16.Питання

Литовсько-руська державність в українських замлях в XIV-XV ст.

Від середини 14 ст. землі Галицько-Волинської держави, спустошені навалою монголо-татарських орд, поступово потрапляли під владу Великого князівства Литовського. Це відбувалося доволі мирно. Українське населення сприймало литовських лицарів як визволителів, а руські полки виступали проти ненависного ворога - Золотої Орди - спільно з литовськими.

Більшість українських земель увійшла до складу Литви за литовського князя Ольґерда, про якого казали, що він воює не стільки силою, скільки мудрістю.

Першою була приєднана Волинь. Землі Київщини, Переяславщини й частина Чернігово-Сіверщини опинилися під владою Великого князівства Литовського після перемоги Ольґерда 1362 р. над військом Золотої Орди біля річки Сині Води. Це означало ліквідацію золотоординського ярма в Україні.

В українських землях Ольґерд посадив князями своїх синів і племінників.

На початку свого панування литовські князі не втручалися в порядки, що існували в українських князівствах. Язичники-литвини приймали християнство; руська мова, тобто давньоукраїнська, руські звичаї, закони швидко поширювалися в Литві. Отож, історики слушно називають ту державу Литовсько-Руською.

Одначе з другої половини 15 ст. великі литовські князі почали нехтувати давніми правами українців. Одне за одним втрачали самостійність українські князівства, що раніше існували у складі Литовської держави. Натомість з'являлися литовські воєводства з намісниками-чужинцями. Це обурювало українців, спонукало до боротьби за збереження своєї незалежності.

Прикметною рисою тогочасних держав була міжусобна колотнеча. Не оминула вона й Великого князівства Литовського. Коли помер князь Ольґерд, великим князем литовським став його молодший син Яґайло. Обурені старші Ольґердовичі розпочали боротьбу за владу. Щоб якось посилити свій вплив, Яґайло 1385 р. уклав угоду з Польським королівством, скріпивши її шлюбом з королевою Ядвіґою. За тією угодою передбачалося об'єднати Литву й Польщу в одну державу. Проте не всі литовські князі прагнули такого об'єднання, оскільки боялися остаточно втратити владу. Перешкодити задумам Яґайла заповзявся князь Вітовт. Він хотів посісти великокнязівський стіл і стати єдиновладним господарем у литовсько-руських землях. Проти князів, які не підтримували його, Вітовт пішов війною. У відвойованих землях садовив вірних собі людей. Року 1393 військо Вітовта підійшло до Києва, де княжив Володимир Ольґердович.

Засновувалися церковні братства. Завданням церковних братств було дбати про зовнішній порядок у храмі, про задоволення його матеріяльних потреб, піклуватися про хворих. Члени братства платили внески, на які влаштовувано свята - "кануни”. Згодом вони розширили свої завдання: допомагали членам, які попали в біду; виступали перед судами і самим королем в обороні Православної Церкви; брали участь у спробах відновити єпископію у Львові. Бачачи занепад освіти, братства стали організовувати братські школи. Особливу славу здобули школи Львівського та Київського братств.