§ 3. Конституційно-процесуальні відпосипи

У загальному виді правові відносини (правовідносини) мож­на визначити як суспільні відносини, що виникають і здійсню­ються на основі норм права. Виходячи з цього конституційно-процесуальпі нідпосини — це суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації прав і обов'язків, встановлених нормами конституційного права, і здійснюються в порядку, передбаче­ному нормами конституційного процесуального права.

З визначення видно, що особливістю цих правовідносин є те, що вони нерозривно пов'язані з нормами конституційного права. Правовідносини виникають і здійснюються па основі норм конституційного права, але в порядку, передбаченому консти­туційно-процесуальними нормами. Таким чином, сутність конс­титуційно-процесуальних відносин полягає в реалізації прав і обов'язків, встановлених нормами конституційного права. Це означає, що в реальній дійсності конституційно-нроцесуальні правовідносини можуть виникати лише тоді, коли норма конс­титуційного права встановлює взаємні нрава й обов'язки учас­ників (суб'єктів) конкретних суспільних відносин, а конститу-ційно-процесуальна норма визначає порядок їх реалізації.

Суб'єктами конституційно-процесуальних відносин можуть

бути:

1) індивіди (фізичні особи), з-поміж яких можна виділити такі групи:

• громадяни України — особи, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжна­родними договорами України;

• іноземці — особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав;

♦ особи без громадянства — особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами;

2) організації та об'єднання:

• державні органи, установи, підприємства, їх посадові особи;

• недержавні організації, підприємства, установи та їх поса­дові особи, рухи, партії, органи громадського самоврядування;

3) соціальні спільності:

• держава в цілому;

• народ, нація;

• населення певних частин території держави.

Слід мати на увазі, що народ, нація, населення певних частин території держави є суб'єктами лише конституційних і конституційно-процесуальних відносин (наприклад, у разі про­ведення референдумів, виборів) і не можуть бути суб'єктами будь-яких інших правових відносин.

§ 4. Конституційне процесуальне право України як галузь законодавства

Поняття "процесуальне право" тісно переплітається з по­няттям "процесуальне законодавство", тому слід чітко усвідом­лювати різницю між ними. Вона полягає у тому, що основою системи права є норми права, в основу системи законодавства покладено нормативно-правові акти, в яких знайшли закріплення ті або інші норми права. Таким чином, процесуальне законо­давство є зовнішньою формою буття процесуального права, за­собом його виразу, об'єктивації. Інакше кажучи, процесуальне право і процесуальне законодавство співвідносяться між собою як зміст і форма.

Отже, процесуальне законодавство — це система норма­тивно-правових актів, у яких закріплюються сформульовані або санкціоновані державою у нормах процесуального права загаль­нообов'язкові правила, що встановлюють порядок, процедури здійснення юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів.

На цій основі конституційне процесуальне законодавство можна визначити як систему нормативно-нравових актів, у яких закріплюються сформульовані або санкціоновані державою у нор­мах конституційного процесуального права загальнообов'язкові правила, що встановлюють порядок, процедури здійснення юри­дичних прав і обов'язків певних суб'єктів.

Назва галузей законодавства в деяких випадках збігається з назвами галузей права (кримінальне, цивільне), в інших — з на­звами підгалузей права (авторське, водне законодавство) чи з назва­ми міжгалузевих комплексів (законодавство про охорону природи, сільськогосподарське законодавство, морське законодавство).

Говорячи про систему законодавства, доцільно звернути увагу на те, що сам термін "законодавство" є одним із базових у юридичній науці і практиці, а тому й одним із найуживаніших у юридичній літературі. Він досить широко використовується і в текстах нормативно-правових актів. Але, незважаючи па це, його зміст нормативно не визначений, а тому у різних норма­тивно-правових актах йому надається різне значення.

У законах України поняття "законодавство" вживається часто як синонім нарівні з такими правовими термінами, як "закони", "акти законодавства", "законодавчі акти", "нормативпо-правові акти". Широко використовуються словосполучення "у ви­падках, передбачених "законодавством", "у порядку, передба­ченому законодавством", "умови, установлені законодавством". Але при цьому не визначається, який зміст вкладається в поняття "законодавство" і який конкретЕїо мається па увазі суб'єкт — чи лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, що приймаються Верховного Радого України або референдумом, чи також і підза-конні акти, що приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами тощо.

Таким чином, поняття "законодавство" може застосову­ватись:

• у вузькому (власному) розумінні. У цьому випадку під законодавством розуміються лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, прийняті парламентом або референдумом;

• у широкому розумінні, коли під законодавством розу­міється вся сукупність чинних нормативно-правових актів, яка включає і Конституцію, і закони, і нідзаконпі нормативно-пра­вові акти.

Така багатозначність використання терміна "законодавство" обумовила конституційне звернення Київської міської ради про­фесійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлума­чення терміна "законодавство", що міститься у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, яким визначається сфера застосування контракту як особливої форми трудового договору). 9 липня 1998 року Конституційний Суд України ви-

рішив, що термін "законодавство" у даному випадку слід розу­міти в широкому розумінні, тобто як сукупність законів України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанов Вер­ховної Ради України, указів Президента України, декретів і поста­нов Кабінету Міністрів України, які прийняті в межах їх повно­важень та відповідно до Конституції України і законів України. Однак слід мати на увазі, що наведене тлумачення Конститу­ційним Судом України терміна "законодавство" не мас загаль­ного характеру, а стосується лише його змісту у контексті час­тини третьої статгі 21 Кодексу законів про працю України.

Нормативна невизначеність змісту терміна "законодавство" може суттєво утруднити застосування приписів цілого ряду нор­мативно-правових актів. Цю прогалину можна і необхідно як­найшвидше усунути, розкривши зміст терміна "законодавство" в Законі України "Про закони і законодавчу діяльність", проект якого вже декілька років знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.