ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

1.1 Еволюція відносин між Україною і ЄС

1.2 Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України і ЄС

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ФОРМ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

2.1 Аналіз торговельних відносини між Україною та ЄС

2.2 Інвестиційна діяльність і ринок капіталів

2.3. Оцінка переваг та ризиків для України внаслідок утворення зони вільної торгівлі з ЄС

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО КУРСУ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи прискорення входження України до ЄС

3.2 Проблеми створення зони вільної торгівлі з ЄС

3.3 Розрахунок реального ефективного обмінного курсу і його вплив на зовнішню торгівлю України і ЄС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність роботи. Європейський вибір України, це може забезпечити нашій державі гідне місце в родині європейських народів, є природним наслідком пошуком країною державної незалежності. Для України інтеграція в Євросоюз - це рух країни до стандартів реальної демократії і цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства.

У запропонованій роботі представлений аналіз розвитку відносин України з Європою з погляду пріоритетності "європейського" напрямку. Тенденції розвитку світового співтовариства на початку третього тисячоріччя свідчать, що геополітичне і геоекономічне середовище, що оточує Україну, стає усе більш динамічним та якісно змінюється. Наша країна завдяки географічному положенню знаходиться у центрі глобалізаційних процесів. Фактично Україна розташована між двома величезними цивілізаційними ареалами - Євроатлантичним і Євразійським.

Геополітична і геоекономічна реальність поза Україною має два напрямки. Перший - західний, для якого сьогодні притаманний активний процес утворення об'єднаної Європи, який представлено єдиними міжнародними організаціями різних аспектів діяльності. В економічному вимірі це - Європейський Союз, у військовому - НАТО і військові інтегральні європейські сили швидкого реагування, у політичному - Європарламент і Європейський уряд. Геоекономічну реальність визначає також функціонування в повному обсязі єдиної європейської валюти - євро, що випускається єдиним європейським банком за підтримкою могутніх національних банків Німеччини, Нідерландів, Великобританії, Франції, Італії, Австрії й інших країн.

Інший напрямок геополітичної і геоекономічної реальності - східне, що представлене СНД і Євразійським Союзом, у якому чільну роль продовжує грати Росія. Дії України в нових політико-економічних умовах, що склалися на європейському й азіатському континентах повинні відповідати стратегічним інтересам держави і громадян нашої країни.

По-перше, необхідно проаналізувати сутність терміну "позаблоковість". Залишаючись наодинці зі своїм "позаблоковим" статусом Україна ризикує втратити можливість реалізації власних інтересів у регіоні, потрапивши під економічний і політичний вплив могутніх сусідів, позбавитися вигід свого транзитного статусу і конкурентоздатності в боротьбі за інвестиції.

По-друге, сьогодні очевидною є необхідність диференціації цілей, стратегії і методів зовнішньої політики України. Необхідно визначити основні напрямки її реалізації, пріоритети, а також стратегічних партнерів.

Визначальною формальною рисою зовнішньої політики нашої держави усе ще залишається багатовекторність, адже "Основи зовнішньополітичної діяльності України", що були затверджені Верховною Радою ще в 1993 р., не скасовані. Однак продекларовану в нашій країні багатовекторність варто розглядати як метод, що використовується для втілення в життя стратегії зовнішньої політики України заради здійснення її цілей. Мова йде про стратегічні цілі, яким властивий найвищий рівень спільності і вагомий рівень впливу на долю держави. Саме ці цілі нашої зовнішньої політики ніяк не можуть бути багатовекторними.

Виходячи з усього вищевикладеного, насамперед ми повинні визначитися з рішенням проблеми членства в різного роду інтеграційних економічних системах.

Як було вже сказане, інтеграція існує для України в двох вимірах - західному (ЄС) і східному (СНД і ЕВРАЗЄС). Є чимало прихильників, як першого, так і другого шляхів розвитку зовнішньої політики. Сформувався також і третій, як комбінація перших двох, сутність якого відбита в гаслі "У Європу - разом з Росією".

