Патогенна дія механічного фактора.

Механічний патогенний чинник – це пряма дія на організм механічної сили.

Патологічні процеси, що виникають в результаті такої дії, одержали загальну назву «механічна травма» (пошкодження).

Разом з іншими видами травм – хімічної, термічної, електричної – механічні травми є вельми актуальною проблемою сучасної медицини. Досить сказати, що травми займають третє місце серед причин загальної смертності, а в деяких вікових групах - перше.

Травми є також однією з головних причин передчасного виходу на пенсію по інвалідності.

Важливе місце вони займають і серед причин госпіталізації. Так, за даними ВООЗ, щорічно в світі тільки від дорожньо-транспортних травм гине 250 тис. чоловік і одержують каліцтва більше 10 млн.

В основі патогенної дії механічної сили лежить виникаюча під її дією деформація.

Деформація - зміна форми тіла. Вона буває пружною і непружною.

Пружною називається така деформація, яка після припинення дії сили зникає, тобто тіло набуває початкової форми.

Властивість тіл пружно деформуватися одержало назву еластичності.

При непружній деформації після припинення дії деформуючої сили тіло не набуває початкової форми.

Якщо воно при цьому зберігає цілісність, то говорять про пластичність тіла, якщо ні – про його крихкість.

Важливою механічною характеристикою тіл є міцність, яка визначається тим мінімальним навантаженням (силою), яке необхідно прикласти до тіла для його руйнування.

Органи живого організму здібні як до пружної деформації (м'які тканини), так і до непружної (кістки).

Механічна міцність різних органів неоднакова. Найвища вона у кістки – 800 кг/см², одна з найнижчих – у м'яза (4.5 кг/см²).

Міцність залежить не тільки від структурних особливостей органу, але і від його функціонального стану. Так, ішемія м'яких тканин істотно погіршує їх міцність. Аналогічний вплив на міцність тканин мають запальні, дистрофічні та інші патологічні процеси. Іншими словами, патологічно змінені тканини менш міцні, ніж здорові.

Розділ біомеханіки, що вивчає міцність тканин і органів, одержав назву біосопромату.

Велике практичне значення має характер прикладання сил до органу або тканини. Для отримання деформації, а отже, і патології необхідно, щоб на тіло (орган) діяло, як мінімум, дві сили.

Якщо ж на тіло подіяти тільки однією силою, то тіло дістане прискорення. Класичним прикладом такого варіанту є прискорення вільно падаючого в безповітряному просторі тіла під впливом сили земного тяжіння.

Можливі варіанти прикладання сил можна звести, в основному, до двох:

А) Дія сил на стиснення.

Б) Дія сил на розрив.

При всіх інших варіантах (дія сил на злам, на вигин, на зсув, на скручування і т.д.) має місце різна комбінація напруг, характерних для двох основних варіантів додатку сил. Характер пошкоджень органів залежить від характеру прикладання сил. Тому у всіх випадках механічної травми необхідно з'ясувати характер прикладання сил, що викликали її, що має велике діагностичне значення. І, навпаки, за характером травми можна значною мірою судити про характер прикладання сил, що викликали її, що також має практичне значення (у судовій медицині, наприклад).

Можна виділити наступні механізми патогенної дії механічного чинника:

1. Виключення з функції зруйнованої ділянки органу. Наслідки такого виключення залежать від локалізації пошкодження, його розмірів і функціонального стану організму в момент травми.

2. Перекриття просвіту порожнистих органів (стиснення кишечника, серця, легенів, вивідних проток залоз зовнішньої секреції і ін.). Наслідки такого перекриття зумовлюються:

- ступенем перекриття (повне або неповне);

- функціональною значущістю органу;

- тривалістю перекриття;

- функціональним станом організму.

3. Неадекватне подразнення збудливих структур.

Провідне значення кожного з вказаних механізмів неоднакове при різних видах механічних травм. Ці механізми лежать в основі виникнення патологічних процесів травматичного походження. В процесі подальшого їх розвитку провідне значення їх може зменшуватися або повністю втрачатися і їх значення в підтримці і розвитку патологічного процесу можуть набувати інші механізми.

Механічний чинник може викликати наступні патологічні процеси:

1. Садно – порушення цілісності епідермального шару шкіри.

2. Удар – пошкодження органів без видимого порушення їх цілісності. Пошкодження при цьому виді травми стосуються мікроскопічних структур.

3. Рана – порушення цілісності шкіри або видимих слизистих.

4. Вивих – порушення взаєморозташування суглобових поверхонь кісток.

5. Перелом – порушення цілісності кісток.

Неповне порушення цілісності кістки називають тріщинами.

6. Розрив м'яких органів (м'язів, сухожилків, зв'язкового апарату суглобів, внутрішніх органів).

7. Струс головного мозку – патологічний процес, в основі виникнення якого лежать структурні зміни в тканинах головного мозку на субклітинному і молекулярному рівнях.