3 Виходом українських національних елементів "Спілка" чимраз більше ставала

звичайною російсько-єврейською організацією територіального характеру. Перед

першою світовою війною діяльність "Спілки" зовсім завмерла. Більшість її

членів перейшла до російських соціал-демократичних організацій та до

єврейської соціал-демократичної організації "Бунд", а національні українські

елементи, як уже зазначалося, повернулися здебільшого до УСДРП. Але й для неї

розкол і викликана ним внутрішня криза легко не минулися. II з'їзд УСДРП, що

відбувся в Києві у грудні 1905 р. і остаточно змінив назву РУП на УСДРП,

виробив свою програму, в основу якої покладено так звану Ерфуртську програму

німецької соціал-демократії, внісши до неї пункт про автономію України. На

початку 1906 р. у Петербурзі почав виходити місячник "Вільна Україна" за

активною участю С.Петлюри і П.Понятенка, після їхнього повернення зі Львова,

де вони переховувалися від переслідувань.

Водночас наприкінці 1905 р. в Україні, як і в Росії, відбувається процес

консолідації українських ліберальних партій: створені ще в 1904 р.

демократична (УДП) і радикальна (УРП) об’єднуються в єдину українську

радикально-демократичну партію (УРДП). Її керівниками були Б.Грінченко,

С.Єфремов, М. Левицький, С.Чикаленко та інші відомі діячі.

Ідеологічні пошуки у процесі творення українських політичних партій були

виявом зростаючої громадської і політичної самосвідомості українців

Наддніпрянської України.

На початку 1901 р. активізуються студентські рухи в Україні, у зв'язку з чим

царський уряд розпорядився віддати в солдати 183 студентів Київського

університету за участь у демонстраціях. На ці репресії студенти України

відповіли страйком, і уряд вдався до їх масового виключення з навчальних

закладів. На знак гострого протесту проти утисків, що їх чинив російський

царизм, 24 березня 1901 р. у Львові відбулися збори студентів-українців

університету. Згодом цей протест був надрукований і розісланий в усі

студентські організації Австро-Угорщини. Учасники зборів вітали борців проти

самодержавства такими словами: "Ми не можемо прийти у ваші ряди і прийняти

участь у цій січі, в якій ви падаєте під ударом ворожих рук. Ми, на жаль,

осуджені в бездіяльності чекати вісток з поля битви! Але ми більше ніж

переконані, що боротьба ця скоро закінчиться для вас повною перемогою, а тому

від усієї душі вітаємо вас з покликом: щасливої боротьби, товариші".

Звісно, далеко не всі студенти брали участь у радикальній діяльності та

чимало відходило від неї відразу після закінчення навчання. Однак серед

українських політичних провідників важко було знайти тих, хто б не завоював

собі популярності як студентський активіст або не був членом нелегальних

студентських громад, що служили первинним будівельним матеріалом для

українських політичних організацій.

Знаменним явищем нового століття стали селянські заворушення на Харківщині та

Полтавщині у 1902 р. Чималу роль у тих подіях відігравала Революційна

українська партія, діяльність якої, як уже зазначалося, великою мірою була

зорієнтована на село.

Визначною подією того часу було відкриття пам’ятника І .Котляревському в

Полтаві 30 серпня 1903 р. До Полтави прибули найвідоміші прогресивні українці

царської Росії, а також делегати з Галичини та Буковини. Торжество з приводу

відкриття пам’ятника обернулося на могутню Всеукраїнську національну

маніфестацію.

Робітничий, селянський, національно-визвольний рухи особливо широкого розмаху

набули в період революції 1905-1907 рр. Загальновідомо, що поштовхом до

першої народної революції в Російській імперії стали події 9 січня 1905 р. в

Петербурзі. Страшна звістка про криваві події в столиці блискавично облетіла

всю країну, викликавши небувале обурення народу. Гасло "Геть самодержавство!"

стало головною політичною вимогою революційних сил імперії.

Протягом січня 1905 р. страйки відбулися в 66 містах Росії, охопивши 440 тис.

робітників, тобто більше, ніж за 10 попередніх років. Усього у січні-березні