§ 2. Поняття і види виборчих систем

Виборча система — це спосіб, згідно з яким залежно від результатів голосування розподіляються мандати між кандида­тами на виборні посади. Найбільш поширеними у сучасному світі є мажоритарна і пропорційна виборчі системи. Можливі різні модифікації (види) та сполучення елементів цих виборчих систем.

Історично першого виникла мажоритарна виборча система, в основі якої лежить принцип більшості: обраним вважається той кандидат на виборну посаду, за якого проголосувала встановлена законом більшість виборців. На виборах, що проводяться за цією системою, виборці голосують безпосередньо за конкретну особу, яка є кандидатом на виборну посаду. В залежності від того, яку більшість голосів для перемоги на виборах необхідно зібрати кандидату па виборну посаду, мажоритарна виборча система поділяється на декілька видів.

Мажоритарна система абсолютної більшості. У відповід­ності з нею обраним вважається той, хто набрав більше половини (50% + 1 голос) від загальної кількості поданих і визнаних дійс­ними по даному виборчому округу голосів виборців. Враховуючи те, що одержати абсолютну більшість голосів досить важко, ця система передбачає проведення другого туру голосування, для перемоги в якому досить набрати відносну більшість голосів.

Мажоритарна система відносної більшості. Система пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. При цій системі не встановлюється обов'язковий мі­німум участі виборців у голосуванні: вони вважаються дійсними, якщо в них брав участь один виборець, нехай навіть один із кандидатів. Особливістю цієї системи є те, що обраним може буги кандидат, іцо одержав відносну більшість голосів, яка у той же час належить абсолютній меншості виборців. Така ситуація, наприклад, часто виникає у випадку, коли у виборчому окрузі, де балотується декілька кандидатів (А, Б, В, Г, Д), 60 тисяч голосів виборців розподіляється таким чином: А — 20 тисяч голосів, Б — 15 тисяч, В — 14 тисяч, Г — 6 тисяч і Д — 5 тисяч. Обраним у де­путати буде кандидат А, за якого проголосувало 20 тисяч ви­борців, тобто більше, ніж окремо за кожного з інших кандидатів. Те, що проти А голосувала більшість виборців округу (за інших кандидатів, тобто проти А, подано 40 тисяч голосів), до уваги не береться.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Ця си­стема визначає, що переможець повинен одержати обумовлену більшість голосів, яка перевищує половину голосів виборців — 2/3, 3/4, 4/5. У зв'язку із складністю одержання такої кількості голосів, система на практиці застосовується досить рідко. Той чи інший вид мажоритарної виборчої системи формування законо­давчих органів існує, наприклад, у США, Англії, Франції. Ця ви­борча система існувала і в СРСР.

Пропорційна виборча система вимагає розподіляти депу­татські мандати між списками кандидатів, які формуються по­літичними партіями та їх об'єднаннями, пропорційно кількості голосів, поданих за кожен список. За цією системою кандидати в депутати висуваються виключно політичними партіями у виді партійних списків, і виборці голосують не за окремих кандидатів, а за той чи інший партійний список у цілому.

Для визначення кількості мандатів, що завойовує та чи інша партія в результаті виборів, застосовується виборча квота (так званий виборчий метр) — найменша кількість голосів виборців, необхідних для обрання одного депутата. Ця квота може визна­чатись як для всієї країни, так і окремо для кожтюго округу. Розподіл одержаних партією депутатських місць здійснюється у відповідності з порядком розміщення кандидатів у партійному списку. Якщо у відповідності з квотою одержаних партією голо­сів вистачає на заміщення двох місць, їх займають перші два кандидати з партійного списку, якщо трьох місць — перші три кандидати і т.д.

До позитивних сторін пропорційної виборчої системи мож­на піднести те, що вона приблизно адекватно відображає спектр громадських симпатій щодо політичних партій. Пропорційні ви­бори, проведені в масштабах всієї держави, дають можливість одержати представництво в парламенті малочисельним, а тому і маловпливовим партіям, які не мали б ніяких шансів, якби вони боролись за більшість голосів. У багатомандатних округах такі партії можуть розраховувати на те, що навіть мала кількість поданих за їх списки голосів виборців виявитеся достатньою, щоб у ній умістилася хоча б одна квота. Таким чином, партія може досягти на виборах позитивного результату, і не одержавши більшості голосів виборців. У той же час ця виборча система програмує партійність виборів і фактично знецінює особистість кандидатів, яка у більшості випадків цікавить виборців більше, ніж їх партійна приналежність. У межах пропорційної системи на виборах перемагають не стільки конкретні політики, скільки партії. Тому особа, яка не є членом певної партії або угруповання, не може розраховувати на реальну можливість своєї перемоги на виборах. Вказані обставини створюють передумови для утвер­дження панування великих впливових партій в парламенті і в ін­ших органах державної влади, пов'язують депутатів партійною дисципліною і зобов'язаннями перед партіями. Це може при­звести до виникнення привілейованого положення таких партій і обумовити зниження їхньої відповідальності перед суспільством.