Вплив доз опромінення

Таблиця 5.1.

0,2-0,25Гр	Незначні швидкоминучі зміни в крові
0,8-1,2 Гр	Спостерігаються початкові ознаки променевої хвороби
2,7- 3,0 Гр	Перехід променевої хвороби в гостру форму; 20% смертельних наслідків
4,0 – 5,0 Гр	Гине 50% опромінених
5,5 –7,0 Гр	100% загибель.

5.2. Нормування радіаційної безпеки

Радіаційна безпека регламентується такими документами: «Норми радіаційної безпеки України» НРБУ-97 та «Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими іонізуючими речовинами» ОСП-72/87.

Гранично допустима доза (ГДД) – це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження.

Систему дозових меж і принципів їх застосування наведено у НРБУ-97, де передбачено три категорії людей, які можуть зазнати опромінення:

• Категорія А – персонал, що професійно працює з радіоактивними речовинами;

• Категорія Б – особи, що за умовами їх робочих місць або проживання можуть потрапити під дію опромінення;

• Категорія В – інше населення країни.

За рівнем зменшення радіочутливості встановлюються три групи критичних органів:

І група – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

ІІ група – м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока та інші органи, які не увійшли до І і ІІІ груп;

ІІІ група – шкіра, кістки, гомілки, стопи.

Таблиця 5.2.

Дозові межі зовнішнього і внутрішнього опромінення за рік в Зв	Група критичних органів
	І	ІІ	ІІІ
ГДД для категорії А	0,05	0,15	0,30
ГД для категорії Б,В	0,005	0,015	0,03

5.3. Захист

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватися шляхом:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання;

• скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

• віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

• екранування джерела іонізуючого випромінювання;

• екранування зони знаходження людини;

• застосування засобів індивідуального захисту людини;

• провадження санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів;

• впровадження організаційних заходів захисту робітників при роботі з відкритими та закритими джерелами іонізуючого випромінювання;

• захист від зовнішніх джерел випромінювання;

• попередження розповсюдження радіонуклідів в робочому приміщенні і довкіллі;

• відповідне планування та підготовка приміщень;

• організація необхідного радіаційного контролю;

• забезпечення необхідних умов транспортування радіоактивних речовин, збір та захоронення радіоактивних відходів;

• використання засобів індивідуального захисту та інше.

Найбільш поширеним засобом захисту від іонізуючого випромінювання є захисні екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання.

Альфа частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним – з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовуються матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавички, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратори), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи. Особливі вимоги пред’являються до приміщень, в яких проводяться роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Такі приміщення розташовують в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. При вході обов’язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робіт, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб. Для захисту людини від дії іонізуючого випромінювання використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв’язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). До таких радіопротекторів відносять: поліаміди, лимонна та щавлева кислота, сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціанідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться, наприклад, продукти, які містять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.).