Послідовність роботи над переказом

Запорукою успішного написання переказу є:

• практичне володіння мовою;

• наявність сформованих мовленнєвих навичок;

• уміння добирати виражальні засоби і вибирати найоптимальніші з них;

• здатність правильно і виразно передавати зміст;

• знання орфографічних і пунктуаційних правил.

Розглянемо, у чому полягає кожна з цих передумов.

Практичне володіння мовою дає можливість спри­йняти текст загалом та у взаємозв'язку складових частин — без нього неможливе достатнє відтворення змісту. Важливу роль відіграють і навички продуктив­ного усного мовлення в монологічній формі, оскільки писемне мовлення формується на базі усного. Той, хто не може зв'язно розповісти про щось, ніколи не напише доброго переказу.

Знання з мовлення, зокрема, про текст і його ознаки, структуру тексту, типи висловлювань, стилі мовлення і засоби їх створення необхідні як для сприймання по­чаткового тексту, так і для створення власного варіанта висловлення змісту.

Уміння добирати найоптимальніші виражальні засоби дають можливість будь-яку думку висловити по-різному, оскільки на всіх рівнях мовної системи — морфемному, лексичному, морфологічному, синтаксичному — є си­нонімічні та співвідносні засоби, з-поміж яких завжди можна вибрати той, що найкраще відповідає змістові й цільовій установці створюваного тексту. Такий вибір — найважливіша запорука виразного, точного, емоційного мовлення, якщо він, звісно, підкріплюється знаннями орфографічних і пунктуаційних правил.

Попередня підготовка до переказу

Позаяк переказ — спосіб перевірки грамотності, то в процесі підготовки до нього треба повтори найважливіші орфограми і пунктограми, особливо ті, які за результатами основних письмових робіт визначено як типові. Однак необхідно і звернути увагу на запас лексико-фразеологічних та граматичних засобів, вправність і доцільність їх використання, повноту сприйняття змісту, структури і стилістичних особливостей тексту, здатність створити його власний варіант. На це має спрямовуватися підготовка із чітким визначенням теоретичних і практичних аспектів.

Насамперед потрібно пригадати основні характе­ристики тексту як одиниці мовлення:

1. підпорядкованість усіх складових єдиній темі й авторському задуму;

2. структурований зміст (підтеми, наявність зачину і кінцівки, взаємозв'язок між частинами, яким ви­значається розгортання викладу, поділ на абзаци, що відповідають підтемам);

3. стиль тексту;

4. тип мовлення.

Складовою частиною ^підготовки мають бути' не тільки перелік стилів, але й засоби створення того чи іншого стилю, не тільки типи мовлення, але й характерна для кожного з них послідовність викладу.

Наступним етапом підготовки стануть тренування у визначенні теми і головної думки тексту шляхом доби­рання заголовків та формулювання авторської позиції (мети створення тексту) до зв'язних уривків із текстів або вправ підручника.

Ефективною роботою, спрямованою на осмислення тексту, є поділ його на частини, у яких висвітлюється певне питання.

Можливі два варіанти такої вправи:

1. Використовувати тексти зі збірника переказів, до яких додаються орієнтовні плани із завданням: визначити в тексті уривки, що відповідають кожному пунктові. Це дає змогу відслідкувати послідовність розгортання подій. При цьому у поле зору потрапляє багато питань, що можуть прислужитися при написан­ні переказу: роль прямої мови і діалогів; лексичні та граматичні засоби вираження почуттів тощо. До того ж принагідно оцінюється і сам план — його відповідність змісту тексту.

2. Робота над структурою тексту — поділ його на окремі смислові фрагменти і придумування заголовків до них. Сукупність цих заголовків становитиме план викладу змісту.

Подані варіанти протилежні один одному: в першо­му здійснювався аналіз від загального до конкретного, в другому — навпаки — від конкретного до загального. У цілому ж вони доповнюють один одного.

Ще одним спрямуванням попередньої підготовки до переказу є напрацювання можливих способів вира­ження думки:

1. перефразування речень, заміна окремих ком­понентів;

2. вживання одних синонімів замість інших;

3. заміна слів фразеологізмами і навпаки;

4. простих форм частин мови і деяких членів ре­чення складними;

5. зворотів — підрядними реченнями;

6. сполучникових речень — безсполучниковими;

7. прямої мови — непрямою і навпаки.

Така робота допоможе уникнути як орфографічних помилок (коли є сумніви при написанні певних слів), так і пунктуаційних (вагаючись у доборі розділових знаків).

Повторюючи синтаксичні конструкції, слід особ­ливу увагу звернути на типові порушення речень, зокрема:

1. використання дієприслівникових зворотів, не пов'язаних єдиним виконавцем з дієсловом-присудком (Прослухавши нову мелодію, вона мені сподобалась)]

2. сплутування прямої і непрямої мови (Ліна Кос­тенко писала, що шукайте цензора в собі)-,

3. вживання означальних речень, відірваних від слова, яке вони пояснюють (Художник змалював дівчину і голубку, з якою потім познайомився).

У ході роботи потрібно потренуватися у розме­жуванні складних речень з підрядними часу, умови, причини, способу, дії, які можна замінити зворотами, а які — ні.