1.2. Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України і єс

Основи співробітництва між Україною і ЄС визначаються цілим рядом угод і інших документів, прийнятих як на двосторонньому рівні, так і кожною зі сторін окремо.

Базовим документом, що визначає механізм двостороннього Співробітництва, є Угода про партнерство і співробітництво (УПС). Відповідні угоди були укладені Європейським Союзом майже зі всіма новими незалежними державами (ННГ), що виникли після розпаду СРСР. Угоди про партнерство і співробітництво мали проміжний характер між Угодою про торгівлю і співробітництво ЄС і СРСР (грудень 1989 р.) і договорами асоціації, підписаними з країнами Центрально-Східної

Європи [3].

Положення Угоди про партнерство і співробітництво між ЄС і CРCP цілком поширювалися на Україну як республіку колишнього Радянського Союзу. Дана Угода, термін дії якої складав 10 років, була зорієнтована на розвиток взаємного співробітництва в ряді галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вуглевидобувної промисловості, сільському господарстві, охороні навколишнього середовища, електроенергетиці, секторі послуг. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво буде будуватися на принципах рівноправності, недискримінації і взаємності, а його імплементація створить умови не тільки для розвитку торгівлі, але і для надходження західних інвестицій і створення спільних підприємств на території СРСР. Після розпаду СРСР у 1991 р. угода про торгівлю і співробітництво між ЄС і Радянським Союзом було трансформовано в двосторонні угоди між ЄС і ННД на основі обміну відповідними листами, що пізніше були замінені угодами про партнерство і співробітництво. Головна мета УПС - створення сприятливих умов для інтеграції ННГ у європейський і світовий економічний порядок. Угоди також розглядали проблематику політичного співробітництва і мали в цілому комплексний характер. Специфічною рисою угод було положення про збереження єдиного економічного простору між країнами-членами СНД.

Процес переговорів по підготовці відповідної Угоди з Україною почався у вересні 1992 р. після підписання Президентом України Л. Кравчуком і Головою Комісії ЄС Ж. Делором Загального Комюніке. 16 червня 1994 р. Україна першої з країн СНД уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. УПС був ратифікований Верховною Радою 10 листопада 1994 р. і вступив у дію 1 березня 1998 р. після його ратифікації національними парламентами країн-членів ЄС. Для України імплементація УПС вимагала адаптації національного законодавства, удосконалення адміністративного апарату і реструктуризації економіки.

На період до ратифікації УПС 1 червня 1995 р. під час зустрічі Президента України Л. Кучми з Головою Європейської Комісії Ж.Сантером була підписана Тимчасова угода між Україною і ЄС про торгівлю і питанням, пов'язаним з торгівлею, що вступило в дію 1 лютого 1996 р. Угода містила всі положення УПС щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції і вирішенню протиріч. Воно регулювало питання, що знаходяться у винятковій компетенції Співдружності, тому не було необхідності в тривалих процедурах ратифікації з боку всіх країн-членів: [31, с. 376].

В Угоді визначено наступні основні цілі партнерства і співробітництва:

· забезпечення політичного діалогу між сторонами;

· сприяння торгівлі й інвестиціям, а також розвиткові гармонічних економічних відносин;

· створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного співробітництва;

· підтримка зусиль України по зміцненню демократії і завершенню переходу до ринкової економіки.

Відповідно до УПС партнерами України виступають Співдружність і країни-члени (у залежності від відповідних сфер компетенції партнерів). Наприклад, питання торгівлі товарами згідно з правом ЄС віднесені винятково до компетенції Співдружності, а в питаннях інтелектуальної власності партнерами України виступають окремі країни-члени ЄС. [початковий період правомочності УПС - десять років, після чого його дія буде автоматично продовжуватися, якщо Угода не буде денонсована Україною або ЄС. Особливе значення в Угоді приділяється положенням про верховенство права і повага прав і свобод людини. Загальна декларація до УПС щодо статті 102 визначає можливість негайного призупинення строками всіх прав і обов'язків, що виникли згідно УПС, без застосування нормальної процедури, передбаченої в статті 102, у випадку порушення демократичних принципів і прав людини, а також принципів ринкової економіки [3].

УПС відкрило можливість для поступового зближення України з Євросоюзом. У рамках УПС відбувається регулярний політичний діалог між країною і ЄС на всіх рівнях, включаючи президентський. Угода - важливий крок до залучення України в правове поле єдиного ринку ЄС, а також ГАТТ/СОТ. Положення УПС регулюють питання переміщення товарів, послуг, людей, капіталу, поточних платежів, умови підприємництва і тестування, політикові конкуренції, проблему захисту інтелектуальної власності. Про еволюційний характер Угоди свідчить стаття частини 1-ї УПС, яка описує можливість розвитку двосторонніх відносин у напрямку створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, що виходить за рамки УПС.

Угода про партнерство і співробітництво передбачила утворення інституцій, покликаних забезпечувати виконання його положень. Інституціональний механізм двостороннього співробітництва був остаточно сформований після вступу в дію УПС .

Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС

Головне призначення органа - здійснення нагляду за виконанням УПС, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ради під головуванням прем'єр-міністра України була створена Указом Президента України від 24 лютого 1998 р. Вона складається з членів уряду України, частина ЄС - із членів Ради ЄС і Єврокомісії. Засідання Ради проводяться не менш одного разу на рік. Посаду голови Ради по черзі займають представники ЄС і уряду України. Рада співробітництва самостійно визначає правила процедури своєї діяльності. На першому засіданні Ради (8-9 червня 1998 р.) було визначено, що початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною повинен передувати вступ останньої в СOT.

Комітет з питань співробітництва між Україною і ЄС

Покликаний підготовляти засідання Ради з питань співробітництва, забезпечувати нагляд за виконанням УПС у період між засіданнями Ради. Склад Комітету аналогічний складові Ради, але з представництвом на рівні посадових осіб (як правило, вищих) державної служби. Головування в Комітеті здійснюється сторонами по черзі. З української сторони Головою Комітету було призначено Голову Національного агентства України по розвитку і європейській інтеграції (НАУРЄІ) Романа Шпека. Перше робоче засідання Комітету з питань співробітництва відбулося 5 листопаду 1998 р.

Комітет з парламентського співробітництва

Форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу й України. До складу Комітету входять депутати Європейського Парламенту і Верховної Ради України. Комітет обмінюється інформацією з питань співробітництва зі світом, а також уповноважений надавати йому рекомендації. Перше засідання Комітету з парламентського співробітництва відбулося в Брюсселі 30 листопада 1998 р.

Угода визначила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво, серед них: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям і їхньому захистові; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; навколишнє середовище; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співробітництво в соціальній сфері (охорона здоров'я, зайнятість і соціальний захист); туризм; малі і середні підприємства; інформація і зв'язок; захист споживачів; митна політика; боротьба з наркобізнесом; культура: [28].

Сторони погодилися надати один одному режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт або експорт іншої сторони більш високі митні податки або збори, чим ті, котрі вона встановила для будь-якої іншої країни. Такий режим може характеризуватись визначеними виключеннями: привілеями, що надаються окремим країнам згідно з правилами СОТ, а також відповідно до міжнародних домовленостей на користь країн, що розвиваються; виключеннями, пов'язаними з участю в митних союзах і зонах вільної торгівлі.

Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять з митної території іншої сторони. Україна зобов'язалася не обкладати митним збором товари, що ввозяться на її територію тимчасово.

Угода передбачила скасування кількісних обмежень на імпорт із ЄС. У той же час Стаття 22 передбачає можливість введення таких обмежень у трьох випадках, а саме:

· за умови необхідності захистити власні економічні інтереси;

· у торгівлі виробами текстилю й одягом;

· у торгівлі сталлю.

Сторони взяли на себе зобов'язання не оподатковувати й іншими зборами товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої в більшому розмірі, чим це встановлено для аналогічних вітчизняних виробів. Мова йде про поширення національного режиму на підприємства кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися здійснювати торгівлю на основі ринкових цін. Вони повинні всіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Сторони мають право застосовувати антидемпінгові і компенсаційні заходи згідно зі Статтею 6 ГАТТ і відповідно до угод, що обговорювалися під час Токійського раунду багатобічних торгівельних переговорів. Угода також містить перелік класичних (у контексті ГАТТ) виключень з режиму вільної торгівлі, що обумовлені розуміннями захисту суспільної моралі, безпеки, охорони природних ресурсів, захисту національних багатств тощо. Положення Угоди не поширювалися на товари, що відносяться до розділів 50-63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг). Торгівля сталлю регулювалася окремою Угодою, термін дії якої закінчився в 2000 р.

У границях положень які регулювали співробітництво сторін у сфері взаємного створення умов щодо виробничо-комерційної діяльності й інвестицій для підприємств України і ЄС, Україна взяла на себе зобов'язання:

· щодо умов створення компаній ЄС на території України - надавати національний режим або найкращий режим серед тих, котрі надаються компаніям інших країн, причому надання такого режиму повинне передбачатися національним законодавством і іншими нормативними актами, що регулюють діяльність компаній;

· щодо умов виробничо-комерційної діяльності філій і відділень компаній країн-членів ЄС - надавати національний режим (або кращий серед діючих в Україні) філіям і відділенням, заснованим, починаючи з 1 березня 1998 р.

Ці зобов'язання не поширюються або поширюються не в повному обсязі на заснування (але не функціонування) компаній, що займаються наданням фінансових і телекомунікаційних послуг, послуг у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси і сільське господарство, рибальство), а також визначених професійних послуг. Коли мова йде про послуги, то зобов'язання України не поширюються на повітряний і морський транспорт, внутрішній водний транспорт (за деякими виключеннями).

Угода ставить за обов'язок Україні забезпечити можливість здійснення будь-яких платежів у вільно конвертованій валюті між резидентами України і ЄС, що зв'язані з передбаченим УПС пересуванням товарів, людей і наданням послуг. Україна також повинна забезпечити свободу руху капіталу, коли мова йде про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцезнаходження, і інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво.

Сторони також зобов'язалися скасувати умови, що обмежують конкуренцію. Угода передбачила зобов'язання України удосконалити законодавство про захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності. Україна зобов'язалася надати ЄС в області інтелектуальної власності режим, не гірше застосовуваного стосовно будь-якої іншої країни на підставі двосторонніх угод. У той же час, дане положення не поширюється на привілеї, що надає Україна третім країнам на взаємній основі або преференції, що одержали республіки колишнього Радянського Союзу.

Політичні, економічні і соціальні цілі, визначені УПС, відбивають як політичне бачення, так і економічні реалії того часу, економічний реалізм проявився, наприклад, у тім, що УПС дозволило застосування деяких видів державної допомоги. УПС також передбачило поступове виконання тих обов'язків, що стосуються захисту інтелектуальної власності і правил конкуренції. УПС призиває Україну суворо дотримувати тільки деяких ключових правил торговельної політики, прийнятих і введених країнами-членами СОТ. Велика частина змісту УПС відповідає змістові європейських угод, наприклад, положення щодо політичного діалогу, положення про створення компаній, рух робочої сили і капіталу, співробітництво в сфері економіки, фінансів і культури. Однак, ці угоди відрізняються одна від одної характером розвитку торговельних відносин. Європейські угоди - це префенціональні угоди, що передбачають установлення зони однієї торгівлі для товарів, що складають значну частину торгівлі між сторонами. УПС з Україною не є преференціональною угодою, але про можливості її еволюції до цього рівня чітко відзначено в Статті 4. У той же час, на відміну від Європейських угод УПС не містить перспективи в політичній сфері щодо визнання України як кандидата на членство в ЄС.

Угода про партнерство і співробітництво доповнювалась галузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС:

· Угода між Європейськими співтовариствами і Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 р.);

· Угода між урядом України і Комісією Європейських співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994 р.);

· Угода між ЕСВС (Європейське співтовариство вугілля і стали) і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.);

· Багатостороння рамкова Угода ІNOGATE між Україною і ЄС у відношенні створення правових основ міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.);

· Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом в області керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.);

· Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом в області ядерної безпеки (23 липня 1999 р.);

· Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001- 2004 роки (грудень 2000 р.)

· Угода між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформації з обмеженим доступом (2005 р.)

· Угода (у формі обміну листами) між Україною, представленою Урядом України, та Європейським Співтовариством про продовження строку дії і доповнення Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про торгівлю текстильною продукцією (2006 р.)

· Угода між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 59)

· Угода між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз (2008) [18].

Продовжується робота по підготовці Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною і ЄС, а також Угоди про співробітництво між Євратомом і урядом України в сфері мирного використання атомної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами. Галузеві угоди, зокрема, регулювали торгівлю текстилем і сталлю, що фактично зводилося до добровільного обмеження експорту України в ЄС шляхом установлення квот.

Таким чином, УПС заклало основу для широкого економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, що мають невід'ємну юридичну чинність і повинні забезпечити динамічний розвиток торгівлі й інвестицій. Угода є інструментом підтримки переходу України до ринкової економіки і формування цивільного суспільства.

Спільна Робоча програма УПС, прийнята Радою по співробітництву (серпень 1998 р.), регулювала 16 спеціальних сфер співробітництва, яким віддавався пріоритет протягом 1998-2000 років. У процесі розробки наступної Спільної програми імплементації УПС на майбутні роки був врахований як позитивний, так і негативний досвід реалізації попередньої програми.

Рішення і документи ЄС у відношенні України.

В офіційних документах ЄС, у всякому разі, до 2000 р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Загальна позиція країн Євросоюзу у відношенні нашої країни зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів прийнятих ЄС у відношенні України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993 р., а також затвердження Стратегії ЄС стосовно України в квітні 1994р.

З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС і країнами-членами Євросоюз у другій половині 90-х років прийняв цілий ряд відповідних документів. Серед них «Загальна позиція» стосовно України (28 листопада 1994 р.), що містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У «Загальній позиції» висловлювалася зацікавленість ЄС у розвитку в нашій країні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС стосовно України (травень 1996 р.) підкреслювалося, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Європі [69].

6 грудня 1996 р. Рада ЄС, з огляду на проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію, прийняла «План дій стосовно України». План дій передбачив шість головних напрямків діяльності Євросоюзу і країн-членів стосовно України:

• підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ;

• сприяння входженню України в європейську систему безпеки;

• підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної і законодавчої реформ;

• підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвиткові українського співробітництва із сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн Чорноморського басейну;

• ратифікація й імплементація УПС;

• допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння впровадженню стратегії енергозбереження, реструктуризації вуглевидобувної галузі, диверсифікованість джерел постачання паливом, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій, закриття Чорнобильської АЕС [21].

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ФОРМ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС