6 Питання Давньоруська держава Київська Русь: створення, суспільний лад, внутрішня і зовнішня політика в період піднесення

Політичний розвиток Полянського княжіння зумовив  виникнення на рубежі VIII-IX ст. державного утворення, за яким пізніше закріплюється найменування Русь. Оскільки столицею нової держави виступав Київ, то історики ХІХ-ХХ ст. почали називати її Київською Руссю. Територіальним ядром держави етапі землі Середнього Подніпров'я, де проживали поляни, деревляни та сіверяни.

Правитель Русі мав титул каган (хакан). рівнозначний великому князю руському. Зрозуміло, що його міг носити лише володар, котрий за суспільним становищем стояв вище князя племінного союзу. Про зміцнення держави свідчила її активна військова діяльність. Наприкінці VIII ст. руси, очолювані полянським князем Бравліном, напали на Кримське узбережжя, що на іежало Візантії, іі захопили Корсунь (Херсонес). Сурож (Судак) і Корчев (Керч). У 838 р. посли Русі прибули до столиці Візантії Константинополя. Так було започатковано дипломатичні' відносини. Наступного року руське посольство відправилося до франкського короля.

Княжили в Русі представники династії Києвичів, до яких зараховують братів Діра та Аскольда. Па думку деяких істориків, воші були співправителями, хоча можливо, що спочатку князював Дір, а пізніше Аскольд. У ті часи на Дніпрі з'явилися дружини норманів (північних людей): шведів, датчан, норвежців, котрі відзначалися відвагою. їх використовували для охорони торгового шляху, що пролягав від Ладоги до Києва, а також у воєнних походах. У 860 р. Аскольд на чолі 6-8 тис. воїнів здійснив морський похід на Константинополь. Було укладено угоду з імператором, яка, вочевидь, передбачала виплату певної суми грошей Русі, привілеї руським купцям на торгах Візантії, а візантійським - у Русі та згоду останньої надавати імператору воєнну допомогу. Так уперше Русь сповістила про свій вихід на міжнародну арену.

За правління Володимира завершується процес перетворення Руської держави не імперію.

РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО Управляти величезною державою було не простою спра  вою, бо місцеві вожді племен і князі вкрай неохоче виконували розпорядження великого князя. Не задовольняючис надходженням данини, Володимир став на шлях ліквідації незалежне від Києва місцевої влади. Спочатку у великих містах призначив свої намісників, а близько 988 р. завершив адміністративну реформі розпочату батьком: у найголовніших містах - центрах княжінь земель (Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Володимщ Великому тощо) посадив своїх синів. Ставши намісниками, вон управляли землями, чинили суд, збирали данину. Таким чином, запс чатковується формування князівств-намісництв - адміністратш но-політичних одиниць імперії. Ця реформа завдавала відчутног удару племінній знаті, різко послаблювала її роль і, що особлив важливо, замінювала родоплемінний поділ держави на теритс ріальний.

Володимир усунув із провідних ролей у дружині варязьких наймай ців, що сприяло формуванню верхівки військової знаті з місцевог населення.

За даними літописця, Володимир радився з дружиною «про пс рядки землі». Приймається закон «Устав земляний», проводитьс. судова реформа, розмежовується княже й церковне судочинство Запроваджується, а потім скасовується смертна кара. До монгольського завоювання вона не застосовується в Русі як вид покарання.

Розпочалося карбування за візантійським зразком перших золоти: і срібних монет (златників і срібляків). На них з одного боку зображе  но Христа, а з другого - Володимира, котрий сидить на троні з хрестом у руці, в царських від знаках, які він отримав після одруження з візантійською царівною. З-поміж них найважливі шою була корона. На деяких монетах уперш-  як герб великого князя - викарбувано тризуб. Володимир Великий розпочав розбудову Києва з метою піднести його значення як столиці держави. Засновувався новий центр  град Володимира площею в 10 га, укріплений високими земляними валами з баштами. Перетворення, які здійснював Володимир Великий, зміцнювали центральну владі/ й політичну єдність Русі.

ЗМІЦНЕННЯ ПІВДЕННИХ РУБЕЖІВ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА "І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні" - так мудрий Нестор Літописець описав заходи князя щодо захисту південних рубежів. Згідно з описом, тоді будувалися міста-фортеці, насипалися потужні вали й копалися глибокі рови вздовж лівих берегів Росі та Стугни. Пороські вали разом із валами Переяславщини склали єдину систему оборони, а Стугнинські вали сягали річки Здвиж і захищали Київ. їх називають ще Змієвими валами (назва походить від легенди про богатирів, які перемогли велетенського змія, впрягли його в плуг і змусили проорати гігантські борозни). Вали мали загальну довжину майже 1 тис. км і споруджувалися в основному Володимиром і його сином Ярославом з метою не допустити перетворення кочівниками південноруських земель на свої випасні угіддя.

Володимир Великий доклав багато зусиль до зміцнення міжнародного становища Русі.

Важливе значення мали відносини з Візантією. Володимир рішуче протидіяв намірам останньої перетворити Русь на залежну від неї державу. Надавши військову допомогу імператору Василію II в боротьбі із заколотниками, він домігся, охрестившись, згоди імператора на шлюб із візантійською принцесою Анною. Унаслідок цих двох важливих подій великий князь посів почесне місце у «християнській сім'ї» європейських правителів'. Започаткувалися відносини з Вірменією, чому сприяли вірменські корені принцеси Анни. Одним із провідних напрямів зовнішньої політики стали відносини з країнами Центральної, Північно-Західної та Західної Європи. Так, підтримувалися стосунки із Скандинавією. Наприкінці X ст. було встановлено дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною і Польщею. Успішно розвивалися вони з Германією: відбувався обмін по сольствами, сам Володимир після смерті візантійської принцеси Анни одружився з онукою імператора Оттона І; зав'язуються контакт з Римом.