Європейський вибір України, здатний забезпечити нашій державі гідне місце в родині європейських народів, є природним наслідком знаходження країною державної незалежності. Для України інтеграція до Євросоюзу - це рух країни по шляху до стандартів реальної демократії і цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства.

Саме тому Україна обрала своїм стратегічним напрямком розвитку інтеграцію в європейський економічний і політичний простір, вступ у Європейський Союз визначено як ключовий зовнішньополітичний пріоритет і стратегічна мета на найвищому державному рівні, курс відповідає геостратегічному баченню перспектив розвитку системи співробітництва нашої країни з зовнішнім світом. По оцінках експертів наша країна в найближчі 10-15 років навряд чи зможе досягти рівня відповідності критеріям, по яких визначається готовність країн-кандидатів до повноправного членства в ЄС. Україна повинна пройти складний і довгий шлях наближення до західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних стандартів. Механізм реалізації курсу на інтеграцію в європейське економічне і політико-правове поле повинний відповідати методології і політичній психології цієї впливовійшової у світі регіональної організації, враховувати досвід підготовки і реалізації "передасоційованих" стратегій країн-кандидатів на членство в ЄС. Серед багатьох задач, що ставить евроінтеграційна стратегія, на порядку денному української державної політики - здійснення широкомасштабних інформаційно-просвітлювальних заходів з метою поліпшення знань громадськості про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС; підготовку кваліфікованих фахівців із проблем євроінтеграції для державних структур України; подолання психологічного пострадянського бар'єру суспільної думки в напрямку нової системи європейських координат і інтеграційних перспектив. Необхідно найближчим часом розробити і ввести на практиці діючу й ефективну концепцію міжнародної інтеграційної політики.

Об'єкт дослідження - форми європейської інтеграції; предмет - місце Україна та ЄС в цьому процесі.

Мета даної роботи - дослідження існуючих передумов і шляхів інтенсифікації євроінтеграційного курсу України та їх перспектив.

У ході роботи були поставлені та вирішені наступні задачі:

· проаналізувати існуючий характер відносин між Україною і Європейським Союзом;

· вивчити перешкоди України на шляху європейської інтеграції;

· проаналізувати сучасний стан торгівельних відносин між Україною та країнами ЄС;

· розглянути основні напрямки інвестиційної діяльності країн ЄС в Україні;

· розглянути основні напрямки адаптації українського законодавства до стандартів ЄС;

· оцінити вплив реального валютного курсу в Україні на торгівлю з країнами ЄС.

У роботі особливу увагу приділено проблемі формування дієздатної стратегії євроінтеграційної економічної і соціальної політики. Для рішення цих задач використовувалися методи статистичного аналізу даних, темпів росту (для розрахунку напрямку зміни різних макроекономічних показників за останні роки), метод розрахунку реального ефективного валютного курсу і цінової конкурентоздатності економіки України, як важливих факторів динаміки зовнішньої торгівлі країни.

Слід зазначити, що цій проблематиці присвячені дослідження багатьох авторів. Особливу увагу заслуговують роботи В.В. Копійки: "Європейський союз: підстава й етапи становлення", "Європейський союз: проблеми розширення"; Л.В. Губернського: "Україна - ЄС: формування нової стратегії взаємин"; В.І. Рачанского "Особливості економіки країн Єврозони". У ході дослідження було проаналізовано значну кількість джерел. Особливу увагу було приділено вивченню різних точок зору сформованих серед українських політологів, науковців, економістів у відношенні євроінтеграційних процесів і ролі в них нашої країни. Використовувалися дані Державного комітету статистики України, Національного банку України.

Розділ 1. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

1.1 Еволюція відносин між Україною і єс

Європейський вибір відкриває нові перспективи для співробітництва нашої держави з розвинутими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу, зміцнення позицій країни в міжнародній системі координат. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоздатності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція визначає модернізацію правового поля української держави, демократизацію його політичної й інституціональної систем. Співробітництво з ЄС буде сприяти наближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя і добробуту населення. У культурно-цивілізаційному аспекті євроінтеграція - це шлях до активізації взаємообміну між українською і західноєвропейською культурами, одночасне становлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і національної держави. Нарешті, членство в ЄС гарантує зміцнення національної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.

