1.2. Ознаки підприємницької діяльності

Ознаки підприємницької діяльності ─ це притаманні їй характерні особливості, що дозволяють відмежувати її від інших видів діяльності (господарювання, некомерційного закладу), відображають сутність явища та правової категорії і включаються до поняття. Аналізуючи легітимне поняття підприємництва, до ознак підприємницької діяльності слід віднести наступні:

Самостійність ─ вона витікає із характеру та змісту права власності. Власник майна безпосередньо сам визначає спосіб володіння, характер використання, напрямок та правову природу розпорядження. Підприємництво залежить не тільки від його майнової чи інтелектуальної основи, а й від суб'єктивних факторів. Самостійність ─ можливість особою самостійно приймати рішення та здійснювати юридично значущі дії щодо реалізації своєї підприємницької правоздатності (займатись бізнесом чи обрати шлях державного службовця), вибору видів, обсягу (малий, середній чи великий бізнес), способів, матеріальної та іншої основи такої діяльності, можливість вирішувати питання щодо вибору організаційно-правових форм, контрагентів, постачальників сировини та комплектуючих. Підприємець згідно з вимогами чинного законодавства, в тому числі Законом України «Про рекламу», самостійно розробляє та реалізує стратегію і тактику проникнення на ринок та його завоювання, самостійно обирає шляхи та правові засоби реалізації виробленого ним товару і може це здійснювати самостійно або за допомогою посередницьких структур. Обираючи сферу своєї діяльності (сегмент ринку), він орієнтується на вид товару, його асортимент, номенклатуру, ту чи іншу категорію споживачів.

Підприємець може увійти в систему державного контракту і збувати товар для задоволення державних чи регіональних потреб. Підприємець приймає рішення про створення філій, представництв, дочірніх підприємств, обирає банківські установи, в яких відкриває відповідні рахунки, визначає способи мінімізації ризиків тощо. Він приймає рішення про реорганізацію, призупинення певної підприємницької діяльності, розпорядження належним йому майном та про припинення такої діяльності взагалі. Самостійність здійснення підприємництва гарантується забороною для державних органів та їх посадових осіб втручатись у таку діяльність, приймати дискримінаційні заходи.

Самостійність обумовлена свободою підприємництва, яка проявляється в принципах його здійснення. Відповідно свобода підприємництва може здійснюватись у рамках закону. Якщо якась діяльність заборонена, якщо для неї встановлені імперативні вимоги, то вони є своєрідними табу, які обійти неможливо, або необхідно виконати певні дії для отримання в державних органах дозволів.

Самостійність юридичної особи-підприємця ─ проявляється і в економічній ознаці ─ самостійному балансі, в користуванні та розпорядженні належним майном, здійсненні інвестиційних проектів. Фізична особа –підприємець – може на певний час припинити чи призупинити свою діяльність тощо.

У легітимному визначенні ознака самостійності поєднана з ініціативністю, під якою, як слушно відмічає А. А. Попов, розуміється здійснення певних дій, що складають основу власного підприємництва, винахідливість. Разом з тим ці терміни мають дещо інше значення та правове закріплення. Ініціатива повинна бути розумною, обґрунтованою, реальною та правомірною. Тому, перш ніж реально проявляти ініціативу в підприємництві, необхідно з’ясувати її наслідки, задля чого передбачені спеціальні економічні (бізнес-план, інвестиційний проект) та правові (експертиза) засоби. Ініціатива на здійснення тієї чи іншої підприємницької діяльності може виходити і від інших суб'єктів, але підприємцем має бути підтримана самостійно. Її можна делегувати іншим особам, представнику, менеджеру, юридичній особі.

Систематичність як ознака підприємництва характеризується певною повторюваністю (циклічністю) в її здійсненні. Більш того, ні законодавець, ні суспільство не заінтересовані у створенні комерційних структур-метеликів. Разом з тим А. А. Попов відзначає, що важко уявити ситуацію, коли приватний підприємець здійснив одну спрямовану на отримання прибутку угоду (вигідно продав товар) і його діяльність не вважалася б підприємництвом з точки зору податкового законодавства. На здійснення однієї-двох комерційних угод і зникнення з ринку підприємництво не розраховане. Систематичність нерозривно пов'язана із стабільністю ринкових механізмів, є гарантом захисту прав споживачів та контрагентів, дає можливість мати повне уявлення про динаміку і структуру ринку, отримувати повну та достовірну інформацію.

