V. Спецкурс: Світоглядні проблеми людської діяльності

Тема 18. Практика і пізнання

1. Поняття діяльності і практики.

2. Структура практичної діяльності.

3. Основні форми практики.

При розгляді першого питання "Поняття діяльності і практики" доцільно виходити з того, що октавне ставлення до світу с найважливішою відмітною рисою людської життєдіяльності .

Це дозволяє зрозуміти принципову відмінність діяльності людини від активності тварин, виявити її основні властивості, форми і структуру.

В чому ж полягає ця відмінність? По-перше, на відміну від тварин, діяльність людини припускає наявність смислу і мети, а також самого продукту діяльності у вигляді матеріальних і духовних цінностей. По-друге, поведінка тварин визначається біологічною програмою і генетично успадковується. У суспільстві засвоєння програм діяльності здійснюється через процес виховання і навчання, а інформація наступним поколінням передається за допомогою знакових систем (мова, писемність) і в результаті соціального спадкування. По-третє, своє ставлення до природи люди опосередковують через знаряддя праці, створюють штучну другу природу". І по-четверте, діяльність носить суспільний характер. Вона може здійснюватися тільки в умовах колективного, громадського життя людей.

Людська діяльність виступає як діяльність матеріальна, що предметним образом змінює навколишній світ і саму людину. Ця діяльність дістала назву практики. Практика (гр. pгаktіkоs - діяльний, діловий) - це предметна, чуттєво-матеріально цілеспрямована діяльність людей. Вона є основою всього людського життя і вузловим пунктом усіх матеріальних і духовних її проблем.

Практика, як загальна основа для усіх видів людської життєдіяльності, має матеріальне джерело - працю, суспільне виробництво. Усі різновиди духовної діяльності (пізнавальна, моральна, політична й ін.), так чи інакше, обумовлені суспільною практикою І мають споріднену з нею внутрішню структуру.

Роль практики полягає в тому, що вона постійно опосередковує відносини між людиною і світом (люднна-природа) та між людьми (людина-людияа). У ході історичного розвитку результати діяльності людей "фіксуються" у речах, предметах, об'єктах, теоріях, успадковуються новими поколіннями людей. тільки практично освоюючи світ, людина дістає можливість поглибити свої уявлення і знання про світ_і суспільство саму себе.

Слід зауважити, що людські можливості практичної діяльності є завжди історично обмеженими. Досить згадати, що використання людьми ядерної енергії, комп'ютерів, Інтернету і т.п. стало можливим порівняно недавно,

Отже, практика - це те, що постійно розвивається, процес, у якому прирощуються не тільки предметні багатства, але й весь досвід людей, що накопичується та стає умовою їхнього життя і використовується як засіб для їхньої наступної діяльності, їхнього самоствердження.

Розглядаючи друге питання "Структура практичної діяльності", належить усвідомити, що практична діяльність - це об'єктивний процес, що здійснюється незалежно від свідомості людей, за об'єктивними законами.

Суб'єктами практики можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, професійні спільноти, нації, держави. Суспільно-історичний поділ праві, суспільне виробництво і вимоги технологічної і соціальної ефективності його розвитку в інтересах тих або інших соціальних груп приводять до все більшої диференціації практичної діяльності і, відповідно, її суб'єктів.

Суб'єкт регулює свою діяльність, її порядок відповідно до конкретних об'єктивних і суб'єктивних умов, до інформації про об'єкт. Тому практика є також конкретною послідовністю дій для забезпечення потрібного результату: знання способу, рецепта, технології, оволодіння правилами предметних перетворень.

Студентові необхідно знати, що в практичній діяльності об'єктивне і суб'єктивне, матеріальне і ідеальне є органічно взаємозалежними. Оскільки за допомогою діяльності людина вступає у взаємодію з зовнішніми предметами, її діяльність є об'єктивною. Одночасно практика містить у собі суб'єктивний момент у вигляді дії, здатної приводити до реальних змін в об'єкті, на який спрямована людська діяльність. Змінений у результаті діяльності об'єкт набуває властивостей людської суб'єктивності (наприклад, задовольняти потреби в інформації, енергії).

Будучи результатом діяльності суб'єкта, практика є деякою мірою суб'єктивною. Суб'єктивна сторона практики виявляється у виборі мети і конкретних об'єктів, а також шляхів і засобів реалізації цілей.

Ціль є суб'єктивною в тому розумінні, що вона належить певному суб'єктові, виражає його потреби, характер і засоби діяльності. Обґрунтовуючи задачу зміни об'єкта, ціль у цьому розумінні направляє практичну діяльність. Цілі, що людина свідомо перед собою ставить, - не просто плоди її свідомості. Вони породжуються життям суспільства, умовами існування людини, її становищем у суспільстві, потребами, що виникають у процесі її життя.