Одночасно в процесі зближення України з ЄС неминуче будуть діяти і негативні фактори євроінтеграції. Серед них: нездатність нести фінансовий тягар внесків у ЄС; ріст конкуренції з боку фірм країн-членів ЄС у процесі лібералізації і збільшення відкритості національної економіки, що буде супроводжуватися ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств із негативними соціальними наслідками. Однак, потенційні переваги європейської інтеграції істотно перевищують можливі втрати і ризики, що було переконливо доведено досвідом усіх європейських країн, що вибрали цей шлях. Можливою альтернативою європейської інтеграції є перетворення України в економічно нерозвинену, політично нестабільну, ізольовану від загальноєвропейських процесів країну. Необхідність модернізації і радикального реформування України збігається з її євроінтеграційними намірами. [31,с.369].

Бажання нашої держави стати повноправним членом ЄС було висловлено Президентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994р. у Люксембурзі під час підписання "Угоди про партнерство і співробітництво" між Україною і Європейським Союзом (УПС). Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбувалося визнання незалежної української держави з боку ЄС і країн-членів [3]. Розвиток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюсселя відносно придбання Україною без'ядерного статусу. ЄС ставив головною умовою розвитку співробітництва і підписання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, що викликали стурбованість ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакторів. Підписання у Москві в січні 1994р. Угоди між США, Росією й Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях для підписання УПС і розширення співробітництва між Україною і Брюсселем.

Фактором формування політики ЄС стосовно України в першій половині 90-х років 20 століття залишалося її бачення Брюсселем у контексті відносин Євросоюзу з Росією. Так, Загальна позиція ЄС стосовно України, прийнята на базі УПС 28 листопаду 1994р., наголошувала на значенні для ЄС України як великої європейської індустріальної держави, розташованої між Росією і східними сусідами Євросоюзу. Підкреслювалося, що ціль ЄС - сприяння розвиткові України як держави, що має збалансовані відносини з Росією і Заходом.

Другий етап розвитку відносин між Україною і ЄС завершився прийняттям на Європейській раді в Хельсінкі Загальної стратегії Європейського Союзу стосовно України. Під час цього періоду (друга половина 90-х років) відбулися події, що стали етапними в процесі зближення України з ЄС. Серед них - ратифікація і початок імплементації УПС; одержання Україною членства в Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції про права людини; початок переговорів про вступ України в СОТ. Україна направила миротворців на Балкани, виступила гарантом миру в Молдові. Під час саміту ЄС у Флоренції (липень 1996р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996 р., що визначив напрямку взаємодії ЄС з Україною і намітив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997р. відбувся перший саміт Україна-ЄС, під час якого було підтверджено значення двосторонніх відносин, а також відбувся обмін думками щодо існуючих проблем і шляхів співробітництва в майбутньому [27].

Після вступу у дію УПС були розпочаті кроки в напрямку інституціоналізації відносин між Україною і ЄС, а також внутрішнього забезпечення інтеграційного процесу. Указом Президента від 24 лютого 1998р. була створена Українська частина Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України. Указом передбачено формування у всіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. Створено також Національне агентство України з питань розвитку і європейської інтеграції. 11 червня 1998 р. Указом Президента України була затверджена Стратегія інтеграції України в Європейський Союз, у якій сформульовані основні напрямки співробітництва нашої країни з ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення європейської інтеграції. Під час Кельнського саміту (3-4 червня 1999 р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччині було відзначене досягнення якісно нового рівня у відносинах Євросоюзу з Україною [10, с.54].

Прийняття Загальної стратегії ЄС стосовно України під час саміту засвідчило, що співробітництво з Україною надає особливий інтерес для країн-членів Союзу. Загальна стратегія ЄС прийнята на базі УПС, визначила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євросоюзу відносно України на чотирирічний термін. Загальна стратегія вперше задекларувала політичне визнання ЄС європейських намірів України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею. Разом з тим, Стратегія не задовольнила надій українського істеблішменту, оскільки не містила визнання України як потенційного кандидата на членство в ЄС. Більш того, наполегливе бажання українських політиків бачити в Стратегії ЄС стосовно України такі категорії, як асоціативне або "повноправне" членство, було оцінено в Європі як прояв елементарного нерозуміння змісту подій, ні чим не підкріплений і контрпродуктивний політичний ідеалізм.

