Тема 1 Загальна концепція платіжної системи

План

1. Поняття та визначення платіжної системи, організація розрахунків в платіжних системах. 1

1.1. Система розрахунків на чистій основі (нетто) 2

1.2.  Принцип клірингу 2

2. Класифікація платіжних систем 3

2.1. Класифікація за характером здійснюваних платежів 3

2.2. Системи міжбанківських розрахунків 3

2.3. Внутрішньобанківські платіжні системи 4

2.4. Системи «клієнт - банк» 5

2.5. Системи масових платежів 5

3. Основні вимоги до платіжних систем 6

3.1. Ефективність 6

3.2. Оперативність 9

3.3. Економічність 10

3.4. Надійність 12

3.5. Безпека 12

3.6. Зручність 13

1. Поняття та визначення платіжної системи, організація розрахунків в платіжних системах.

Платіжна система (payment system) - набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, сполучення яких забезпечує грошовий обіг, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів. Основною метою платіжної системи є забезпечення розвитку матеріального виробництва.

Усі платіжні системи виконують передачу інформації та переказ коштів. Крім випадку використання готівки, передача інформації відбувається окремо від переказу грошових коштів. Грошові потоки називаються розрахунками.

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Передача вартості від однієї сторони іншій супроводжується одні­єю або кількома змінами власності на депозити в банках. Ці зміни відо­бражаються бухгалтерськими записами на рахунках у центральному та ко­мерційних банках. Ці записи здійснюються відповідно до платіжної інфор­мації (інструкцій, підтверджень, дозволів тощо), яка циркулює між корис­тувачами та банками, між самими банками та між комерційними банками і центральним банком.

Розрахунок між банками по платежах здійснюється або на чистій ,або на валовій основі.

1. Система розрахунків на чистій основі (нетто)

При розрахунках на чистій основі здійснюється взаємозалік різноманітних платіжних доручень, що відправляються і отримуються банками-учасниками. У встановлені терміни розрахунки здійснюються у формі одноразового дебетування або кредитування тільки за сумою чистого залишку, тобто різниці між загальною сумою кредиту та загальною сумою дебету. Банками використовуються дві форми взаємозаліку: двосторонній і багатосторонній взаємозалік. Двосторонній взаємозалік означає залік платежів між двома банками. Багатосторонній взаємозалік це коли взаємозалік здійснюють три або більше банків (тобто сума заборгованості кожного банка злічується з суми заборгованостей усіх інших банків цьому банку за всіма трансакціями або за всіма трансакціями певного типу). В результаті заліку для кожного учасника визначається загальна сума, що має бути сплачена цим банком, або цьому банку.

Агент за розрахунками веде облік всіх платіжних доручень, отриманих (кредит) і відправлених (дебет) кожним учасником за встановлений період. У визначені терміни, як правило, один раз протягом робочого дня, здійснюється розрахунок чистого сальдо за наявними кредитовими та дебетовими довідковими записами. Дебетове сальдо (чистий дебет) повинен бути врегульоване протягом обумовленого періоду, як правило, до кінця робочого дня. Розрахунок за чистими зобов’язаннями в кінцевому результаті виконується шляхом передачі коштів на рахунках в центральному банку.

Якщо один із учасників не в змозі покрити своє дебетове сальдо, то перераховуються позиції інших учасників без врахування платежів, що відправлені неплатоспроможному учаснику. Неплатоспроможність одного учасника може створити проблеми ліквідності для інших учасників, що вони також не зможуть завершити розрахунки і виникне «ефект доміно», коли жоден платіж не буде врегульований.

При укладенні домовленості про взаємозалік обумовлюється процедура врегулювання випадків неплатоспроможності. Ці процедури можуть включати механізм закладного забезпечення ліквідності або процедуру її оцінки з метою отримання коштів, необхідних для завершення розрахунків.