4. Концепція прийняття рішень
Концепція прийняття рішень є система поглядів, що визначає загальну спрямованість і методологічні основи завдання прийняття рішень. При розгляді цієї концепції основна увага приділяється ролі ЛПР і експертів, принципам оцінки варіантів рішень, існуванню єдиного рішення й послідовності етапів зменшення невизначеності вихідної інформації. Сформулюємо основні положення концепції прийняття рішень.
1. У завданні прийняття рішень ЛПР виконує основну роль. Воно приймає рішення на основі своїх переваг і несе за них відповідальність.
2. Експерти виконують допоміжну роль, здійснюючи інформаційну та аналітичну роботу зі зменшення невизначеності інформації. Вони відповідають за свої рекомендації.
3. Вимір якості рішень здійснюється на підставі формування альтернативних варіантів і їхньої порівняльної оцінки.
4. В умовах невизначеності може не існувати єдиного оптимального рішення. Для ЛПР, що мають різні переваги, рішення будуть різними.
5. Зменшення невизначеності в завданні прийняття рішень здійснюється послідовними етапами: структуризацією, характеризацією, оптимізацією.
Ствердження про те, що ЛПР приймає рішення на основі своїх переваг, природно, допускає певний ступінь суб'єктивності, що обумовлена, з одного боку, невизначеністю завдання, а з іншого боку - психологією мислення. Для пояснення цього ствердження розглянемо сучасний погляд на механізм формування й вибору рішень [81, 86, 97].
У процесі прийняття рішень ЛПР виконує розумову діяльність і робить вольовий акт. Розумова діяльність полягає в генерації й аналізі варіантів рішень. Її результатом є інтелектуальне рішення, що являє собою раціональне рішення та його обґрунтування. Інтелектуальне рішення може бути отримане в результаті усвідомленого логічного мислення, з можливим обґрунтуванням розрахунками та експериментами або в результаті підсвідомого процесу мислення -інтуїції. Характерною рисою інтуїції є скритність логічного висновку й наявність остаточного результату — рішення. Людина не може пояснити, як логічно отримано рішення на підставі інтуїції. «Для інтуїтивного мислення характерна згорнутість міркування, усвідомлення не всього його ходу, а окремої найбільш важливої ланки, зокрема — остаточного висновку» [57]. Інтуїція відіграє важливу роль при формуванні й виборі рішення в умовах невизначеності й твердого ліміту часу на його прийняття [14, 74, 81]. Для розвитку інтуїції необхідно збільшувати знання й досвід, робити логічний розбір отриманих інтуїтивних рішень із метою аналізу й виявлення можливих помилок.
Інтелектуальне рішення ще не є фактичним спонуканням до його реалізації. Якби це було так, то між мисленням і волею не існувало б ніякого розходження. ЛПР після формування інтелектуального рішення виконує стадію мотивації, змістом якої є оцінка варіантів рішень з погляду мотивів свого поводження. Мотиви виражають потреби й інтереси особистості і є продуктом соціального виховання й свідомого вибору цілей діяльності. На стадії мотивації кожне рішення зважується «за» і «проти» з позиції всіх мотивів, тобто відбувається боротьба мотивів.
Стадія мотивації закінчується формуванням установки — стану готовності до певної активності; сукупність установок породжує орієнтацію, що характеризує лінію поводження особистості. На підставі установки й орієнтації відбувається вольовий акт прийняття рішень [81, 86, 97].
Результати інтелектуального рішення та стадії мотивації знаходять своє відбиття в перевагах ЛПР. Отже, переваги ЛПР - це синтетичне сполучення раціональності варіантів рішень і мотивів поводження особистості. Опис переваг ЛПР у вигляді функції переваги відбиває не тільки об'єктивну раціональну характеристику рішення, але й психологію мислення ЛПР, його розуміння корисності рішень. Оскільки функція переваги використається для вибору рішення, то прийняте рішення завжди буде містити елемент суб'єктивності.
Прийняття рішень ЛПР на основі своїх переваг та певний рівень суб'єктивності не означають, що допускається сваволя. Гарантією цьому є підбор людей при призначенні керівників і контроль за їхньою діяльністю. Найбільш ефективним є підбор людей, які правильно враховують суспільні й особисті потреби й інтереси, володіють знаннями й досвідом, вміють працювати з людьми. Право прийняття рішень повинне надаватися людям, які володіють ідейною переконаністю, необхідним рівнем компетентності, виховання й утворення. Цей важливий висновок є практичною рекомендацією, що випливає з концепції прийняття рішень.
Контроль за діяльністю керівників здійснюється з боку вищих інстанцій, партійних і громадських організацій. Аналіз безлічі рішень керівника дозволяє виявити їхню загальну спрямованість і переваги, оцінити ефективність керівництва.
