1.3. Сутність стандартизації

Набутий людством у процесі розвитку виробництва досвід засвідчив, що уніфікація певних виробів, деталей, процесів тощо полегшує працю і поліпшує якість продук­ції. З підвищенням точності вимірювань і розширенням їх діапазону, тобто з розвитком метрології, усе більше пара­метрів можна було уніфікувати, стандартизувати, встано­вити для них обов'язкові норми і вимоги.

Стандартизація (англ. standard — норма, зразок, мірило) — ді­яльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня впо­рядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання стосовно реально існу­ючих або перспективних завдань.

Мету стандартизації безпосередньо зумовлює рівень науково-технічного розвитку суспільства (економіки, еко­логії, соціальної сфери тощо). Загалом вона полягає у за­безпеченні всіх сфер життєдіяльності суспільства норма­тивними документами, які, як правило, повинні відпові­дати його потребам, а на сучасному етапі — узгоджуватися з міжнародними стандартами. Це означає, що завданнями стандартизації є не тільки оптимальне розроблення і вико­ристання національних стандартів, а й гармонізація їх із міжнародними стандартами, забезпечення єдності вимі­рювань, удосконалення управління народним господарс­твом і охорони навколишнього природного середовища, стандартизація термінології та довідкових баз даних для багатьох сфер діяльності. Тобто головним завданням стан­дартизації є створення нормативно-технічної документа­ції, яка б акумулювала актуальні вимоги до якості продук­ції, послуг.

Стандартизація є атрибутом державності і норматив­ним засобом управління. Як атрибут державності стандар­тизація забезпечує впорядкування інформації (класифіка­ція відходів, стандартні бланки статистичної звітності, значення напруги в електричній мережі житлових будинків); присвоєння перших трьох цифр (482 на штрихових кодах товарів України); запровадження узгоджених (гар­монізованих') стандартів щодо продукції, яка експортуєть­ся, та ін. Як нормативний засіб управління стандартизація використовує однакові методики вимірювання різноманіт­них параметрів та їх аналізування (порівняння) за вста­новленими межами (значеннями ГДК).

Стандартизація є виявом на практиці однієї з форм об'єктивних економічних законів розвитку суспільства (закону вартості і закону підвищення продуктивності пра­ці). Стандартна продукція, яка випускається у великій кількості, коштує менше, ніж одиничні екземпляри. Се­рійне виробництво дає змогу виготовляти більшу кіль­кість продукції і, як правило, кращої якості, тобто підви­щує продуктивність праці та доходи підприємства.

Залежно від сфери (масштабу) використання стандар­тів розрізняють такі рівні стандартизації:

а) міжнародна стандартизація — стандартизація, здійснювана на міжнародному рівні. Різновидами її є глобальна стандартизація, відкрита для відповідних ор­ганів усіх країн (координаційний орган — Міжнародна організація із стандартизації (ISO)), і регіональна стан­дартизація — стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або еко­номічного регіону;

б) національна стандартизація — стандартизація на рівні однієї країни. (В Україні центральним органом вико­навчої влади із стандартизації є Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики);

в) галузева стандартизація — стандартизація в окре­мих галузях виробництва.

Предметом стандартизації є конкретна продукція, норми, вимоги, методики вимірів, позначення, правила, процедури, функції, наділені перспективою багаторазово­го застосування в науці, техніці, виробництві, торгівлі, при контролюванні стану навколишнього природного се­редовища тощо.

Об'єктом стандартизації є система відносин, яка виникає у процесі діяльності, пов'язаної із впроваджен­ням стандартів, нормативів і положень, обов'язкових для виконання.

Суб'єктами стандартизації є органи, що займають­ся стандартизацією, визнані на національному, регіо­нальному чи міжнародному рівні, основними функціями яких стало розроблення, схвалення, затвердження стандартів.

В Україні суб'єктами стандартизації є:

1) Державний комітет технічного регулювання та спо­живчої політики, який забезпечує реалізацію державної політики з питань стандартизації;

2) Український науково-дослідний інститут стандар­тизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), зав­данням якого є розроблення науково-технічних і еконо­мічних основ стандартизації, експертиза стандартів, аналізування відповідності національних стандартів міжнародним тощо;

3) Державний науково-дослідний інститут «Система», який займається розробленням конкретних стандартів;

4) Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології і якості продукції, що забезпе­чує реєстрацію, централізовану інформатизацію чинних стандартів, інших нормативних документів;

5) Український навчально-методичний центр із стан­дартизації, метрології та якості продукції, відповідальний за підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, які пра­цюють у сфері стандартизації;

6) технічні комітети із стандартизації (ТК), створювані за рішенням Держспоживстандарту для розроблення, роз­гляду, експертизи, погодження і підготовки до затвер­дження держстандартів;

7) територіальні (обласні, міські) центри стандарти­зації, метрології і сертифікації, що здійснюють контроль за впровадженням і дотриманням стандартів, технічних умов.

