5.6 Техніка і технологія управління

В процесі здійснення функцій управління використовуються різні технічні засоби. Сьогодні як головний технічний засіб використовуються ЕОМ і насамперед ПК. До техніки управління належать також засоби збору, опрацювання та зберігання інформації.

Технологія менеджменту включає: послідовність і процедури реалізації функції управління, систему і порядок документообігу на підприємстві, порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання). Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:

– формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;

– інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції;

– вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на яку буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;

– суворе дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість.

Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, подання їх у графічній і текстовій формах, типізація і стандартизація, а звідси й проектування, поєднання однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління [7, с.153].

Поняття технологія управління тісно пов’язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.

Рекомендована література

1. Лукашевич В.В. Основы менеджмента в торговле. – М.: ОАО „Изд-во „Экономика”, 1998. ‑ 238 с.

2. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента. – К.: Каравелла, 2003. – 496 с.

3. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

4. Опорний конспект лекцій з дисципліни “Менеджмент підприємства”. Ч. 1. – К.: КДТЕУ, 1998. ‑ 88 с.

5. Осовська Г.В. Основи менеджменту. – Житомир: ЖІТІ, 1998. ‑ 600 с.

6. Осовська Г.В. Основи менеджменту. – К.: Кондор, 2003. ‑ 556 с.

7. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. – 512 с.

Тема 6. Планування як загальна функція менеджменту

6.1. Суть планування.

6.2. Методи розробки планів.

6.3. Оцінка сильних і слабких боків організацій.

6.4. Місія організації та цілі в управлінні.

6.5. Стратегічне планування та розробка стратегії.

6.6. Планування реалізації стратегії.

6.7. Загальна характеристика бізнес-планування.

6.8. Концепція управління за цілями.

6.1. Суть планування

У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність.

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань.

Призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств. Планування повинно забезпечити ув’язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон’юнктури. У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

- перспективне планування (прогнозування);

- середньострокове планування;

- поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності – плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) – плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування – це початковий етап управління і містить у собі визначення:

- кінцевої та проміжної мети;

- завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

- засобів та способів їх вирішення;

- необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Перспективне планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети.

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції.

Метою стратегічного планування є комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробка показників розвитку фірми на плановий період.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п’ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. Вони передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та її окремих підрозділів Це – детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами.