4.2. Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Зовнішня легалізація підприємництва, як вдало зазначив Д. В. Задихайло, «запускається» державною реєстрацією суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності одночасно є першим і найважливішим етапом реалізації права на підприємництво, заключним етапом внутрішньої легалізації, початком зовнішньої легалізації. Навіть у тому випадку, коли юридична особа створюється в дозвільному порядку, все одно потрібна її реєстрація. Не випадково ст. 87 ГК України підкреслює, що юридична особа вважається за утворену з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців – свідоцтво факту створення або припинення юридичної особи, свідоцтво факту придбання або втрати статусу підприємця фізичною особою, а так само здійснення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» — засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців - включає, зокрема:

перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця — до Єдиного державного реєстру;

оформлення й видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища або імені та по батькові (далі — імені) або місця проживання фізичної особи — підприємця - підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим законом.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Реєстрація одночасно є початком офіційних публічно-правових стосунків майбутнього підприємця з державними органами. При цьому якщо при реєстрації перші – носії права, то другі – реєстраційні органи (державний реєстратор) - носій обов'язку.

Державний реєстратор проводить державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців. Здійснює оформлення й видачу свідоцтво про державну реєстрацію, а також їх заміну, проводить державну реєстрацію змін в установчих документах юридичних осіб і державну реєстрацію змін імені або місця проживання фізичних осіб – підприємців. Передає в органи статистики, податкові органи та позабюджетні фонди повідомлення і відомості з реєстраційних карток про здійснення дій щодо створення або ліквідації відособлених підрозділів юридичних осіб та ін.

Реалізацію державної політики у сфері контролю за здійсненням порядку реєстрації й забезпечення дотримання законодавства проводить спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації. Він здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, забезпечує формування і ведення Єдиного державного реєстру, перевірку дотримання юридичними та фізичними особами – підприємцями - вимог чинного законодавства й умов реалізації права на підприємництво на етапі внутрішньої легалізації (ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

При дотриманні всіх передбачених законом вимог державний реєстратор не має права відмовити в реєстрації особі, яка в установленому порядку за цим звернулася.

Правда, закон передбачає, що відповідальність за відповідність поданих для реєстрації документів несе сам заявник. Так, при виявленні явних недоліків у таких документах реєстраційний орган має право їх повернути і не проводити за ними реєстрацію до приведення їх у відповідність з вимогами закону. До документів, що подаються державному реєстраторові для реєстрації, пред'являються наступні вимоги

Документи, які подаються (присилаються рекомендацій листом) державному реєстраторові, мають бути написані на державній мові.

Реєстраційна картка заповнюється машинописним друком або від руки друкованими буквами. Якщо документи присилаються рекомендаційним листом, то підпис заявника на реєстраційній картці має бути нотаріально засвідчений.

Установчі документи юридичної особи повинні містити відомості, які передбачені ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», а саме:

вид товариства;

предмет та мета діяльності товариства;

склад засновників та учасників товариства;

найменування та місце знаходження товариства;

розмір і порядок формування статутного фонду товариства;

порядок розподілу прибутку та збитків товариства;

склад і компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішення, включаючи перелік питань, за якими необхідна кваліфікована більшість голосів;

порядок внесення змін до установчих документів;

порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Якщо законом установлено, що установчі документи вимагають реєстрації, то такі документи повинні подаватися в реєстраційний орган з відміткою про їх реєстрацію.

Документ, що підтверджує реєстрацію іноземної юридичної особи в країні її розташування має бути легалізований в установленому порядку.

При відмові в розгляді документів, які подані для здійснення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду, засновникові або уповноваженому ним особі не пізніше за наступний робочий день з дати їх ухвалення державним реєстратором видається відповідне повідомлення з переліком підстав у відмові реєстрації юридичної особи, а також відповідно до опису відсилаються представлені на реєстрацію документи.

