Вступ

Відомо, що будь-яке суспільство не може жити і розвиватися без регулювання зв’язків між його членами, без відповідних меж для дій людей у суспільному виробництві, а суспільне виробництво у свою чергу супроводжується розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Питання про цей зв’язок є центральним у розумінні управління. Управління є невід’ємною частиною виробництва, і елементи його властиві будь-якому трудовому процесу, а саме: кожна людина управляє своєю роботою, а управління виробництвом, колективом є більш високою ступінню, має свої закони і спирається на ряд наук. У зв’язку з цим, що процес управління складний і багатогранний, він передбачає виділення таких важливих категорій, як функції. Планування є головною функцією, за допомогою якої створюється орієнтир майбутньої організації.

У логістичній послідовності функцій управління наступне місце після функції ”Визначення цілей” посідає функція ”Планування”. Це місце функції планування зумовлене як логікою людської діяльності взагалі, так і логікою здійснення процесу управління соціально-економічними системами.

Планування – це є формування цілі і перспектив зміни керованих параметрів, глибоке усвідомлення того, що потрібно зробити. Воно включає в себе обґрунтування та чітке передбачення, прогнозування і складання планів та графіків роботи на рік, квартал, місяць, декаду, день, годину.

Планування в менеджменті має такі завдання:

• свідома організація виробничо-господарської діяльності;

• спонукання працівників ”заглянути у майбутнє”, тобто прищеплення їм здібності погоджувати дії з перспективою розвитку підприємства;

• виконання плану як критерію як контролю фактичних параметрів;

• організація щоденної особистої праці всіх працівників управління.

Складання плану на підприємстві є виявом свідомої діяльності, оскільки спонтанні дії характеризуються передусім відсутністю плану.

1. Суть функції планування в системі менеджменту

Управління сучасним виробництвом, у наш динамічний час, є досить складною роботою, яку можуть виконувати лише фахівці нової генерації, озброєні найсучаснішими знаннями. Фахівці в галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції менеджменту (визнання цілей, планування, рішення, організація, оперативний вплив, мотивація, контроль) для досягнення певних цілей.

Функція ”Планування” відіграє велику роль в координації діяльності підприємства тому, що складання плану завжди розглядається як початковий процес етапу управління. Планування передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення та просування цим шляхом.

У менеджменті планування – це конкретизація цілей управління в системі показників господарської діяльності підприємства та розробка тактики виробничої та управлінської діяльності. Планування означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.

Процес планування є інструментом, який допомагає у процесі управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень та змін на підприємстві, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

План – необхідна передумова успішної діяльності будь-якого ділового починання підприємства; є процесом підготовки подальших дій підприємства.

Планування в менеджменті має три цілі:

• внесення моменту свідомої організації господарської діяльності;

• спонукання працівників ”заглянути у майбутнє”, тобто прищеплення їм здібності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства;

• критерії контролю фактичних параметрів.

Планування має тривалості планового періоду. Відповідно до цього розрізняють короткострокові плани – до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани – від одного до п’яти років; довгострокові плани – від п’яти до десяти років.

В менеджменті виділяють таке поняття як економічне планування, – це розробка планів фінансово-господарської діяльності, виражених сукупністю кількісних та якісних економічних показників.

Планування не обмежується тільки розробкою змісту та послідовності економічних показників плану фінансово-господарської діяльності. Під плануванням розуміють також розробку змісту та послідовність дій для досягнення сформованих цілей, у тому числі відображення в економічних планах. Ця складова функції ”Планування” називається організаційним плануванням.

До методів організаційного планування відносять:

1. Методи послідовного опису операцій, які полягають у складанні плану послідовного використання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним рівнем реалізації. План може бути складений у вигляді списку робіт, схеми чи таблиці.

2. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким повинно бути зроблене у межах певних термінів окремих робіт та їх комплексу. Як правило, графіки виконання складаються у формі таблиці, де вказується перелік робіт, їх початок та закінчення, прізвища та посади виконавців.

3. Процес спільного планування розпочинається з побудови таблиці робіт, у якій вказуються параметри, що характеризують їх тривалість. Потім базується сітьовий графік, який характеризує послідовність робіт. Основними поняттями сітьового плану є „події”, „роботи”, „сіть”, „критичний шлях”.

4. Робочий календар являє собою план роботи керівника чи спеціаліста на певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декаду, тиждень, день). Як правило, складання робочого календаря здійснюється в декілька етапів – від переліку складання основних проблем, які менеджер планує вирішити протягом року, до конкретизації їх у вигляді конкретних дій, розписаних по днях і годинах робочого тижня.

