МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Сергієнко В. В.

Топоркова М. М.

Підприємницьке право

Конспект лекцій

для студентів напрямів підготовки

"Економіка і підприємництво", "Менеджмент"

усіх форм навчання

Укладачі: к.ю.н., доц. Сергієнко Валерій Вікторович

викл. Топоркова Марина Миколаївна

Відповідальний за випуск к.ю.н., доц. Сергієнко Валерій Вікторович

Харків. Вид. ХНЕУ, 2008

УДК 347 (042.4)

С 32

ББК 67.9 (4 УКР) 303я7

Рецензент: кандидат юридичних наук, доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології ХНУВС Карчевський К.А.;

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології ХНУВС Полтавський О.В.

Затверджено на засіданні кафедри правового регулювання економіки.

Протокол №1 від 27.08.2007 р.

С 32 Сергієнко В. В.

Підприємницьке право. Конспект лекцій / В. В. Сергієнко, М. М. Топоркова. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. – с. (Укр. мов.)

Розкрито поняття, зміст і особливості сучасного розвитку підприємницького права, проаналізовано систему підприємницького законодавства, яка набула більшої визначеності з прийняттям Господарського кодексу України. Розглянуто порядок та сутність легалізації суб’єктів підприємницької діяльності. Особливу увагу приділено організаційно-правовим формам підприємницької діяльності та відповідальності у підприємницькому праві.

Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 347 (042.4)

ББК 67.9 (4 УКР) 303я7

© Харківський національний

економічний університет, 2008

© Сергієнко В. В., Топоркова М. М.

2008

Вступ

У міру розвитку виробничих потужностей і виробничих відносин суспільства, зміни умов організації й здійснення діяльності стосовно виробництва продукції, робіт і послуг, що задовольняють потреби даного суспільства, адекватно повинні змінюватися і юридичні норми, котрі регулюють господарську діяльність. Це пояснюється тим, що безпосереднім об'єктом впливу цих норм є різноманітні суспільні відносини, які виникають у процесі господарської діяльності в різних сферах економіки, включаючи купівлю-продаж засобів виробництва, оренду виробничих комплексів, інвестиційні та інноваційні процеси, технічне переоснащення виробництва й відновлення його технологій, перевезення вантажів різними видами транспорту, зовнішньоекономічні зв'язки та ін.

Правового регулювання потребує також ринкова інфраструктура, до складу якої включають банківську справу, обіг цінних паперів, захист економічної конкуренції, страхування комерційної діяльності та ін. Тому невід’ємним елементом вищої освіти стало знання навчальної дисципліни "Підприємницьке право".

Метою вивчення даної дисципліни є формування у студентів системи знань у сфері регулювання правовідносин, пов’язаних з організацією та захистом підприємницької діяльності; характеристика й систематизація основних інститутів механізму правового регулювання підприємницької діяльності; прищеплення студентам глибоких теоретичних знання та формування вмінь аналізувати діюче законодавство й використовувати отримані знання в практичній діяльності.

Об’єкт вивчення навчальної дисципліни становлять правові відносини у сфері підприємницької діяльності.

Предметом дисципліни є система норм права, що регулюють відносини у сфері підприємницької діяльності, та практика їх застосування.

Викладений матеріал згруповано в логічні за змістом модулі в розрізі робочої програми навчальної дисципліни, що допомагає студентам узагальнити знання.

Модуль 1. Поняття та передумови заняття підприємницькою діяльністю

Тема 1. Поняття підприємницького права

1. Поняття підприємницької діяльності

Кардинальні зміни в суспільстві та, перш за все, в економіці України, побудова правової демократичної соціальної держави, з наступним закріпленням цих доленосних положень у Конституції, привели до появи нових правових категорій у юриспруденції й необхідності уточнення змісту старих. Правові категорії, як відомо, є опорним апаратом юридичної науки, і їх генезис базується на передових досягненнях світової наукової думки, реаліях практичного життя, які, у свою чергу, обумовлені економічними, політичними та соціальними процесами в суспільстві. Законодавець не може видумувати правові конструкції, він бере їх з реального повсякденного життя і надає змістовним економічним відносинам правову форму. Вічна проблема відповідності між змістом та формою при регулюванні особливо економічних відносин загострюється ще й необхідністю врахування стратегічних і тактичних завдань. До того ж не можна забувати і про суб'єктивізм законодавця, спричинений партійними чи фракційними інтересами та й просто рівнем розуміння глибинної сутності процесів.

При конструюванні правових положень необхідно мати на увазі те, що понятійний апарат безпосередньо впливає на зміст окремих інститутів і субінститутів права взагалі.

Спроби відійти від загальноприйнятих способів та напрямку регулювання правовідносин негативно впливають на саме законодавство, ведуть до його зовнішньої (невідповідність об'єктивним економічним закономірностям) та внутрішньої (неузгодженість між нормативними актами, що регулюють одні й ті ж або подібні правовідносини) суперечливості, утрудняють процеси соціального розвитку, в тому числі державотворення. Не можна забувати про світові інтеграційні процеси, які вимагають уніфікації законодавства, особливо того, що регулює підприємницьку діяльність. Розподіл ринків, необхідність залучення іноземних інвестицій спонукають до прийняття таких норм права, які не тільки б відповідали національним інтересам, а й створювали сприятливі умови для підприємництва всіх заінтересованих осіб.

