4.Етнічні особливості та їх роль у соціалізації
Відомо, що сучасне людство дуже різноманітне за своїм складом. Воно має дві - три тисячі етнічних спільностей. Існуючі сьогодні на землі держави (їх близько двохсот)характеризуються поліетнічністю. Це змушує розглядати етнічні проблеми як на найбільш пріоритетні в політиці будь-якої держави, в тому числі і України.
Посилилися міжнаціональні конфлікти, усе більш розпалюються національні пристрасті, боротьба за захист "національних" цінностей, поширення форм етнічної та расової дискримінації свідчать про те, що проблема національних протиріч та етнічних особливостей починає займати одне з центральних місць серед чинників соціалізації.
Ще недавно в країнах СНД ця проблема не входила до числа нагальних і невідкладних проблем соціального життя. Декларовані в СРСР ідеї братерства та рівності всіх народів грали роль умовного щита. Етнічні проблеми не стільки вирішувалися, скільки замовчувалися як не існуючі. Разом з тим у зв'язку з розпадом СРСР посилилися проблеми біженців: це виїзд з країн Близького Зарубіжжя, виїзд із зон збройних конфліктів (Азербайджан, Грузія, Вірменія та ін), збільшення числа біженців із зон екологічних лих і катастроф (Чорнобиль, Вірменія, Південний Сахалін і ін.)
В епіцентрі актуальних проблем державної освітньої політики виявилася проблема оптимізації відносин між представниками різних етносів і культур.
Потрібно відзначити, що в закордонній науці дослідження проблеми соціалізації дітей у різних етнічних умовах проводяться вже давно. У Росії аж до 30-х років XX століття вона також займала гідне місце серед соціологічних і психологічних проблем. Після тривалої перерви, як вже було сказано вище, сьогодні дана проблема стає однією з найактуальніших.
Кожен етнос має специфічні особливості, сукупність яких утворює його національний характер або психічний склад, які проявляються в національній культурі. Етнопсихологи виділяють такі відмінності, наприклад, у характері і традиціях праці людей, в особливостях побуту, уявленнях про сімейні взаємини і взаємини з іншими людьми, про добро і зло, красиве і непривабливе і т.п.
Найбільш очевидно етнічні особливості виявляються на рівні буденної свідомості. Наприклад, американці називають один одного на ім'я, але це ще не означає, що вони знаходяться в дружніх відносинах, як це прийнято у європейців. Або пунктуальність як риса особистості, що має високу оцінку в німців, мало значуща для іспанців і ще менше для жителів Латинської Америки.
Етнос як фактор соціалізації підростаючих поколінь не можна ігнорувати, але не слід і абсолютизувати його вплив. Так, при порівняльному вивченні виховання у численних, не схожих один на одного культурах, виявилося, що у всіх них прагнули виховувати одні й ті самі риси в дітей кожної статі. У хлопчиків основна увага приділялася розвитку самостійності та прагнення до успіху, у дівчаток - почуття обов'язку, дбайливості і покірності. Але існують суспільства, в яких шаблони виховання інші, і в них чоловіки і жінки ведуть себе інакше.
Рядом досліджень доведено, що всі народи прагнуть виховувати своїх дітей працьовитими, сміливими, чесними. Відмінності полягають у тому, яким чином здійснюється соціалізація і виховання дітей. Етнічні особливості, пов'язані зі способами соціалізації, А.В. Мудрик поділяє на вітальні (біофізичні) і ментальні (духовні).
Під вітальними особливостями етносу розуміються способи фізичного розвитку дітей (вигодовування дитини, характер харчування, спортивні заняття, охорона здоров'я дітей та ін.)
На соціалізацію підростаючого покоління великий вплив надає і духовний склад етносу, який поруч вчених позначається як менталітет і який формується в специфічних соціокультурних умовах життя того чи іншого народу.
Саме вітальні і особливо ментальні прояви етносу утрудняють входження людей у нову етнічну групу. Спеціальними дослідженнями встановлено, що входження в нову етнічну групу, у нову культуру супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту, небезпекою бути знехтуваним, втратити статус, друзів, зниженням впевненості в собі, депресією, тривожністю, дратівливістю, психосоматичніими розладами. Однак, поряд з негативними мають місце і позитивні наслідки переходу в нову етнічну групу. Це має місце тоді, коли в новій етнічній групі складаються благополучні умови для саморозвитку та особистісного зростання. На зміну дискомфорту може прийти адаптація, прийняття нових цінностей, нових соціальних установок, нових моделей поведінки, які в сукупності можуть забезпечити умови для особистісного зростання.
Час адаптації та ступінь вираженості «культурного шоку» залежать від багатьох показників, у тому числі від індивідуальних відмінностей (особистісних і демографічних); від готовності до змін і знання мови, культури, умов життя; індивідуального досвіду перебування в іншокультурному середовищі; ступеня подібності та відмінності між культурами та ін.
Безпосередній контакт між двома або більше етнічними або культурними групами називається акультурацією.
Акультурація (acculturare - від лат. ad - до і cultura - утворення, розвиток) - процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Слід розрізняти акультурацію та асиміляцію, за якої відбувається повна втрата одним народом своєї мови та культури за контакту з іншим, більш домінантним. При цьому, без сумніву, акультурація може бути першим кроком на шляху до повної асиміляції.
Приклади акультурації достатньо поширені в сучасному світі, особливо після багаторазового збільшення потоків міграції з одних регіонів у інші. Наприклад, шлях акультурації проходять багато розділених народів, вимушених пристосовуватись до умов культурно-мовного середовища, створеного оточуючою їх більшістю. При цьому не відбувається їх асиміляції, вони зберігають культурно-мовну автономію.
Наприклад, росіяни - це найбільша національна меншина в Україні та найбільша національна меншина з тих, що існують в Європі, і найбільша російська діаспора в світі (2007). Другий за чисельністю народ в Україні після українців станом на 2006 рік. Згідно з переписом населення 2001 року в Україні проживало 8 334 141 росіян.
Пристосування до нового соціального середовища особливо болісно проходить для груп біженців із зон воєнних конфліктів. Сторона, яка прийняла біженців, переселенців, представників різних етнічних груп, повинна бути готова до зустрічі з невротичними і психосоматичніми розладами, і навіть із злочинною поведінкою. Успішне пристосування "чужинця", його благополуччя та душевне здоров'я залежать від уміння зняти "шок переходу" в нове культурне середовище.
С. Бокнер (1982) виділяє різні види наслідків міжкультурних контактів:
- Геноци́д – крайня форма дискримінації; цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:
а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні.
- Асиміляція, тобто поступове добровільне чи примусове прийняття звичаїв, вірувань домінуючої групи аж до повного розчинення в ній;
- Сегрегація (лат. segregatio - відділення) - різновид расової дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими та релігійними ознаками, та подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав. Така політика була виражена у США в післявоєнний період щодо кольорового населення. Ще один приклад - режим апартеїду в ПАР.
- Інтеграція - збереження групами своєї культурної ідентичності при об'єднанні в єдине ціле співтовариство на новому значимому підставі.
Така класифікація міжкультурних контактів пояснює і їх результати. Людина або відкидає власну культуру на користь чужої ("перебіжчик"), або чужу на користь власної ("шовініст"). "Маргінал" коливається між двома культурами, відчуваючи внутрішньоособистісний конфлікт, плутається в ідентичності і в підсумку не задовольняється вимогами ні однієї з культур. Останній тип - "посередник" - синтезує обидві культури, будучи їх сполучною ланкою.
Багато авторів, що займаються проблемами акультурації, прийшли до висновку, що дійсно у індивідів і груп зазвичай має місце один з наступних виборів: асиміляція, сегрегація, маргіналізація, інтеграція. Одним із продуктивних виборів є інтеграція, яку називають "конструктивною маргінальністю", "міжкультурної компетентністю", а індивіда, що зробив такий вибір, - "людиною мультикультури".
Таким чином, успішна адаптація не завжди являє собою асиміляцію з чужою культурою і пристосування до нового середовища. Індивід, добре пристосований до життя в новому суспільстві, разом з тим може задовольнити потреби своєї етнічної чи культурної групи. Він може опанувати багатствами ще однієї культури без шкоди для цінності власної.
В даний час відомі моделі підготовки індивіда до міжкультурної взаємодії:
- Дидактична (емпірична) модель, яка відрізняється методом навчання;
- Загальнокультурна (культурно-специфічна) модель виділяється за змістом навчання;
- Модель, в якій мають місце відмінності щодо тієї сфери особистості, в якій людина прагне досягти основних результатів (когнітивної, емоційної або поведінкової).
Однак, щоб навчити взаємодії представників різних етнічних груп, необхідні спеціальні програми. Вони називаються "культурними асиміляторами". Перші "культурні асимілятори" були розроблені американськими психологами на початку 60-х років для американців, взаємодіючих з арабами, греками, тайцями та ін.
Автори програм ставили собі за мету за короткий час дати якомога більше інформації про різницю між двома культурами. "Культурний асимілятор" є технікою когнітивного орієнтування. Він складається з опису ситуацій (від 37 до 100), в яких взаємодіють персонажі двох культур, і з інтерпретації спостережуваного поведінки. При цьому інформація підбирається так, щоб представити найбільш значущі відмінності між культурами. При підборі ситуації враховуються взаємні стереотипи, відмінності в рольових очікуваннях, звичаї, особливості невербальної поведінки та ін.
До теперішнього часу створено багато "культурних асиміляторів", але ними зазвичай користується вузьке коло осіб, до того ж немає асиміляторів, в яких були б враховані багатонаціональні суб'єкти взаємодії, що особливо актуально для Росії. У той же час у багатьох регіонах країни працюють учителі, які не мають досвіду міжкультурного спілкування, чітких уявлень про етнічні відмінності між народами і вже тим більше про моделі підготовки до міжкультурної взаємодії і програмах типу "культурного асимілятора". Розробка та впровадження таких моделей і програм є однією з основних завдань реформування сучасної освіти. Істотне просування в цьому напрямку можливо шляхом об'єднання зусиль педагогів, соціальних педагогів, психологів, етнологів, культурологів тощо.