Розумова діяльність людини в процесі прийняття управлінських рішень може бути посилена за рахунок раціонального застосування формальних (логічних, математичних) методів і технічних засобів. Різного роду розрахунки, пошук і попередню обробку інформації, зменшення кількості альтернативних варіантів рішень при оцінці їхніх переваг по багатьом показникам можна ефективно провести з використанням формальних методів і технічних засобів. Правильне комплексне застосування всіх засобів істотно підвищує ефективність процесу прийняття рішень. Теорія прийняття рішень дає практичні рекомендації з раціонального комплексування всіх засобів на різних етапах і в певних процедурах процесу прийняття рішень.
Розглянемо друге положення концепції про роль експертів. Експерти в процесі прийняття рішень уточнюють проблемну ситуацію, генерують гіпотетичні ситуації, формують цілі та обмеження, пропонують варіанти рішень і дають оцінку їхніх наслідків на підставі своїх переваг.
У загальному випадку переваги експертів можуть не збігатися з перевагами ЛПР. Це допомагає йому критично осмислити різні точки зору, ще раз зважити можливі наслідки рішень, чітко усвідомити свої переваги. Залучення експертів до формування й вибору рішень - це використання колективних знань і досвіду, що дозволяють глибше розробляти рішення й, отже, зменшувати ймовірність прийняття неоптимальних рішень.
Третє положення концепції затверджує, що основою виміру якості рішень з погляду ступеня досягнення поставлених цілей є порівняльна оцінка переваги рішень. Для здійснення цієї оцінки необхідно сформулювати альтернативні варіанти рішень. Принаймні два, з яких одне полягає в тому, що не потрібно приймати ніякого рішення. Порівняльна оцінка рішень є єдиним способом виміру переваги в умовах відсутності встановлених еталонів, подібних, наприклад, еталонам виміру довжини, маси, температури й т.п. Відсутність варіантів рішень не дає підстави порушувати питання про вибір найкращого рішення.
Наявність варіантів рішення дозволяє в багатьох випадках істотно поліпшити ефективність рішень. Так, наприклад, наявність декількох варіантів проектів будівництва дозволяє знизити кошторисну вартість будівництва на 5-15%. Враховуючи, що вартість розробки варіантів проекту становить одиниці відсотків від вартості будівництва, економічно вигідно здійснювати варіантне проектування. Однак діючі інструкції дозволяють робити варіантне проектування споруджуваного об'єкта лише при спеціальному дозволі 137].
Вимір переваги рішень виробляється експертами й ЛПР. Експертні оцінки повинні відображатися числами з використанням якісних і кількісних шкал. Подання результатів експертизи в числовій формі дозволяє робити формальну обробку на ЕОМ з метою одержання нової інформації, якої немає в явному вигляді в ствердженнях експертів. Для оцінки рішень необхідно сформулювати систему показників, що характеризують якість цих рішень і головним чином чітко визначають ступінь досягнення сформульованих цілей і витрати ресурсів.
Четверте положення затверджує, що в умовах неповноти інформації, а також особливостей психології мислення ЛПР може не існувати єдиного оптимального рішення. Невірогідність інформації підсилює вплив суб'єктивних факторів на ухвалення рішення.
П'яте положення концепції затверджує характерну рису прийняття рішень, а саме - послідовний процес зменшення невизначеності інформації. Структуризація - це виділення основних елементів завдання та установлення відносин між ними. Процедура структуризації дозволяє одержати в явному вигляді структуру завдання, тобто логічно впорядковану систему, що дає обґрунтування для одержання необхідної інформації. Результати структуризації відбиваються у вигляді формального символічного запису, схем, таблиць. Прикладом структуризації є схема процесу прийняття рішень, показана на мал. 2.1. Структура завдання надана у вигляді елементів (проблемна ситуація, час, ресурси, безліч гіпотетичних ситуацій, цілей, обмежень, рішень і т.д.) і відносини послідовності й взаємозв'язку між ними.
Другою фазою зменшення невизначеності є характеризация - визначення системи характеристик (параметрів, показників, функцій), що кількісно описують структуру завдання. Визначення ймовірностей ситуацій, пріоритетів цілей, переваг рішень являє приклад характеризації в завданні прийняття рішень. Проведення характеризації приводить до більш повного й точного опису розв'язуваного завдання в порівнянні з фазою структуризації й дає вихідні дані для останньої фази - оптимізації.
Фаза оптимізації полягає у визначенні найкращих елементів або зв'язків між ними. Саме на цій фазі вся наявна інформація перетвориться в кінцеву форму - рішення. Проведення оптимізації приводить до повної визначеності рішення завдання. В умовах невизначеності не завжди можливе виконання фази оптимізації в суто
формальному виді. У багатьох випадках ЛПР здійснює оптимізацію в неявному виді, опираючись на деякі загальні принципи й свої переваги.
Практичне використання послідовності фаз зменшення невизначеності в завданні прийняття рішень підвищує ефективність розумової діяльності ЛПР. Усяка спроба порушити цю послідовність, «проскочити» через фазу структуризації або характеризації або змішати ці фази неминуче приводить до помилок у судженнях, втраті логіки рішення завдання й, отже, до збільшення часу на прийняття рішень.