З моментом реєстрації цивільне законодавство пов'язує і виникнення правосуб'єктності юридичної особи. Не випадково, що ст. 89 ЦК України включає спеціальну норму «Державна реєстрація юридичної особи», де вказано, що юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції в порядку, який визначається законом про реєстрацію юридичних осіб. Дані про державну реєстрацію включаються в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, що відкритий для загального користування.

Цивільний кодекс а саме ч. 2 ст. 50, передбачає і державну реєстрацію фізичної особи – підприємця - й пов'язує з цим здійснення права на підприємництво.

Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності відбувається на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців», прийнятого у 2003 році. Ухвалений закон визначає загальний порядок державної реєстрації й перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів (банки, засоби масової інформації, фондові біржі та ін.), для яких законодавством України встановлені спеціальні правила державної реєстрації.

Реєстрація як початковий і основний, украй необхідний етап легалізації розглядається в розділі третьому Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців». Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про організаційно-правову форму та назву особи. Відповідно до ст. 5 Закону України державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців - проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті місцевої ради міста, обласного значення або в районній державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи. Аналогічні норми встановлені і в спеціальних законах, які регулюють організаційно-правові форми підприємництва: Цивільному кодексі, Господарському кодексі, ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» та інших законах.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців» конкретизує місце реєстрації, вказуючи, що реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців - проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міських місцевих рад обласного значення або в районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністраціях за місцем знаходження юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця. У ряді міст України рішенням міських Рад народних депутатів усунені ради районного рівня. Така тенденція, враховуючи дублювання функцій виконавчих органів районних рад народних депутатів та державної адміністрації, переплетення їх органів і необхідність оптимізації управління на місцях, а головне скорочення витрат на утримання управлінського апарату, продовжуватиметься й надалі. Виконавські комітети рад народних депутатів, враховуючи концептуальні положення про місцеве самоврядування, не можуть бути віднесені до органів державної влади. Розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та органів державної влади повинне торкнутися і реєстрації, що власне й передбачено ЦК України і Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців».

Аналіз нормативних актів, які регулюють реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, дає підстави виділити її загальний, спеціальний і спрощений порядки.

Державна реєстрація підприємств уперше введена в 1920-ті роки і здійснювалася органами Міністерства фінансів. Це було пов'язано з багатоукладністю економіки, новою економічною політикою і необхід-ністю забезпечення фіскальної функції держави. У міру ліквідації інших форм власності, перш за все приватних підприємств, державна реєстрація своє значення втратила. Перехід до планової економіки, а також відсутність альтернативних державним підприємствам підприємців привели до введення обліку державних підприємств відповідними міністерствами і партійними органами, у складі яких були створені спеціальні промислові та сільськогосподарські відділи. У 1950-ті роки реєстрація підприємств була формально скасована, хоча фактично це відбулося набагато раніше.

Реєстрація була введена знову з переходом на ринкові основи ведення народного господарства і була вперше передбачена законодавчо в 1990 році. З розпадом СРСР практика проведення державної реєстрації йшла різними напрямами: традиційно – органами місцевого самоврядування, які перейняли на себе ряд повноважень партійних органів, створенням спеціальних реєстраційних палат (Москва), передачею таких повноважень органам юстиції або іншим спеціальним органам. Широко застосовувалися так звані змішані системи державної реєстрації підприємницької діяльності, до яких можна віднести і національну. Такі системи, як правило, децентралізовані.

У 1998 — 1999 роках створена практично нова система реєстрації, яка гармонізує з європейськими системами легалізації підприємців. Упродовж цього періоду за ініціативою Ліцензійної палати України створена більш працездатна система органів державної реєстрації. Разом з тим, ураховуючи величезну кількість нормативних актів, неоднозначність їх тлумачення на практиці, наявність між ними колізій, мають місце бар'єри суб'єктивного та об'єктивного характеру в реєстрації суб'єктів підприємництва. На погляд авторів, з моменту набуття чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців» ті колізії, які були, при здійсненні реєстрації будуть урегульовані.