10.3. Принципи планування

Згідно з визначенням А.Файоля, існує чотири основні принци­пи планування: єдність, безперервність, гнучкість, точність. Пізніше І.Ансофф сформулював ще один принцип - принцип участі.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в організації повинне мати системний характер, тобто мати су­купність елементів, взаємозв'язок між ними, наявність єдиного напряму розвитку елементів системи, орієнтованого на загальні цілі бізнесу.

Планування як функція менеджменту

Ефективність і реальність планів значною мірою залежать від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передба­чає, що планування охоплює всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі управлін­ня. Цей принцип єдності реалізується шляхом координації та інтеграції.

Координація - це узгодження певних дій у часі і просторі. Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів зводиться до наступного:

• діяльність жодної структурної одиниці організації неможли­во планувати ефективно, якщо таке планування не пов'яза­не з плануванням діяльності інших одиниць цього рівня;

• будь-які зміни в планах одного підрозділу повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

Таким чином, взаємозв'язок і одночасність - основні складові координації планування на підприємстві/

Інтеграція передбачає, що в організації існує розмаїтість щодо підсистем планування, але кожна з підсистем діє, виходячи із за­гальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого рівня. Усі плани, розроблені в організації, - це не тільки сукупність, набір документів, а й взаємозалежна система.

Принцип участі передбачає, що кожний член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і функції, яку він виконує; процес планування повинен залучати всіх тих, кого він безпосередньо стосується.

Основні переваги принципу участі:

• кожний з учасників організації одержує ширшу й об'єктивн­ішу інформацію про організацію;

• завдяки особистій участі всіх членів організації в процесі пла­нування плани організації стають особистими планами пра­цівників, а їх досягнення приносить особисте задоволення працівникам; це формує внутрішню культуру фірми і місію організації, розвиток командного духу організації;

• співробітники організації, беручи участь у процесі плануван­ня, розвиваються як особистості, у них з'являються нові на­вички, знання, розширюються особисті можливості, а отже, організація одержує додаткові ресурси для вирішення май­бутніх завдань;

• реалізація цього принципу дає змогу об'єднати дві супереч­ливі функції менеджменту - оперативне керування і плану­вання - шляхом здійснення безпосередніх контактів між керівниками фірми, плановиками і працівниками.

Безперервність планування полягає в наступному:

• процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно в рамках життєвого циклу проектів, що реалізують­ся, і продукції, що випускається;

• підтримується безперервна планова перспектива, формуєть­ся та періодично змінюється горизонт планування (це взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів);

• розроблені плани повинні безперервно переходити на зміну один одному; необхідне систематичне перепланування, тоб­то це своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із змін умов господарювання.

Безперервність планування здійснюється через такі причини:

• невизначеність зовнішнього середовища і наявність неперед­бачених змін потребують постійного коригування очікувань фірми щодо зовнішніх умов і відповідні зміни й уточнення планів;

• змінюються не тільки фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності і можливості.

Принцип гнучкості пов'язаний з безперервністю планування за можливості зміни цілей діяльності фірми або навіть її місії у зв'яз­ку з виникненням непередбачених обставин. Для здійснення прин­ципу гнучкості плани необхідно складати так, щоб у них можна було вносити зміни з огляду на мінливі внутрішні і зовнішні фактори. Тут доцільно вводити таке поняття, як резерви.

Принцип точності передбачає, що будь-який план може бути складений з такою мірою точності, яка є найбільше відповідає рівню визначеності зовнішнього середовища. Тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки дозволяють внутрішні і зовнішні умови діяльності фірми.

Поряд із загальними існують і специфічні принципи плануван­ня, а саме: цільова спрямованість, системність, безперервність, зба­лансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунту­вання цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

• -господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспіль­но необхідної конкурентної продукції;

• -виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства, - випуск певної про­дукції належної якості;

• -науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному пол­іпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

• -соціальну (більш повне забезпечення матеріальних і духов­них потреб працівників підприємства);

• -екологічну (забезпечення вимоги відтворення ресурсів та виготовлення екологічно безпечної продукції).

Принцип забезпечення оптимальності використання ресурсів оз­начає, що використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, максимально повну реа­лізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних.

Принцип збалансованості означає необхідну та достатню кількісну відповідність між взаємозв'язаними розділами й показни­ками плану. Збалансованість - це визначальна умова обґрунтова­ності планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій і факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають по­стійному перегляду, а за необхідності - застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування.