Контрольні запитання

1. Поняття та ознаки підприємця.

2. Підприємницька правоздатність та її співвідношення з цивільною правоздатністю.

3. Класифікація суб'єктів підприємництва.

4. Порядок та стадії створення юридичних осіб.

5. Місцезнаходження підприємця та його правове значення.

6. Заборони та обмеження в праві на підприємництво.

Тема 4. Легалізація суб’єктів підприємницької діяльності

4.1. Поняття і види легалізації підприємництва

Заняття підприємництвом можливе лише за умови його легалізації, що витікає з визначення підприємництва. Лише той суб'єкт, який виконав усі передбачені законом вимоги щодо отримання необхідних дозволів і представився уповноваженим на те державним органам як підприємець, може вважатися ним і отримати державну підтримку та захист у разі порушення його законних прав і інтересів. Інакше здійснення підприємництва без реєстрації (легалізації) розглядається як тіньове й переслідується в кримінальному порядку (встановлена кримінальна відповідальність). Отже, діяльність підприємця повинна протікати з дозволу уповноважених на те органів. Це стосується як самої діяльності, так і її вигляду, місця, способу, характеру, об'ємів.

Легалізацію (з англ. legalizе – узаконювати) розглядають як узаконення або надання законної сили, перехід на легальне становище. Іншими словами, для того щоб отримати статус підприємця, особа повинна у встановленому законом порядку виконати всі необхідні для цього умови, а надалі отримати відповідні дозволи. Практично всі види діяльності підприємців, за рідкісним виключенням, проходять процес легалізації. Деякі з них мають перманентний характер, наприклад, ліцензування, патентування. Підприємець, який передбачив у засновницьких документах значну кількість видів діяльності, отримує ліцензії в міру необхідності і наявності коштів для їх оплати. Починаючи з однієї–двох ліцензій, він з часом набуває і тим самим постійно розширює свою правосуб'єктність. У разі закінчення терміну дії ліцензії, її припинення або вилучення він не може займатися відповідною діяльністю, оскільки його правосуб'єктність звужується. Аналогічно це стосується патентів і сертифікатів.

Легалізація суб'єктів підприємницької діяльності є необхідною обов'язковою передумовою для участі в конкретних підприємницьких правовідносинах і функціонування на ринку. Особи, які займаються підприємництвом, але не пройшли легалізації, охоплюються поняттям тіньового бізнесу і, відповідно, залежно від кваліфікації такої діяльності підлягають адміністративній або кримінальній відповідальності.

Легалізація свідчить про намір особи займатися підприємницькою діяльністю на законній основі, мати відповідні права і нести юридичні обов'язки (бути «прозорим» для споживача та держави). Значною мірою легалізація як правова категорія підприємництва характеризує правовий механізм підприємництва, що існує в державі, і ступінь поваги до нього з боку фізичних осіб. Легалізація підсумовує соціальні результати правового регулювання і стан впорядкованості підприємницьких правовідносин в області підприємництва. Звідси і становище правопорядку в даній сфері правового регулювання. Якщо закон проголошує можливість заняття певним видом діяльності (свободу підприємництва), але надалі містить капкани для тих осіб, які вирішили скористатися наданою їм правовою можливістю, то ці особи його не поважатимуть і різними засобами будуть обходити.

Як наголошувалося, лише через легалізацію особи, які вирішили реалізувати своє право на заняття підприємницькою діяльністю, набувають підприємницької правосуб'єктності – можливості своїми діями набувати підприємницьких прав і юридичних обов'язків. Ці права зводяться до можливості як займатися самою підприємницькою діяльністю, так і бути суб'єктом комерційного товарообігу.

Легалізація підприємницької діяльності – необхідне для держави явище, адже за різними даним від 50 до 60% української економіки має тіньовий характер. Легалізація тіньового сектору економіки, його переведення в правове поле дасть можливість понизити податковий тиск на легальний сектор і відкрити можливості його державного інвестування й виконання програм соціально-економічного розвитку.

Як правова категорія, легалізація – результат узагальнення явищ, які проходять у процесі реалізації права на заняття підприємницькою діяльністю. Вона має свою суть, структуру, форму, методи здійснення і логіку розвитку.

Суть легалізації виявляється в здійсненні ряду послідовних, юридично значущих дій, направлених на придбання має право і обов'язків підприємця (правосуб'єктності). З цієї точки зору легалізація може розглядатися як юридичний склад – сукупність цілого ряду необхідних юридичних фактів. Ураховуючи це, можна виділити дві групи правових дій: внутрішні та зовнішні. Відповідно і легалізація буває внутрішня і зовнішня. Внутрішня легалізація виявляється в ініціативній стадії, проходить через організаційну та закінчується формалізацією.

Щоб зрозуміти процеси, які проходять при внутрішній легалізації, слід пригадати вислів Бісмарка: «Держава – це я». Інакше кажучи, на цій стадії власник найбільш зручним і безпечним чином установлює свою роль, має права та обов'язки, організаційно-правову форму і її структуру. На внутрішній стадії визначається, хто, власне, буде головним, хто буде керівником, від кого залежатиме діяльність майбутнього підприємства і яка його організаційно-правова форма. Недооцінювати суб'єктивний чинник керівництва суб'єктом підприємницької діяльності не можна. Тому вже на ініціативній стадії, а саме на стадії створення підприємницької структури, з'являється лідер – формальний або неформальний, який, власне, і бере на себе організацію бізнесу. Навіть у тому випадку, коли юридична особа має колективний устрій, все одно лідерові, фахівцеві відводитися особлива роль. Саме керівник представляє суб'єкта підприємництва у всіх правовідносинах, визначає стратегію, а в більший мірі тактику при здійсненні підприємницької діяльності. Він і формує команду фахівців – виконавчий орган. Роль керівника надзвичайно важлива: розумний керівник – комерційна структура процвітає, немає керівника – рано чи пізно стане банкротом. Керівник комерційної структури указується вже при реєстрації в реєстраційній картці.

