Третій етап: останнє слово опонентів

Третій етап дебатів є найкоротшим: кожному із опонентів надається ще одна можливість висловитися. Вое, що ви маєте сказати, занотуйте на папері. Дуже ризиковано імпровізувати на цьому етапі дебатів.

Щоб ця промова була дієвою, необхідно ще раз наголосити на суті свого виступу.

Способи дебатування

Окрім техніки перебивання опонента і зустрічних методів, про які йшлося вище, існує багато й інших засобів, що допоможуть провести дебати успішно. Важливо визначити, що опонент послуговується тими ж засобами, що й ви, тому готуйтеся так, ніби ви знаєте, як саме їм можна протистояти.

Отже, з допомогою найрізноманітніших засобів ви повинні вміти:

1 Стверджувати, що аргументи опонента є непереконливими (навіть недоречними).

2 Наводити якомога більше доказів.

3 Нагадувати опонентові його попередні слова, використовуючи їх проти нього ж.

4 Звинувачувати опонента у недоречних зауваженнях.

5 Спростовувати наведеш опонентом приклади.

6 Протистояти опонентові зауваженнями його ж колег, які вони, можливо, робили раніше.

7 Протистояти узагальненням, звертатися до опонента з вимогою пояснити своє бачення проблеми на конкретних прикладах.

8 Визначити хибну аргументацію опонента.

Помилки під час дебатів

Аби досягти успіху та вдосконалити вміння дебатувати, треба уникати таких помилок:

1 Неуважне слухання опонента:

• розмови з сусідом;

• читання документів засідання;

• розмірковування над власним виступом.

2 Невиразне мовлення:

• нечіткість;

• занадто швидкий або повільний темп мовлення;

• намагання вразити присутніх довгими складними реченнями;

• спроба перебивати опонента (за винятком другого етапу).

3.Порушення регламенту:

• відхилення від пунктів порядку денного;

• невиконання прохань голови;

• виступ не по суті справи, невміння відрізнити головне від другорядного.

4.Занадто широкі узагальнення.

5. Надто емоційна поведінка.

• Перебиваючи у стані емоційного збудження, особа часто не може себе контролювати і дозволяє собі різкі висловлювання.

Внаслідок цього її твердження можуть стати:

менш переконливими;

незграбними і навіть образливими для інших;

ганебними для самого доповідача.

6 Негнучкість:

• дотримання своїх звичок;

• невміння думати й діяти по-іншому.

7 Дріб'язковість:

• спекуляція на дрібницях;

• прагнення за будь-яких умов отримати перемогу;

• постійне враховування незначних помилок опонента.

8 Незнання норм літературної мови:

• неправильна вимова звуків і звукосполучень;

• порушення усталеного наголосу;

• вживання скалькованих слів;

• неправильна побудова речень.

Візитна картка та її використання

Візитна картка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується не на дуже цупкому картоні розміром 5 х 9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4 х 8 см. Вищі посадові особи інколи мають візитні картки розміром 5x10 см.

Візитна картка здебільшого містить такі реквізити:

1 Назву установи, організації.

2 Ім'я та прізвище (у нашій практиці — прізвище, ім'я, по батькові) власника картки.

3 Посаду.

4 Адресу установи, організації.

5 Номери телефонів, факсу.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім'я, прізвище та посада її власника.

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням. Найбільш поширені такі з них:

1 Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.

Зразок: