8.3. Поняття та види сертифікатів

Сертифікація розглядається як засіб забезпечення належної якості продукції, виконуваних роботів і надаваних послуг. Крім того, сертифікація забезпечує безпеку виробництва, єдність умов щодо випуску продукції.

Сертифікаційна діяльність є в багатьох випадках обов'язковою процедурою і дає право на здійснення підприємницької діяльності та виступає одним із елементів її легалізації. Сертифікаційна діяльність направлена на забезпечення прав споживачів та утримання авторитету національного товаровиробника на ринках товарів, робіт і послуг.

Сертифікація – це процедура, в ході якої третя сторона дає письмову гарантію, що товари, роботи та послуги відповідають установленим вимогам.

Сертифікати бувають таких видів: сертифікат відповідності; сертифікат походження; сертифікат виробництва; сертифікат якості.

Сертифікат відповідності – документ, який підтверджує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем установленим вимогам конкретного стандарту або іншого нормативного документа, визначеного чинним законодавством.

Сертифікат походження – документ, виданий компетентним митним органом країни–експортера, який указує на країну погодження товару. Він є підставою для отримання суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності певних преференцій, установлених режимом найбільшого сприяння або іншим митним режимом.

Сертифікат виробництва – документ, який підтверджує відповідність установленим вимогам виробництва, в тому числі наявність відповідного оснащення та фахівців для випуску продукції або надання послуг чи виконання робіт.

Сертифікат якості – це документ, який супроводжує та підтверджує якість виробленої продукції, наданих послуг або виконаної роботи і містить показники якості й технічні характеристики товару, послуг та робіт.

Сертифікація продукції – це спеціальні дії уповноважених органів з метою підтвердження з необхідною достовірністю відповідності продукції конкретним стандартам або технічним вимогам та видачею сертифіката.

Метою сертифікації продукції, послуг і робіт є:

запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я, майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачам у виборі продукції;

створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукції підрозділяється на обов'язкову й добровільну.

Обов'язкова сертифікація повинна включати у всіх випадках перевірку й випробування продукції для визначення її характеристик і наступний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводити акредитовані випробувальні лабораторії методами, закріпленими відповідними нормативними актами, визначеними Держстандартом України.

Згідно зі ст. 17 Декрету «Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 р. виробники, постачальники, виконавці, продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, зобов'язані:

провести у встановлені строки й порядку сертифікацію;

забезпечити виготовлення продукції відповідно до вимог нормативного документа, відповідно до якого вона сертифікована;

реалізовувати продукцію винятково при наявності сертифіката відповідності;

припинити або призупинити реалізацію сертифікованої продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативного документа, відповідно до яких вона сертифікована, або якщо термін дії сертифіката закінчився, або його дія припинена або припинена рішенням органу сертифікації.

Відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. вимоги зазначеного Декрету застосовуються до введення в дію відповідного технічного регламенту щодо підтвердження відповідності.

Імпортна продукція (товар), що ввозиться й реалізується на території України, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності повинна відповідати обов'язковим вимогам норм, стандартів, які діють в Україні, або має бути підтверджена свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, виданим Держстандартом України або уповноваженим ним органом. Така імпортна сертифікована продукція включається до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції, з урахуванням якого органи митного контролю здійснюють оформлення ввезених товарів.

Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність продукції вимогам, які не віднесені законодавством і нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій і окремих громадян на договірних умовах між заявником та органом сертифікації. Добровільну сертифікацію мають право проводити відповідно до законодавства підприємства, організації й інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, акредитовані в Державній системі сертифікації.

Якщо міжнародними договорами України встановлюються інші норми, ніж ті, що містить національне законодавство, то застосовуються правила міжнародних договорів.

У багатьох розвинених країнах широко використовується така форма сертифікації, як самосертифікація, коли сертифікат відповідності видається самим виробником. Така практика пов'язана, насамперед, із введенням на підприємствах високоефективних систем контролю якості продукції. З цією метою на правах самостійних підрозділів створюються служби якості. Вони розробляють локальні нормативні акти по забезпеченню якості на підприємстві, що містять права й обов'язки, відповідальність і т. д. різних підрозділів з питань якості.

Однією з використовуваних форм сертифікації є сертифікація третьою стороною, що передбачає участь сторонніх організацій, які оцінюють і підтверджують правильність проведених заходів, здійснюють випробування зразків, нагляд за дотриманням технологічних процесів і системи якості.

Необхідно зазначити, що сільськогосподарська продукція, ввезена на митну територію України, в тому числі й на митні склади (крім випадків транзиту), підлягає обов'язковій сертифікації (санітарно-епідеміологічному, радіологічному, ветеринарному контролю) при умовах, зазначених у Законі України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. При цьому сертифікати, видані уповноваженими органами нерезидентів, беруться до уваги винятково у випадках, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних угод. Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввіз сільськогосподарської продукції, виробленої в країнах, де був проголошений або відносно яких був оголошений Україною або іншими країнами карантин.