницька діяльність для яких не є основною, але вони нею займаються (допоміжне підприємництво). В тій частині, в якій вони займаються такою діяльністю, на них поширюється законодавство про підприємництво. Так, підприємницька діяльність приватних навчальних закладів та, наприклад, відомчих державних вузів, що орієнтовані на держзамовлення, має ряд специфічних особливостей. Співпадаючи за характером такої діяльності, вони відрізняються за своїм змістом.

У залежності від організаційно-правової форми прийнято виділяти підприємництво без створення юридичної особи (просте підприємництво) та підприємництво зі створенням юридичної особи (складне підприємництво). Останнє залежно від матеріальної основи й розподілу повноважень з управління поділяється на унітарне та корпоративне. При унітарному підприємництві права власності й управління зосереджені в одній особі, а при корпоративному вони одночасно розділені на декілька осіб. Так, приватне підприємство засноване на власності однієї фізичної особи. Вона управляє цим підприємством самостійно чи через менеджера, в той час як акціонерне товариство базується на власності багатьох фізичних та юридичних осіб і управління здійснюють його загальні збори.

В залежності від передумов здійснення такої діяльності можна виділити дозвільне підприємництво, для здійснення якого необхідна попередня згода держави в особі уповноважених нею органів, і вільне, де така згода не потрібна. Так, для відкриття комерційних банків потрібна попередня згода Національного банку України, для відкриття приватних вищих навчальних закладів – дозвіл Міністерства освіти і науки України. Для заняття діяльністю, що є шкідливою для життя та здоров'я людини, довкілля, безпеки держави, необхідно отримати ліцензії, а для видів діяльності, що підлягають патентуванню, – патенти. Навпаки, для сільськогосподарського товаровиробника лише потрібно зареєструватись у якості підприємця.