Грачова Ірина

(м.Вінниця)

Вітчизняна граматична традиція: проблема визначення статусу слів-квантифікаторів

Недостатня розробка принципів класифікацій частин мови та відсутність єдиного критерію, зумовили розбіжність точок зору щодо частиномовного статусу такої групи слів як квантифікатори.

Основними принципами класифікації слів у мові вважають: семантичний, синтаксичний та морфологічний. Більшість дискусій пов’язані саме зі стрижневим питанням частиномовної класифікації: який принцип(и) повинен лежати в основі класифікації слів. У результаті були розроблені гомогенні й гетерогенні класифікації. На дотриманні одного з принципів фокус уваги сконцентровано на гомогенних класифікаціях, які ми знаходимо у працях О.О.Потебні, В.В.Виноградова, О.О.Шахматова, Л.Теньєра. Однак, більш прийнятною ми вважаємо гетерогенну класифікацію, що ґрунтується на ієрархії семантичного, синтаксичного та морфологічного критеріїв [2, с. 10-14] та ін.

Історії лінгвістики відомі різні підходи до систематизації лексико-граматичних розрядів слів. У деяких із них наявний перетин граматичних характеристик, що почасти ускладнює застосування конвенційних критеріїв до їх виокремлення, зокрема, у випадку числівників і займенників. Свого часу Ж.Вандрієс писав, що визначення частиномовного статусу слів є настільки важким, що й донині ніхто не створив задовільної класифікації [1, с. 114].

В античній літературі, зокрема, в діалозі Платона “Cratylus”, згадується лише два класи: onoma (övoμa) та rhema (pημa), тобто слова схожі на іменники та слова схожі на дієслова. Серед частиномовних категорій Аристотеля, крім імені та дієслова знаходимо також клас syndesmoi (σύvδέσμί), який включав сполучники, артиклі, займенники, і можливо прийменники. З іншого боку, стоїки виокремлювали п’ять частин мови: власне ім’я, загальне ім’я, дієслово, сполучник і член. Учення про частини мови сформувалося в олександрійський період (III-I ст.ст. до н.е.), коли була створена канонічна система, відома за граматикою Діонісія Фракійця (кінець II ст. до н.е.). Вона включала ім’я, дієслово, дієприкметник, член (артикль), займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Римські вчені адаптували названу класифікацію, виокремивши нову частину мови – вигук. Однак, числівник чи будь-яке слово, на позначення кількості, не виокремлювали в жодній з існуючих класифікацій. Уперше числівник як самостійна частина мови згадується лише у XVII ст. [3, с. 107].

Ідентифікація лексико-граматичного статусу слів з урахуванням їхньої ролі в організації та функціонуванні мовної системи – одне з основних завдань сучасної лінгвістичної теорії. Причиною, що змушує дослідників звертатися до проблеми категоріального значення мовних одиниць є розпрацювання нових теоретичних парадигм, зокрема, когнітивної.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вандриес Ж. Язык (лингвистическое введение в историю) / Пер. с фр.; Под ред. Р.О.Шор. – 2-е изд., стереотипное. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 408 с.

2. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 255 с.

3. Гвишиани Н.Б. Полифункциональные слова в языке и речи. – М.: Высшая школа, 1979. – 199 с.

Lavrenchuk Yaroslav

(Vinnytsia)

LANGUAGE AS A VEHICLE AND INSTRUMENT OF THOUGHT

The medium of communication between people is language. There exist numerous definitions of the notion. In his book “The Seven Laws of Teaching” which was first published in 1884 John Milton Gregory clearly states the fact that it is common language that helps two persons be brought into intellectual intercourse. According to the scholar’s definition, language in its simplest form is a system of artificial signs. Therefore, it is language that may serve as a vehicle and instrument in expressing ones’ own ideas. The scholar states that language conveys thoughts as the wires convey telegrams, as signals to the receiving operator, who must retranslate the messages from the ticks he hears and not as trucks carry goods. In other words, the communicative power of language is measured only when what the speaker expresses from his own mind is the same what the hearer understands and reproduces in his own mind. Thus, the problem in communication arises when the speaker and the hearer happen to have different ideas hearing or seeing one and the same sign of language. Therefore, when communicating, it is of vital importance to know that two interlocutors have the same understanding of the things they are talking about. Language is the instrument, as well as the vehicle of thought. Dr. Gregory states that words are tools under the plastic touch of which the mind reduces the crude mass of its impressions into clear and valid conceptions. Ideas become incarnate in words, they take form in language, and stand ready to be studied and known, for these are ideas that must precede words. The most difficult processes in thinking are those in which we fit words to ideas. The scholar illustrates this as follows: the full and clear statement of a problem is often the best part of solving it. Ideas rise before us like the confused mass of objects in a new landscape; to put them into clear and correct words and sentences is to make the landscape familiar. Thus we could conclude that language is a medium of communication between two minds and for a communicative act to be successful it is important to know that thoughts and ideas expressed through language have the same meaning both to the speaker and the hearer.

Забужанская Инна

(Винница)