Від того, що ціль поставлена, у реальному світі ще нічого не змінюється. Для того, щоб змінити навколишній світ, необхідно впливати на нього, тому що цілі можуть бути здійснені тільки в процесі матеріальної діяльності, у виробництві й в інших формах суспільної практики. На практиці здійснюється перевтілення ідеальних образів (цілей), схем, моделей майбутнього у світ бажаних предметів, світ техніки і технологій, Тому практика, виступаючи як цілеспрямована діяльність, с об'єктивним процесом. У практичній діяльності можуть здійснитися лише такі цілі, що відповідають об'єктивним законам дійсності. Успіхи (і невдачі) у практичній діяльності переконливо свідчать

про це.

У структурі практичної діяльності виявляється двоїстість функції предметів, 3 одного боку, предмети виступають як об'єкти, з іншого боку - як почуттєві знаряддя (засоби) практики, як "органи почуттів", збагачені можливостями практичної діяльності і винесені зовні, у світ. Речовинні елементи практики виявляються засобами, носіями людських сил і здібностей. Вони "відкриті" до нагромадження інформації, енергії і досвіду.

Практика, спрямована на освоєння і перетворення зовнішніх об'єктів, змінює і самого суб'єкта діяльності, стає формою його саморозвитку. І в цьому значенні практика - не тільки засіб до життя. Вона є справжньою сутністю людини, Ті подвоєнням.

зовнішнім, предметним втіленням того, чим вона є усередині себе, реалізацією її внутрішніх можливостей.

У процесі практичної діяльності суб'єкт розвиває свої потреби і здібності, почуття і мислення, свої духовні творчі сили. Він висуває нові цілі, вибирає нові об'єкти практики, засоби їхнього здійснення, що складає основу його творчої діяльності як продовжувача наявної спадщини, створеною попередньою практикою людей і поколінь.

Розглядаючи третє питання "Основні форми практичної діяльності", важливо пам'ятати, що суспільству властива диференціація практичних і духовних способів діяльності.

Практична діяльність відрізняється від духовної, теоретичної тим, що її предметом є не уявні, а реальні, почуттєві об'єкти, що перетворюються відповідно до потреб, які виникають у людей.

Практика здійснюється в різноманітних формах життєдіяльності: матеріального і духовного виробництва, спілкування, пізнання.

Форми практики відрізняються одна від одної в залежності від об'єкта перетворення, цілей перетворення і засобів діяльності. Можна назвати такі форми практики: матеріальне виробництво (праця), перетворення природи, природного буття людей; соціальна практика - перетворення суспільного буття, зміна існуючих соціальних відносин; науковий експеримент.

З матеріальною виробничою практикою органічно зв'язана соціальна практика. Якщо матеріальна виробнича практика є відношенням людей до природи, то соціальна - це відносини людей один до одного і до самих себе.

Соціальна практична діяльність спрямована на перетворення суспільного буття, результатом, якого стає не тільки зміна умов і форм життєдіяльності, але змінюються і самі люди.

Особливою формою практики виступає науковий експеримент - активна діяльність, у процесі якої людина штучно створює умови, що дозволяють ЇЙ досліджувати ті чи інші властивості об'єктивного світу. Експеримент являє собою надзвичайно складну форму практичної діяльності.

У зв'язку з тим, що об'єктами науки сьогодні стали не тільки речі, але й природні процеси і явища, що не підвладні контролеві людей І становлять небезпеку для їхнього життя І здоров'я, виникла необхідність переорієнтації практики залучення природних сил у соціальні процеси. Критерієм практики стає вже не тільки речовинна форма практичних результатів, їхня вірогідність і вимірність. Важливого значення набувають такі критерії, як повторюваність, відтворюваність практичних результатів не тільки в "речовій" формі, але 8 "переклад" результату на мови різних вимірів, описів, у вигляді так називаної віртуальної реальності.

Розширення меж наукових досліджень у сучасних умовах супроводжується якісними змінами в технічних засобах наукових досліджень. У цьому зв'язку має сенс коротко проаналізувати таку форму практики, як технічна діяльність Вона містить у собі як створення різних пристроїв, так .і певний рівень професійних навичок, умінь для практичного застосування цих пристрой.

Технічна діяльність має свої особливі закони - закони перетворення одних предметів, видів енергії, інформації в інші, відповідно до заздалегідь поставленої мети. Чим складнішою є мета, чим більше перетворень необхідно для її здійснення, тим більше потрібно здібностей і особливої конструкторської діяльності.

Студентові слід пам'ятати, що значення техніки і технічної діяльності не зводиться тільки до перетворення предметного середовища, у якому живе людина. Через систему суспільних відносин вони впливають на спосіб життя і світогляд людини. Через це гуманізація науково-технічного прогресу в сучасному світі усе більш актуалізується, перетворюючись на загальнопланетарну глобальну проблему.