Систематичність має і правову оцінку в податковому законодавстві. Так, у ст. 1 «Декрету про податок на промисел» від 17 березня 1993 р. визначено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають або не мають постійного місця проживання в Україні, що не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої чи придбаної продукції, речей, товарів. Виходячи із цього можна визначити, що якщо така діяльність здійснюється більше чотирьох разів протягом року, то вона визнається систематичною.

Для комерційних юридичних осіб та некомерційних осіб, що займаються такою діяльністю, систематичність визначається через їх установчі документи. Більш того, якщо протягом року ці особи не подають звіт про таку діяльність та не сплачують податок, то вони підлягають припиненню в примусовому порядку.

Легальність (правомірність чи законність) підприємництва повинна розглядатись у широкому та вузькому аспектах. У першому випадку вона повинна відповідати всім без виключення вимогам організації та здійснення такої діяльності. Підприємець має повністю пройти всю легалізаційну процедуру, дотримуватись установлених законодавством правил та обмежень (не порушувати прав споживачів і антимонопольне законодавство, законодавство про недобросовісну конкуренцію, подавати повну та достовірну інформацію державним органам про свою діяльність, не чинити перешкод у здійсненні контролю). У другому – вона повинна чесно та добросовісно функціонувати на відповідному ринку.

Ризиковість підприємництва полягає в тому, що в процесі реалізації права на заняття підприємництвом особа постійно ризикує від об'єктивних та суб'єктивних чинників. Такі ризики частіше носять майновий характер.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник несе ризик випадкового знищення чи псування майна. Таким чином, ризиковість має об'єктивний характер і поширюється на основні та зворотні фонди, вироблену продукцію, в тому числі на відповідність виробленого товару встановленим вимогам. Наприклад, коли внаслідок використання неякісного борошна (низький рівень клейковини) спечено неякісний хліб, то всі негативні наслідки, пов'язані з відмовою від бракованого хліба, несе підприємець. Майнові ризики можуть бути прогнозовані (відсоток браку) і непрогнозовані. Вони спричиняються непереборною силою, техногенними катаклізмами та суб'єктивними факторами (розкрадання, підпал, навмисне псування), коли неможливо покласти відповідальність на винну особу (винуватця не виявлено).

Ризик майна, переданого для виконання підрядних робіт, відповідно до ст. 832 ЦК України, несе власник.

Постійна зміна податкового законодавства та законодавства, що регулює підприємництво, спонукає підприємця шукати привабливі для нього шляхи діяльності. Тому виникають ситуації, коли в бізнес-плани закладені одні економічні показники, а фактично вони внаслідок збільшення ставок оподаткування набагато перевищуються. Відповідно зменшується і прибуток або підприємець банкрутує. Останнє може бути спричинене й інфляційними процесами, зловживаннями чи некомпетентністю управлінського персоналу (менеджерів). В останньому випадку ризиковість пов'язується з особливостями самого підприємця чи уповноваженого ним органу (особи), в тому числі низькими професійними якостями, нездатністю передбачити кон'юнктуру ринку, управляти майном та організацією праці, психологічною нестабільністю. Однак у всіх випадках це негативно відображається на майновому становищі та інтересах підприємця.

Ризиковість залежить від вміння вибирати контрагентів: співзасновників (співучасників) корпоративного суб'єкта, склад та характер інвесторів, постачальників сировини, споживачів виробленого товару.

Як уже зазначалось, до ознак підприємницької діяльності рядом авторів включається і мета підприємництва – одержання прибутку. Безумовно, вона здійснюється саме для одержання прибутку, що є стимулом, критерієм ефективності, визначальним стратегічним моментом та її кінцевим результатом, оцінкою.

Прибуток – одна із форм вартості продукту, що отримується в результаті різниці між ціною продажу та затратами на його виробництво, джерело доходів бюджету, фінансування розширеного відтворення та стимулювання працівників.

З точки зору податкового законодавства, прибуток як мета підприємництва має свої правові ознаки і наслідки. Згідно із Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р., прибуток, що підлягає оподаткуванню (оподаткований прибуток), визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції в оптових цінах підприємства (валовий дохід) та сумою витрат на її виробництво й реалізацію (валові витрати). У прибуток включаються доходи із джерел їх походження в Україні – будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентами в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також дохід страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під митним контролем митних служб України – у зонах митного контролю, на спеціалізованих митних складах тощо (ч. 22 ст. 1 Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Дохід суб'єктів підприємництва визначається з урахуванням цілого ряду чинників, що визначені податковим законодавством.