Дещо про розвиток умінь удосконалювати власне писемне мовлення

Планування системи роботи над активізацією мов­ної діяльності учнів неможливе без виявлення, аналізу й усунення помилок, удосконалення учнівських ви­словлювань, тобто без того комплексу операцій, який називається редагуванням.

Для формування вмінь контролювати якість влас­них письмових текстів доцільно використати такі прийоми навчальної роботи:

• ознайомлення учнів з різними видами помилок;

• демонстрація прийомів їх знаходження;

• зразки виправлення.

Групи помилок

1. Помилки, що стосуються змісту, композиції, побудови плану і його реалізації, логічної послідовності викладу матеріалу.

2. Помилки мовностилістичного оформлення думки, а саме:

• власне стилістичні;

• лексико-стилістичні;

• граматично-стилістичні:

• морфолого-стилістичні;

• синтаксично-стилістичні.

Власне стилістичними вважаються ті помилки, які порушують стиль викладу матеріалу. Наприклад, до наукового чи офіційного стилю введено зменшено-пестливі форми чи синоніми емоційно-зниженого забарвлення або в піднесено-урочистому стилі вжи­вається розмовно-просторічна лексика тощо.

Лексико-стилістичні помилки:

• вживання слів у невластивому значенні. Ця по­милка є наслідком незнання учнем значення слова чи змішування різних за семантикою слів;

• повторення в межах одного речення чи невели­кого тексту одного й того самого слова як результат невеликого запасу лексики, незнання синонімів чи невміння ними користуватися;

• накопичення близьких за значенням слів, які мало що додають до характеристики осіб, предметів (наприклад, мужній і сміливий юнак; гарний і при­вабливий вигляд);

• використання діалектизмів, жаргонізмів та інших слів, що стоять за межами літературної норми;

• неправильне використання фразеологізмів.

Граматично-стилістичні помилки поділяються на дві групи:

1. морфолого-стилістичні;

2. синтаксично-стилістичні.

Морфолого-стилістичні помилки:

• неправильне вживання займенників, різних дієслівних форм тощо;

• невміння користуватися синонімічними форма­ми іменників, прикметників, дієслів та інших частин мови;

• використання форм, що стоять за межами літе­ратурної норми.

Синтаксично-стилістичні помилки:

• порушення зв'язку слів у реченнях;

• неправильне вживання сполучників і сполучних слів, змішування прямої та непрямої мови, порушення порядку слів тощо.

Основною в процесі аналізу переказів і творів є робота над другою групою помилок.

Учитель наголошує, що зміст, тип і стиль мов­лення, емоційне забарвлення вимагають відповідного добору лексики й інших мовних засобів. На типових прикладах з робіт учнів він показує невідповідність у використанні лексики і фразеології змісту та стилю викладу, цим самим застерігаючи школярів від подіб­них помилок у майбутньому. З учнівських переказів і творів добираються випадки неправильного вживання слова з погляду його значення, подаються приклади речень з правильним слововживанням.

Якщо ж у роботах учнів мають місце повторення однакових слів у межах речення чи невеликого тексту, то ці випадки розглядають так: до слів, що повторю­ються, добирають синоніми або близькі за значенням слова, проводять стилістичний експеримент, у ході якого відбирають потрібне слово, усуваючи за його допомогою повторення. Приблизно таким чином оп­рацьовують й інші помилки цього типу.

Над мовностилістичними помилками роботу най­краще проводити так: речення з помилками заздале­гідь записують на переносній дошці, а в потрібний момент їх розглядають і колективно аналізують. Так розглядаються й помилки, що стосуються порушення милозвучності мовлення (вибір прийменників з—із—зі, часток би—б, же—ж тощо).

3. Орфографічні й пунктуаційні помилки. їх аналізом завершується робота над помилками.

У разі необхідності роботу над помилками учні закінчують удома, де виконують також різні індиві­дуальні завдання, покликані усунути прогалини у знаннях, попередити помилки:

1. редагування деформованого тексту;

2. складання плану тексту і перевірка відповідності першого варіанта тексту цьому плану;

3. робота з чернеткою;

4. проведення через певний проміжок часу повтор­ної роботи з текстом;

5. рецензування, взаєморецензування, взаємопе­ревірка;

6. створення мовленнєвого висловлення групою;

7. індивідуальна робота, спрямована на усунення порушень зв'язності мовлення у роботі учня.

Формування умінь редагувати власне писемне мовлен­ня передбачає розроблення системи вправ і завдань:

1. Знаходження й усунення різних помилок у змісті й мовному оформленні (змістових, структурно-ком­позиційних, лексичних, граматичних, стилістичних) деформованих текстів або в окремих реченнях, пояс­нення причин їх виникнення;

2. написання навчальних докладних переказів;

3. взаєморедагування і саморедагування переказів під час повторної роботи над ними;

4. написання творів;

5. взаєморедагування і саморедагування творів;

6. взаєморецензування письмових текстів.

Окрему групу становлять вправи на формування певних опорних умінь мовленнєвого контролю:

1. на розпізнавання явища (уміння бачити мовні засоби і розуміти доцільність їх вживання в тексті);

2. на вживання мовних засобів у власному мов­ленні.

Відповідно до етапів навчання редагування розроб­ляються вправи різних рівнів складності.

Учням пропонується знайти і виправити змістові, структур­но-композиційні, лексичні, граматичні та стилістичні помилки. їх вид вказано в завданні, можлива допомога у вигляді довідки

П ерший рівень

У пропонованих завданнях необхідно виправити допущені в реченнях помилки, вказати їх вид та причину появи

Д ругий рівень

Учні відредаговують текст, використовуючи пам'ятку

Т ретій рівень