Укріплення південних рубежів і налагодження добросусідський відносин з європейськими державами створили сприятливі умови для політичного й економічного розвитку Русі.  Завойовуючи нові землі, Володимир намагався досягти єдності Русі, об'єднати місцеві культи її різних частин у єдиний державний культ. А відтак  у 980 р. наказав у Києві, в центрі дитинця, на пагорб поставити ідолів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мс коші. Проте цей захід не виправдав надій князя, бо язичництво з йог багатобожжям виявилося неспроможним ні забезпечити ідеологічну й культурну єдність держави, ні обґрунтувати право Володимира н одноосібну верховну владу. Тому він схиляється до обрання іншої релігії. Нею стало вже знане русичами візантійське християнство. Існує літописна легенда, що перш ніж наважитися на цей крок, великий князь розіслав у різні країни послів для «випробовування віри» метою виявити кращу з них. Після їх повернення у 987 р. рада старійшин, обговоривши різні віри, обрала візантійське християнство.

1 «Сім'я правителів»   політичний інститут середньовіччя з ієрархічною організацією міждержавних відносин: найвище знаходився імператор («батько»), нижче нього «брати», ще нижче - «сини», найнижче - «приятелі». Короновані особи вважалися -брагами».

Датою запровадження християнства як державної релігії вважається 988 р. Як це сталося? Одружившись із сестрою візантійської імператора у Херсонесі (Корсуні), де Володимир також охрестився: він повернувся до Києва. Сюди ж він привіз духовенство, мощі папи римського Климентія, ікони, хрести, книги. Діяв рішуче: розпорядився «поскидати кумирів» (ідолів), киянам наказав з'явитися до Дніпра. Знаючи крутий норов князя, вони прибули у визначене місце, де священики їх охрестили. Після цього почалося охрещення населення держави. Звісно, не завжди воно відбувалося мирно й безболісно.

Зводилися нові церкви: на Перуновому пагорбі - Св. Василія; у 996 р. завершилося будівництво першої кам'яної церкви - Десятинної (на її утримання великий князь розпорядився виділити десяту частину данини й оброків зі своїх володінь, тому дістала таку назву). Наприкінці його правління вже діяло п'ять єпископств: у Києві, Чернігові, Білгороді, Володимирі-Волинському й Новгороді. Запроваджується Церковний статут, який передбачав виділення десятини з різних доходів для утримання церков, організацію суду для розгляду справ щодо язичницьких звичаїв, спрямованих проти християнства, розв'язання родинних суперечок.

Значення прийняття християнства важко переоцінити. Нова релігія утверджувала високі морально-етичні цінності, переорієнтовувала людину від повсякденних турбот на занурення в стан власної душі, пс клала край практиці людських жертвоприношень, допомагала усталенню парної сім'ї. Русь стала невід'ємною складовою європейської християнської цивілізації. Християнство сприяло зміцненні центральної влади, розвитку писемності, літератури, архітектури мистецтва.

Хрещення Русі сприяло європеїзації давньоруського суспільстві прилучало державу до європейського культурного и державної життя.

Здійснені князем перетворення, запровадження християнства я державної релігії, пройдений ним особисто шлях моральної самовдосконалення стали підставою для того, аби зарахували Володимира до лику святих Руської православної церкви й назв, ти Великим.

ВІДНОСИНИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ У міждержавних відносинах Ярослав продовжуваної політику батька. Насамперед дбав про територіальну цілісність імперії, намагався не лише повернуті втрачені землі, а й приєднати нові. У 30-х роках XI ст. порозумівшись із польським королем Казимиром, київський Великий князь уклав союзний договір, що передбачав визнання королеї Перемишля, Белза, Чернігівських міст і Берестя складовою Русі. На півночі й північному заході він воював з чуддю, ятвягами. литовцями мазовшанами. У відносинах із західними державами Ярослав віддавав перевагу не воєнним діям, а укл; денню взаємовигідних угод. Наприкінці 40 років XI ст. встановлюються дружні відносини Францією, Угорщиною, Германією, Норвегіє. Швецією, а також контакти з Англією. Яскравим свідченням міжнародного визнання Русі було прагнення європейських монархів налагодити династичні шлюбні зв'язки з доме Ярослава. Адже в середньовіччі саме династійні шлюби слугували найнадійнішим способом скріплення союзів між державами. Так, дочка князя Анна стала дружиною французького і роля, Анастасія вийшла заміж за угорського короля, Єлизавета - спочатку за норвезького пізніше - за датського короля. Троє синів узяв шлюб із представницями родин найзнатніших вельмож у Германії, випадково сучасники називали Ярослава "тестем Європи".

Помітну роль, як і раніше, відігравав і південний напрямок політики. Дещо напружено складалися стосунки з Візантією, які в 104.' вилилися у війну, що виявилася невдалою для Русі. Ярослав пішої укладення угоди, яка передбачала відшкодування візантійською стороною збитків руським купцям у Константинополі й руському пастирю на Афоні. Дбав він і про оборону південних рубежів, де зве лися міста-фортеці й вали. У 1036 р. на околицях Києва вщент розі мив печенігів, котрі відтоді вже не загрожували Русі. Зовнішня політика Ярослава відзначалася послідовністю й ролюбністю; вона сприяла зміцненню міжнародного станови держави, зростанню її авторитету.