Засобами стандартизації є спеціальні нормативні доку­менти: стандарти, правила, інструкції, рекомендації, рег­ламенти, класифікатори, технічні умови, кодекси устале­ної практики (звід правил та ін.).

Нормативний документ — документ, що містить правила, загаль­ні принципи, характеристики, які стосуються визначених видів ді­яльності або їх результатів.

Цей термін охоплює такі поняття, як «стандарт», «ко­декс усталеної практики», «технічні умови».

Нормативний документ (стандарт) може бути перегля­нутим (заміненим) унаслідок розроблення нового норма­тивного документа замість чинного або внаслідок частко­вого коригування його змісту (доповнення, виключення).

Термін його дії залежно від ситуації може бути обмеженим або продовженим.

Стандарт — документ, що встановлює для загального і багатора­зового застосування правила, загальні принципи або характерис­тики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнен­ня оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроб­лений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Загалом стандарти акумулюють у собі технічні, господар­ські, економічні, юридичні, естетичні, екологічні аспекти.

Кодекс усталеної практики (звід правил) — документ, що містить практичні правила, процедури проектування, виготовлення, мон­тажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конс­трукцій чи виробів.

Кодекс усталеної практики може бути стандартом, час­тиною стандарту або окремим документом. У практиці стандартизації часто використовується такий норматив­ний документ, як технічні умови.

Технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги.

Технічні умови теж можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Державну систему стандартизації формує комплекс взає­мопов'язаних правил і положень, які визначають методику, організацію, порядок проведення робіт зі стандартизації; роз­роблення, втілення, обіг стандартів; внесення змін і допов­нень, перегляд стандартів; правила оформлення, побудови стандартів у всіх галузях народного господарства та на всіх рівнях управління. Вона забезпечує впорядковане функціо­нування різних сфер діяльності і країни загалом.

Світова практика свідчить про актуальність і значу­щість стандартизації як у національних масштабах, так і в міжнародних відносинах. Координацією діяльності з пи­тань стандартизації навколишнього середовища та суміж­них питань займаються Міжнародна організація зі стан­дартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), європейські організації зі стандартизації — CEN та CENELEC. Вони діють відповідно до програми ООН з охоро­ни навколишнього середовища (UNEP), директиви Європейського Союзу для підприємств країн ЄС «Схема менеджменту і аудиту в галузі навколишнього середо­вища» (EMAS) тощо. Особлива роль у цьому контексті на­лежить технічним комітетам: ISO/TK 207. «Управління навколишнім середовищем», ISO/TK 146. «Якість повітря», ISO/TK 147. «Якість води», ISO/TK 190. «Якість ґрунту», ISO/TK 176. «Управління якістю і забезпечення якості» та ін. Саме в ISO та в її технічних комітетах найповніше пред­ставлена робота із стандартизації на міжнародному рівні.

В Україні Державна система стандартизації спрямова­на на забезпечення:

— єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (єдині методологічні підходи);

— захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров'я та майна грома­дян, охорони навколишнього природного середовища (впорядкування значень критеріїв для управління ситу­аціями);

— економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва (використання дос­віду багатьох країн, в т. ч. і стандартів технологій);

— безпеки народногосподарських об'єктів з урахуван­ням ризику виникнення катастроф і надзвичайних ситуацій (використання новітніх засобів вимірювальної техніки);

— створення нормативної бази (тобто стандартів) та ін. Розроблення, затвердження, застосування стандартів

здійснюють підрозділи Державного комітету з технічного регулювання та споживчої політики.

В Україні застосовуються стандарти Української РСР, які використовуються як державні до їх заміни або скасу­вання, стандарти СРСР (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (Москва, від 13.03.1992), між­народні стандарти з якості та охорони довкілля. Деякі стандарти України гармонізовані з вимогами ISO, Світової організації торгівлі (COT), європейськими стандартами (євронормами, позначеннями EN): ДСТУ ISO 9000. «Управ­ління якістю» та ДСТУ ISO 14 000. «Управління навко­лишнім природним середовищем».

Особливо актуальним питанням є гармонізація вітчиз­няної (національної) нормативної бази з міжнародною з огляду на процеси євроінтеграції, розвитку вільних еко­номічних зон, прихід на український ринок зарубіжних інвесторів. Тому для вирішення спільних екологічних проблем необхідні стандартизовані на міжнародному рів­ні методики вимірювань, значення ГДК речовин в об'єк­тах довкілля, взаєморозуміння і визнання певних пара­метрів якості будь-якої продукції, що експортується або імпортується (враховуючи регіональні екологічні пробле­ми), тощо.

Розвиток економіки потребує тісної співпраці держав­них органів стандартизації з організаціями, що займають­ся питаннями метрології і сертифікації.