Відомо, що право становить складний соціальний феномен, що складається із комплексу взаємопов'язаних елементів. Наскільки ця правова форма є адекватною реаліям буття, закономірностям економіки, тенденціям і напрямкам поступу суспільства, настільки ця правова категорія життєва та прогресивна. Про регресивні правові категорії, які спрямовані на деградацію людини та суспільства в цілому, на думку авторів, мови бути не може. На них повинна бути накладена заборона, що витікає із конституційних принципів гуманізму та моральності, із загальної стратегії розвитку людства.

Надії на покращення економічного стану в Україні і відповідно забезпечення гідного людини рівня життя пов'язуються із розвитком підприємницької діяльності. За своєю природою це економічна діяльність на ринках пропозицій попиту, товару та праці. Вона базується на принципах, що передбачені у ст. 44 ГК України.

Аналіз цих принципів дає підставу зробити висновок, що головна концептуальна основа в підприємництві ─ це свобода. Без неї підприємництво неможливе, а якщо і можливе, то воно не може бути мобільним, здатним швидко пристосовуватися до умов ринку, а отже, й конкурентоспроможним. Але якщо свобода ─ усвідомлена необхідність, яка особою реалізується в суспільстві, то потрібно рахуватися і з інтересами самого суспільства, і з інтересами держави та інших осіб. Беручи на себе тягар турботи про всіх, інколи й без потреби, держава бере на себе обов'язок установлювати рамки та умови реалізації такої свободи. Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних, соціальних результатів та отримання прибутку. Підприємництво має свої ознаки та види.

Підприємництво повинно здійснюватися легально (законно). Тобто особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом, повинна у встановленому порядку зареєструватися в якості підприємця. З одержанням свідоцтва про державну реєстрацію як підприємця вона отримує спеціальний правовий статус підприємця і в якості такого набуває суб'єктивного права на реальні підприємницькі правочини та додаткові до загального статусу людини юридичні обов'язки. В тому разі, коли для заняття конкретним видом підприємницької діяльності потрібні спеціальні дозволи, то вони у встановленому порядку повинні бути теж отримані (установлення, розміщення об'єктів, отримання ліцензій, патентів, сертифікатів, свідоцтв про акредитацію, санітарних паспортів тощо). Діяльність без отримання спеціальних дозволів є незаконною і переслідується в адміністративному та кримінальному порядку.

Підприємництво повинно здійснюватись у встановлених або не заборонених законом організаційно-правових формах. Такі форми за загальним правилом підприємцем обираються самостійно. В той же час стосовно ряду видів підприємницької діяльності встановлені обов'язкові вимоги до проведення ломбардних та довірчих операцій, банківської діяльності тощо. Діючим законодавством України, а саме Законом України «Про господарські товариства в Україні» та Господарським кодексом, визначені вимоги стосовно кожної з організаційно-правових форм.

Поняття підприємництво також охоплює і спеціальне коло суб'єктів ─ це лише ті особи, які згідно з чинним законодавством мають право займатись такою діяльністю та в установлених правових формах її легалізували. При цьому згідно зі ст. 42 Конституції України першою особою є саме «кожен», тобто фізична особа. Фізична особа таке право може реалізувати самостійно від свого імені чи через спеціальну правову конструкцію юридичної особи. Застосування останньої дозволяє їй кооперуватись у своїй діяльності з іншими фізичними чи юридичними особами. Разом з тим чинне законодавство при регулюванні підприємницьких відносин часто використовує термін «громадянин» ─ людина, яка знаходиться у правовому зв'язку з державою, що постійно вимагає розширеного тлумачення положень норм права. Але реторсії у підприємницькій правоздатності щодо іноземців та осіб без громадянства не встановлено. Через створення комерційних юридичних осіб ─ державних підприємств, у тому числі і казенних, підприємництвом займається сама держава. Таке право надано і органам місцевого самоврядування.

Легітимне визначення підприємництва деталізує його види, що для дефініцій не характерно. Вироблена продукція як результат робіт чи ефект від наданих послуг, у тому числі торговельних, охоплюється поняттям «товар» ─ продукт праці, що має споживчу вартість, здатний задовольняти потреби людини і виготовляється не для власного споживання, а для ринку. Тому перелік форм прояву товару, що пропонується на ринку, лише ускладнює конструкцію підприємництва. Всі прояви товару у визначенні охопити неможливо, та й не треба цього робити. Визначення повинно охоплювати лише найбільш характерні ознаки та його функціональну сторону.

З урахуванням наведеного підприємництво, на погляд авторів, може бути визначено як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана легально та на власний ризик діяльність з виробництва й реалізації товару з метою отримання прибутку. Всі з виділених ознак варто відмітити, тому що у своїй сукупності вони складають одне ціле правове явище.

Будучи законодавчо закріпленим, підприємництво як правова категорія повинна бути послідовно проведена в інших нормативних актах і не підмінюватись іншими категоріями (наприклад, господарюванням). У законодавстві та підзаконних нормативних актах має зберігатися єдиний підхід, який визначений самою Конституцією. Використання інших термінів веде до ерозії права, можливості його неоднозначного тлумачення і, як наслідок, до різнобою у правозастосовній практиці.