1.4. Сутність і мета сертифікаційної діяльності

Певні вимоги до продуктів людської праці існували завжди. З розвитком економічних відносин, науки, техні­ки, технологій необхідність дотримання параметрів, які характеризують сировину, продукцію, технологічні про­цеси, посилювалася. Постала потреба документального закріплення відповідності об'єкта (явища, процесу тощо) визначеним вимогам, тобто їх сертифікації.

Сертифікація (франц. certificat, від лат. certus — правильний і fa­ciei — роблю) — встановлення і документальне підтвердження то­го, що певний об'єкт (продукт виробництва, технологічний процес тощо) цілковито відповідає визначеним параметрам щодо його якості.

Сфера діяльності сертифікації постійно розширюється, починаючи з продуктів харчування у минулому сторіччі до сертифікації систем менеджменту якості, систем екологіч­ного менеджменту в XXI ст.

Найпоширенішим видом сертифікації є оцінка відпо­відності, тобто сертифікація на відповідність.

Сертифікація на відповідність — дія з метою підтвердження че­рез сертифікат відповідності або знак відповідності, що виріб чи послуга відповідають певним стандартам або технічним умовам.

Сертифікація забезпечує різноманітні економічні, со­ціальні вигоди. її завданнями є ефективне контролювання усіх параметрів виготовлення чи експлуатації сертифікованого об'єкта (продукту, процесу тощо), зокрема дотри­мання санітарних, екологічних вимог, які унеможливлю­ють його шкідливість.

Метою сертифікації є запобігання реалізації небезпеч­ної для життя, здоров'я продукції, охорона майна грома­дян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, створення умов для учас­ті суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. Так, у міжнародній торгівлі (забез­печенні конкурентних переваг) все більшого значення набуває розроблення систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту відповідно на основі стандартів ISO 9000. «Управління якістю» та ISO 14000. «Управління навколишнім середовищем». Отже, екологічні вимоги до будь-якої продукції на сьогодні актуальні і підлягають екологічній сертифікації.

Предметами сертифікації можуть бути продукція, послуги, технологічні процеси, системи менеджменту якості (комплекс процедур із виготовлення продукції), системи екологічного менеджменту тощо.

Об'єктами сертифікації, в т. ч. екологічної, є організа­ція і функціонування системи сертифікації, оцінювання і прогнозування якості продукції, товарів і послуг, об'єкти навколишнього середовища (екосистеми, території, лісові масиви, екологічно чиста продукція тощо).

Суб'єктами сертифікації є органи і організації, яким держава надає права здійснювати повноваження щодо пе­ревіряння відповідності передбаченим вимогам сертифікованої продукції. У економічно розвинутих країнах послу­ги з перевірки, випробувань і сертифікації надають, як правило, кілька органів. Така ситуація призводить до певного ризику, оскільки не всі органи дотримуються за­гальновизнаних правил, не завжди є компетентними і не упередженими. Однак у більшості країн усі організації-виконавці випробувальних і сертифікаційних схем фун­кціонують вільно, несуть однакову відповідальність за компетентність і неупередженість своїх дій.

Сертифікація продукції як обов'язковий інструмент технічного регулювання певних груп продукції передбачена в Україні більше як 30-ма законами. Правила і процедури її відповідають вимогам GATT/WTO (Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, нині — Світової організації торгівлі).

В Україні діє Українська державна система сертифіка­ції продукції (скорочена назва — УкрСЕПРО) та її регіо­нальні підрозділи — відділи сертифікації в обласних (місь­ких) центрах метрології, стандартизації, сертифікації, які виконують роль суб'єктів сертифікації (ДСТУ 2462—94. «Сертифікація. Основні поняття. Терміни і визначення»). Особою, уповноваженою сертифікувати продукцію, є експерт-аудитор, атестований на право проведення одного або кількох видів робіт у галузі сертифікації.

Натепер сертифікація набуває найрізноманітніших форм, тому вони є предметом постійного вивчення з метою забезпечення гармонізації систем сертифікації і розвитку міжнародного співробітництва у цій галузі.

Сертифікацію поділяють на самосертифікацію, тобто добровільну сертифікацію заявника про відповідність, і сертифікацію третьою стороною — обов'язкову.

Добровільна сертифікація (самосертифікація) — сертифікація на відповідність вимогам, не віднесеним нормативними докумен­тами до обов'язкових, яка проводиться на добровільних засадах за ініціативою виробника, постачальника чи споживача продукції.

Самосертифікація полягає у виконанні виробником усіх належних функцій, засвідченні своїх дій спеціальним документом або знаком сертифікації. При цьому споживач повинен бути забезпечений інформацією про методики випробувань на підприємстві.

Обов'язкова сертифікація — сертифікація на відповідність вимо­гам, які віднесені нормативними документами до обов'язкових для виконання.

Для проведення сертифікації необхідно мати ліцензію — документ, виданий згідно з правилами системи сертифіка­ції, за допомогою якого орган з сертифікації надає особі чи органу право застосовувати сертифікати або знаки відпо­відності для своєї продукції, процесів чи послуг згідно з правилами відповідної системи сертифікації.

Проведення робіт з оцінки відповідності засвідчує серти­фікат відповідності — документ, виданий згідно з прави­лами системи сертифікації, який засвідчує, що ідентифі­ковані продукція, процес, послуга відповідають конкрет­ному стандарту чи іншому нормативному документу.

На продукцію (упаковку, тару) у разі отримання по­зитивних результатів ставлять знак відповідності — за­хищений в установленому порядку знак, використовува­ний або виданий згідно з правилами системи сертифіка­ції, який засвідчує відповідність продукції, процесу, послуги конкретному стандартові чи іншому норматив­ному документу.

При виробництві товарів досягнути відповідності всім стандартам дуже дорого і практично неможливо. Тому си­стема сертифікації покликана забезпечити відповідність продукції оптимально дібраним показникам. Такі системи сертифікації розробляють, як правило, великі фірми. На­приклад, багато зусиль щодо сертифікації та розроблення стандартів у галузі обчислювальної техніки докладає фір­ма IBM, яка відстоює власні інтереси на національному і міжнародному рівнях.

Сертифікацію відповідності продукції певним вимогам забезпечує виконання таких видів діяльності:

1) типові випробування (визначений набір робіт);

2) нагляд шляхом контрольних випробувань зразків, придбаних на відкритому ринку (незалежний контроль);

3) нагляд за допомогою контрольних випробувань зраз­ків на підприємстві;

4) оцінювання системи менеджменту якості постачаль­ника (виробника);

5) випробування партії (методи статистичної вибірки);

6) стовідсоткові випробування. Найпоширеніший тип сертифікації (схема № 5 ISO)

охоплює типові випробування, оцінювання системи якості постачальника з наступним аудитом системи якості та випробування зразків із підприємств і відкритого ринку. Ця схема набула найбільшого визнання, її застосовує біль­шість органів сертифікації в розвинутих країнах.

Натепер усе очевиднішою стає необхідність створення єдиної системи сертифікації, узгодженої політики різних країн у цій галузі. У зв'язку з цим особливої важливості набуває міжнародна діяльність організацій ISO (Міжна­родна організація зі стандартизації), ООН (Організації Об'єднаних Націй), COT (Світової організації торгівлі).

В ISO створений Спеціальний комітет з оцінки від­повідності — CASCO. Він досліджує методи оцінювання відповідності продукції сертифікатам, координує підготов­ку міжнародних документів з методичного забезпечення сертифікації, сприяє розробленню національних, регіо­нальних систем забезпечення якості і відповідного викорис­тання міжнародних стандартів, оцінює системи сертифіка­ції та ін. Міжнародну сертифікацію продукції країни забез­печує її участь у багатосторонніх або двосторонніх угодах.