Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
lisenkov_s_l_osnovi_konstituciynogo_procesualno...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
4.74 Mб
Скачать

§ 2. Поняття законодавчої ініціативи і процедура її здійснення

Законодавча ініціатива — це офіційне внесення до Вер­ховної Ради України пропозиції щодо прийняття, зміни чи скасу­вання чинних законів або їх окремих положень. Ці пропозиції Верховна Рада зобов'язана розглянути по сугі й прийняти рішен­ня про реалізацію або про відхилення відповідної пропозиції.

Конституція України (частина перша статті 93) встановлює, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України на­лежить:

  • Президентові України;

  • народним депутатам України;

  • Кабінету Міністрів України.

При цьому Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України, а проект закону про надання згоди на обов'язковість міжна­родних договорів України може вносити Президент України або Кабінет Міністрів України.

Інші суб'єкти, наприклад окремі громадяни, їх об'єднання, органи місцевого самоврядування тощо, також можуть вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття, зміни або скасування чинних законів. Однак такі пропозиції не є обов'яз­ковими для розгляду у Верховній Раді. Для розгляду необхідно, щоб відповідні ідеї подавалися виключно від імені суб'єктів, які наділені правом законодавчої ініціативи.

На практиці досить часто суб'єкти, що бажають певних змій у законодавстві, але не мають права законодавчої ініціативи, входять у контакти з суб'єктами законодавчої ініціативи, які з пев­них причин зацікавлені у таких же або аналогічних змінах у за­конодавстві. Якщо інтереси таких суб'єктів співпадають, суб'єкти законодавчої ініціативи (у більшості випадків це народні депу­тати) від свого імені вносять вказані пропозиції до Верховної Ради України в порядку реалізації свого права законодавчої ініціативи.

Існує певна черговість розгляду поданих законопроектів, яка визначається планом законотворчих робіт Верховної Ради України. Тому від моменту прояву законодавчої ініціативи до її фактичного розгляду Верховною Радою України минає певний, іноді досить значний час. Але якщо Президент України визначає

свій законопроект як невідкладний, то він розглядається парла­ментом позачергово.

У більшості країн світу право законодавчої ініціативи також належить парламентаріям, главі держави та уряду. Але воно може надаватися ще й парламентським комітетам і комісіям, вищим судовим і прокурорським інстанціям, певним категоріям гро­мадян, а у федеративних державах — і законодавчим органам суб'єктів федерації.

Процедура здійснення законодавчої ініціативи регулюється Регламентом Верховної Ради України (розділ IV), який встанов­лює, що право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради:

  1. проектів законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру;

  2. проектів актів Верховної Ради, тобто проектів постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установ­чих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради;

  3. пропозицій до законопроектів щодо внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), щодо зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також щодо виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статгі;

  4. поправок до законопроектів, тобто пропозиції щодо вне­сення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.

Регламент Верховної Ради встановлює перелік супровідних документів, які повинен подавати суб'єкт законодавчої ініціати­ви. Так, до законопроекту, який вноситься на реєстрацію, додаються:

а) проект постанови, яку пропонується Верховній Раді прий- няти за результатами розгляду законопроекту;

б) список авторів законопроекту;

в) пропозиція щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні;

г) пояснювальна записка, яка має містити:

♦ обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, роз'яснення його цілей, завдань і основних положень та місця в системі законодавства;

♦ обґрунтування очікуваних соціально-економічних, право­вих та інших наслідків застосування закону після його прийняття;

♦ інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]