6.2.1. Нормування якості поверхневих вод

Згідно з Держстандартом 17.1.1.03-86 водокористування класифікується за такими ознаками:

• за цілями водокористування;

• за об'єктами водокористування;

• за способом використання;

• за технічними умовами водокористування.

У залежності від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До І категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються як джерела централізованого або нецентралізованого господарсько-питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До II категорії відносяться водні об'єкти для культурно-побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

Вода характеризується складом та властивостями, які визначають її придатність для конкретних видів водокористування. Оцінка якості води дається за ознаками, які вибираються та нормуються в залежності від виду водокористування. Вимоги щодо складу та властивостей води регламентують в залежності від категорії водних об'єктів.

Якість, склад та властивості води у водоймах регламентуються гігієнічними вимогами та санітарними нормами.

Для санітарної оцінки води використовуються показники:

— гранично допустимі концентрації речовин у воді;

— орієнтовно допустимі рівні речовин у воді (ОДР);

• лімітуючи ознаки шкідливості (санітарно-токсикологічний, загально санітарний, органолептичний з розшифруванням його властивостей: запаху, впливу на колір, утворення піни та плівки, надання присмаку;

— клас небезпеки речовин.

Хімічні речовини у воді поділяються на класи небезпеки:

• І клас — надзвичайно небезпечні;

• II клас — високонебезпечні;

• III клас — небезпечні;

• IV клас — помірно небезпечні.

Віднесення шкідливих речовин до класу небезпеки залежить від їхньої токсичності, кумулятивності, здатності викликати віддалені ефекти, від виду лімітуючої ознаки шкідливості.

Для водних об'єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування встановлено три ЛОШ:

• санітарно-токсикологічна,

• загальносанітарна

• органолептична.

Для рибогосподарських:

• санітарно-токсикологічна,

• токсикологічна,

• рибогосподарська,

• загальносанітарна,

• органолептична.

При скиданні у водойми декількох забруднюючих речовин і від декількох джерел діє правило, що сума відношення концентрацій речовин, нормованих за однаковою ЛОШ і які відносяться до 1 -го і 2-го класів небезпеки, до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:

(1)

де - концентрації окремих речовин, нормованих за однаковою ЛОШ 1 – го та 2-го класів небезпеки; - гранично допустимі концентрації речовин що сумують.

У залежності від ступеня забруднення водні об'єкти бувають допустимого, помірного, високого та надзвичайно високого ступенів забруднення. Це слід враховувати при організації водоспоживання.

6.2.2. Нормування забруднення ґрунтів

В мінеральній частині ґрунтів присутні близько 50 елементів. Хімічні елементи знаходяться у ґрунті в окисленому стані або у вигляді солей.

Органічна складова ґрунтів являє собою продукти розкладу тваринного або рослинного походження (гумус), а також білки, вуглеводні, органічні кислоти, жири, дубильні речовини тощо. В ґрунтах знаходиться велика кількість живих організмів, котрі мають велике значення для ґрунтоутворення.

З ґрунту хімічні речовини частково переходять у рослини, а з рослин з їжею потрапляють в організми тварин та людей. Хімічні мікроелементи мають велике значення для розвитку рослинного і тваринного світу, в тому числі і людини. Нестача або надлишок мікроелементів у ґрунті призводить до порушення обмінних процесів не лише у травоїдних, але і м'ясоїдних тварин та в організмі людини. Це викликає ендемічні захворювання. Ґрунти мають здатність накопичувати радіоактивні речовини, котрі вражають живі організми, а потрапляючи з їжею в організм тварин та людей, викликають захворювання різних органів.

Найбільш поширеними є забруднення ґрунтів канцерогенами типу поліциклічних ароматичних вуглеводнів. Основними джерелами канцерогенних забруднень є вихлопні гази двигунів автомобілів, тракторів, тепловозів, літаків, а також викиди котелень та промислових підприємств. Забруднення ґрунту канцерогенами фіксується на віддалі до 5 км від доріг та джерел викидів.

Патогенні мікроорганізми, котрі потрапляють у ґрунт та розмножуються в ньому, можуть бути збудниками інфекційних захворювань. До патогенних бактерій відносяться збудники таких інфекційних захворювань як сибірська виразка, газова гангрена, правець, ботулізм, холера, черевний тиф, дизентерія, бруцельоз, чума тощо. Забруднення ґрунтів патогенними організмами відбувається від тваринних та людських фекалій. Зараження тварин та людини патогенними мікроорганізмами відбувається внаслідок вживання неочищеної сирої рослинної, погано провареної тваринної їжі, шляхом контакту з зараженим ґрунтом, котрий є місцем існування та розмноження мух.

Особливу групу паразитарних хвороб, що поширюються через ґрунти, складають гельмінти (паразитні черв'яки).

Таким чином, ґрунти можуть бути джерелами порушення здоров'я тварин та людей.

Забруднюючі речовини в ґрунтах нормуються:

1. в орному шарі ґрунту сільськогосподарських угідь;

2. у ґрунті територій підприємств;

3. у ґрунтах житлових районів;

4. у місцях зберігання побутових відходів.

Важливим елементом комплексу заходів щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їх забруднення. Нормування хімічних речовин у ґрунтах розпочалося лише в 1976 році. Гранично допустима кількість забруднюючих ґрунти речовин (ГДК) означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, мг/м³ і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров'я людини

Допустима концентрація речовини в ґрунтовому шарі (ГДК_г) встановлюється з урахуванням його фонової концентрації, стійкості і токсичності. ГДК встановлюється експериментально залежно від допустимої залишкової концентрації (ДЗК) у харчових, кормових рослинах і в продуктах харчування. ДЗК - це максимальна кількість речовини в продуктах харчування, яка надходячи в організм протягом всього життя не викликає ні яких порушень здоров'я людей. У ґрунтах нормується, головним чином, вміст пестицидів, інсектицидів - отрутохімікатів, які застосовуються для боротьби з шкідниками, хворобами, бур'янами, паразитами, гризунами.

Крім ГДК застосовується показник орієнтовно допустимої кількості забруднюючої ґрунти хімічної речовини (ОДК), який визначається розрахунковим методом.

За величиною зон та рівнем забруднення ґрунтів розрізняють фонове, локальне, регіональне, глобальне забруднення.

Крім хімічного забруднення найбільш небезпечними для ґрунтів є такі явища як ерозія, засолення, заболочування, тощо.

За ступенем небезпеки хімічні речовини поділяються за ГОСТ 17.4.1.02-83 на три класи:

1 клас - високо небезпечні речовини;

2 клас - помірно небезпечні речовини;

3 клас - мало небезпечні речовини.

Розрізняють сильної, середньої і слабо забруднені ґрунти.

Гранично допустима залишкова кількість (ГДЗК) - кількість шкідливих речовин у харчових продуктах, що здатні накопичуватися в рибі та інших організмах, які визначають за нормами, затвердженими відповідними медичними закладами.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції ґрунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості ґрунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад ґрунту, кислотно-лужні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень ґрунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

При оцінці стійкості ґрунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові та довготермінові зміни ґрунтів та показники ранньої діагностики розвитку змін в ґрунтах.

При відсутності ГДК можуть установлюватися тимчасово допустимі концентрації (ТДК_Г), які визначаються за емпіричним рівнянням регресії

ТДКг = 1,23 + 0.48 lg ГДК. (2)