До внутрішньої легалізації відносяться такі правові дії як визначення організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва, виду його діяльності, місцерозташування, структури керівних органів і їх повноважень, правового становища власника та засновників, а при створенні структурних підрозділів і їх правове становища. Це знаходить своє закріплення в засновницькому договорі, статуті, положеннях про структурні підрозділи, наказах власника. Внутрішня легалізація є передумовою зовнішньої легалізації, її стартовою позицією, визначає її вигляд, порядок, схему.

Зовнішня легалізація, безумовно, починається процедурою державної реєстрації підприємця, після якої йде статистична, дозвільна, податкова, банківська, пенсійна, страхова, пожежна, санітарна. Після цього в рамках зовнішньої легалізації йде спеціальна – ліцензування, патентування, сертифікація, квотування, акредитація та інше.

Таким чином, легалізація має перманентний характер і, враховуючи вид діяльності й організаційно-правову форму, відбувається постійно. Чим більше необхідних ліцензій отримав суб'єкт підприємницької діяльності, тим ширше об'єм його правосуб'єктності, тим більші його можливості участі в підприємницьких правовідносинах. Окрім цього, в процесі легалізації уповноважені на те державні органи отримують інформацію про даного суб'єкта і можуть відносно до нього здійснювати надані їм права й виконувати обов'язки. На підставі цього держава може прогнозувати економічні, соціальні та інші процеси.

Під легалізацією слід розуміти послідовність юридично значущих дій особи, направлених на реалізацію права на заняття підприємництвом з метою узаконення цієї діяльності і встановлення взаємин з владно-роспорядчими органами державної влади.

Легалізація є процесом узаконення цієї діяльності. Важливе значення для визначення напряму розвитку і змісту зовнішньої легалізації має Указ Президента України «Про усунення обмежень, стримуючих розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 року, який направлений на здійснення комплексу заходів щодо усунення обмежень, що стримують підприємницьку діяльність, введення нових підходів до державного регулювання підприємництва. Основою такого підходу виступає дерегуляція підприємництва – сукупність заходів, направлених на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва. Ці заходи направлені на:

спрощення порядку створення, реєстрації й ліквідації суб'єктів підприємництва;

скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню і патентуванню, а також мають потребу в отримання сертифікатів та інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

лімітацію перевірок і інших форм контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності;

спрощення процедур митного оформлення вантажів при експортно-імпортних операціях;

забезпечення послідовності і стабільності нормативно-правового регулювання та інше.

Разом з тим деякі з процедур легалізації придбали вже оптимальний варіант, проте стримуються наявною оргтехнікою, що приводить до того, що дерегулювання їх не завжди виправдане.

Легалізація підприємництва, перш за все, залежить від дій особи і проводиться в заявочному та дозвільному порядку (видача дозволів на виготовлення штампів, друку), ліцензування, патентування, квотування. У тих випадках, коли діяльність підприємця стосується безпеки держави, забезпечення економічних умов її існування, безпеки для тих, хто оточує, здорового і безпечного для життя та здоров'я навколишнього середовища, достовірності статистики законних прав і інтересів людини, легалізація проводиться незалежно від дій підприємця державними органами. Іншими словами, вона прямо передбачена чинним законодавством, здійснюється безпосередньо державними органами автоматично і є продовженням заявочної легалізації. Так, у десятиденний термін з моменту реєстрації реєстраційний орган сповіщає про її проведення органи статистики, пенсійний фонд, фонд соціального страхування. Через дозвільну систему інші зацікавлені в ній державні органи також отримують відомості про підприємця, зокрема відповідні служби органів внутрішніх справ.

Як контрольна функція, реєстрація переслідує ряд цілей дотримання законодавства відносно:

виконання заявником умов для заняття підприємницькою діяльністю;

отримання достовірних даних для статистики та органів управління підприємницькою діяльністю, про стан ринку пропозицій;

ведення Єдиного державного реєстру, а через нього – можливості зацікавленій особі виявити контрагентів, конкурентів і отримати дані для складання бізнес-планів або прогнозів та програм;

розробки конкретних заходів з боротьби з тіньовим бізнесом;

проведення політики оподаткування;

забезпечення пріоритетів національного товаровиробника;

забезпечення інтересів споживачів і безпеки їх життя та здоров'я; економічної, екологічної безпеки; забезпечення умов для ефективного функціонування ринку і т. д.

Легалізація може розглядатися як форма прояву економічної функції державних органів щодо здійснення і збереження дієвості й ефективності державного регулювання господарської діяльності в рамках, передбачених ст. 12 ГК України та іншими спеціальними нормативними актами. Під час легалізації державні органи і їх посадові особи мають право давати особам, які реалізують своє право на заняття підприємництвом або вже зареєстровані як такі, обов'язкові до виконання вказівки відповідно до своєї компетенції. Це можуть бути вимоги про приведення засновницьких документів у відповідність з чинним законодавством, про усунення його порушень, про приведення майна, території в належний санітарний, екологічний, протипожежний стан і т. п.

Легалізація в такому аспекті розглядається як:

звернення у встановленій законом формі про видачу дозволу на заняття підприємництвом або конкретним видом діяльності на конкретній території;

задоволення уповноваженим державним органом звернення про видачу у встановленій чинним законодавством формі відповідного дозволу;

процедура розгляду звернень і ухвалення за ними рішень.

Якщо два перших відображають матеріальні відносини, то третій - процесуальні. Це пояснюється тим, що діяльність державних органів протікає у встановлених законом рамках і формах.