1.3. Поняття про природокористування

Уперше поняття «природокористування» було запропоноване російським екологом Ю.М. Куражковським у 1959р. За його визначенням, природокористування — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров'я.

М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо).

В основі всіх визначень терміну природокористування лежать взаємовідносини людського суспільства і природи.

Природокористування - це залучення до процесу суспільного виробництва природних ресурсів та використання людиною корисних властивостей оточуючого природного середовища – екологічних, економічних, культурних, рекреаційних та оздоровчих. Звідси зміст природокористування включає три форми: економічну (ведуча), екологічну і культурно-оздоровчу.

Природокористування –– це сукупність всіх форм експлуатації людиною природно-ресурсного потенціалу певної території (акваторії) та комплексу заходів щодо його збереження.

Природокористування – це виробнича діяльність підприємства (включаючи військову), яка здійснюється шляхом вилучення корисних властивостей природних об’єктів і використання їх для забезпечення технологічного процесу і всієї діяльності підприємства з метою випуску продукції та надання послуг. Природокористування повинно здійснюватися в межах діючого законодавства, мати раціональний та комплексний характер що гарантує обмеження техногенного впливу на навколишнє середовище.

Природокористування –– це з одного боку практична діяльність людини, з іншого – наукова.

Природокористування (як практична діяльність людства) це:

1. використання корисних властивостей природних об’єктів (ресурсів) природи які регулюються природноресурсним законодавством, а також Законом “Про охорону навколишнього природного середовища”;

2. використання природних ресурсів (земель, лісів, корисних копалин, водних ресурсів) у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних та культурних потреб суспільства;

3. сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі.

Природокористування (як наука) –– галузь знань яка розробляє принципи раціонального (розумного) природокористування. Природокористування як галузь знань включає елементи природничих, суспільних та технічних наук (географії, біології, екології, історії, економіки, соціології, охорони природи, тощо) і є комплексною дисципліною.

Характерною рисою природокористування є її комплексність та міждисциплінарність.

Мета і задачи природокористування як науки за Ю.М. Куражковським (1969) спрямовані на розробку загальних принципів здійснення будь-якої діяльності пов’язаної з безпосереднім використанням природних ресурсів. Одна з найважливіших задач природокористування як науки є розробка принципів оптимізації взаємовідносин суспільства людей і природи.

Основні цілі природокористування як науки:

• раціональне розміщення галузей виробництва на Землі;

• обґрунтування доцільності використання природних ресурсів в залежності від їх властивостей;

• раціональна організація взаємовідносин між галузями виробництва при спільному використанні природних ресурсів:

а) запобігання шкідливому впливу на природні ресурси;

б) забезпечення відновлення ресурсів які використовуються;

в) комплексність користування природними ресурсам:

• створення необхідних умов середовища життєдіяльності для людини та корисних для неї живих організмів:

а) запобігання його забрудненню та зараженню внаслідок життєдіяльності людства;

б) ліквідація шкідливих речовин;

• раціональне перетворення природи.

1.4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і його місце в системі джерел екологічного права природокористування

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991.

Закон є комплексним головним законодавчим актом прямої дії. Предметом регулювання з його сторони є екологічні (природоохоронні) відносини. В регулюванні цих відносин завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є:

• регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів,

• забезпечення екологічної безпеки,

• запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище,

• збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.