Українські політологи і політичні діячі критично оцінили тактичну лінію України у відношенні ЄС у 90-х роках як заідеологізовану і поверхневу. На думку і вітчизняних, і західних експертів відносини України з ЄС наприкінці 90-х років перебували в стані стагнації, в основі якої лежали труднощі із проведенням економічних і політичних реформ, а також проблеми, пов'язані з імплементацією УПС. У той же час, кінець 90-х став для України часом усвідомлення політичних і економічних реалій, низької ефективності чисто декларованої дипломатії. Були осмислені концептуальні і тактичні прорахунки, допущені нашою країною на євроінтеграційному шляху, переглянута концепція її інтеграції в європейські структури: [38].

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інаугураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999 р.) і визначеною в урядовій програмі (початок 2000 р.) стратегічною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України з ЄС - зміст якого складається в матеріалізації гасла руху в Європу. Урядова програма, прийнята кабінетом міністрів Віктора Ющенка терміном до 2004 р. "Реформи для процвітання" визначила головними стратегічними цілями України будівництво відповідної підстави для членства в ЄС і формування проєвропейскої більшості в суспільстві.

Були визначені наступні етапи просування України до членства в ЄС:

1.Придбання членства в СОТ, що передбачає приведення українського законодавства у відповідність до стандартів країн з ринковою економікою.

2.Вступ України в ЕАСТ і ЄЕС. Реалізація УПС.

3.Створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС [6].

На думку деяких фахівців, шлях європейської інтеграції України лежить через попереднє політичне і військово-політичне інтегрування в євроатлантичне співтовариство, що включає НАТО, Раду Євроатлантичного партнерства, програму "Партнерства заради миру" і ЗЄС. Прикладом ефективності відповідної стратегії є успіхи на євроінтеграційній ниві таких країн, як Греція, Польща, Чехія, Угорщина, Туреччина. Показовим у цьому плані є те, що в Загальній стратегії ЄС стосовно України практично дублюються напрямки співробітництва між Україною і НАТО, зокрема, діалог в умовах кризових ситуацій, контроль за нерозповсюдженням зброї масового знищення, протипіхотних мін, тощо. Таким чином, у геополітичній площині на перший план висувається співробітництво України саме з НАТО, тоді як співробітництво з ЄС розвивається паралельно переважно в сфері економіки: [18].

На початку нового тисячоріччя Україна перебувала на етапі імплементації УПС. Після вступу в силу Угоди 1 березня 1998 р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між нашою державою і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія інтеграції України в Європейський Союз" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007 р., протягом якого повинні бути створені передумови для повного вступу в ЄС. Одержання Україною статусу асоційованого члена визнано середньостроковим пріоритетом зовнішньої політики України.

Етапним по відношенню інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЕАСТ, де визначені основні напрямки й інституціональні підстави співробітництва країн, а також одержання Україною статусу країни з ринковою економікою в антидемпінгових справах (постанова ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). Україна виконала свої зобов'язання щодо закриття до 15 грудня 2000 р. ЧАЕС.

Результати останніх соціологічних опитувань населення свідчать про поступове формування в Україні основ соціально-політичного консенсусу з питань євроінтеграції: у червні 2000 р. 67% опитаних соціологічною службою Українського центра економічних і політичних досліджень (УЦЭПІ) українських громадян висловилися позитивно з приводу вступу України в Європейський Союз. У той же час, 57% опитаних віддали перевага співробітництву з країнами СНД і Росією, що у визначеній мірі свідчить, що інтеграція в ЄС ще не стала всеосяжною ідеєю. Разом з тим результати експертного опитування, проведеного УЦЭПІ серед представників державно-політичної еліти в липні 2000р., 48% опитаних назвали зовнішньополітичним пріоритетом України інтеграцію в ЄС [39].