Дія електромагнітних полів

ЕМП викликає термічну, морфологічну дію, а також функціональні зміни в організмі.

Термічна дія – нагрів тканин і органів, це функція інтенсивності, частоти поля і тривалості опромінення.

Морфологічна дія – порушення живлення тканин організму, зміни в судинній системі, зміни структури клітин.

Функціональні зміни- швидка втомлюваність, сонливість, порушення сну, головний біль, порушення нервової системи.

При систематичному опроміненні виникає гіпотонія або гіпертонія, нервово-психічні захворювання, трофічні явища (випадання волосся) , зниження потенції.

Інтенсивність дії ЕМП з частотою від 60 кГц до 300 МГц оцінюється напруженістю їх електричних та магнітних складових, відповідно у Вм та Ам, а в діапазоні 300 МГц-300 ГГц – щільністю потоку енергії у Втм²

Напруженість ЕМП у діапазоні частот 60 кГц-300 МГц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня за ГОСТ 12.1.006-84 не повинна перевищувати ГДР:

За електричною складовою, Вм
50	60 кГц – 3 МГц
20	3 МГц - 30 МГц
10	30 МГц - 50 МГц
5	50 МГц - 300МГц
За магнітною складовою, Ам
5	60 кГц – 1,5 МГц
0,3	30 МГц – 50 МГц

Допускаються рівні, вищі за наведені, але не більше, як у 2 рази, у випадках, коли час дії ЕМП на персонал не перевищує 50% тривалості робочого часу.

Граничну допустиму щільність потоку енергії ЕМП встановлюють виходячи з допустимого значення енергетичного навантаження на організм людини і часу її перебування у зоні опромінення, однак у всіх випадках це навантаження не повинно перевищувати 10 Втм², а при наявності рентгенівського випромінювання або при наявності високої температури в робочих приміщеннях (понад 28⁰С) – 1 Втм².

В залежності від умов впливу ЕМП, характеру та місцезнаходження джерела випромінювання застосовують наступні способи та методи захисту:

• захист часом;

• захист віддаллю;

• зниження інтенсивності випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання;

• екранування джерела;

• захист робочого місця від випромінювання;

• застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Контроль інтенсивності опромінення повинен проводитися не рідше 1 разу на рік, а також при введенні в дію нових чи реконструйованих генераторних установок і при зміні умов праці.

Лекція 9. Вентиляція

9.1. Класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та способів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

• За способом переміщення повітря – природна, штучна та суміщена;

• За напрямком потоку повітря – припливна, витяжна, припливно-витяжна;

• За місцем дії – загальнообмінна, місцева, комбінована.

9.2. Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору.

Тепловий напір – різниця температури, а значить густини внутрішнього та зовнішнього повітря;

Вітровий напір – з навітряної сторони підвищений тиск, а підвітряної – розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

Неорганізована природна вентиляція називається інфільтрацією – просочування повітря через нещільності вікон, дверей, перекриттях

Провітрювання – при відкриванні вікон, кватирок.

Організована природна вентиляція – аерація.

При аерації роблять в стінах будівлі отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху або у верхній частині будівлі (ліхтарі) пристрої для видалення відпрацьованого повітря.

Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки – дефлектори. Дія дефлектора , при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.

Діаметр дефлектора визначають за формулою:

D = 0,0188L_д/(0,4*V_В)

де, L_д – продуктивність дефлектора, м³/год;

V_В – швидкість вітру, м/сек.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Недолік – приміщення надходить без попереднього очищення, а відпрацьоване не очищається і забруднює довкілля.