2. Формування цілей і обмежень

Важливою процедурою процесу прийняття рішень є формування цілей. Цілі - це вираження бажаного стану результату діяльності. Категорія цілі - одна із самих найдавніших у філософії. Багато видатних філософів, починаючи з Аристотеля, розглядали цю категорію в зв'язку з діяльністю людини [67]. Основоположники марксизму у своїх роботах приділили велику увагу вивченню цієї категорії з позицій діалектичного матеріалізму [68]. Визначення цілі, дане К. Марксом і Ф. Энгельсом: "Ціль - позначення передбачення у свідомості деякого результату, на досягнення якого спрямовані чи будуть спрямовані дії суб'єкта, носія цієї цілі", - лежить в основі сучасного визначення цієї категорії [2, с.718-719]. У БСЭ дається наступне визначення мети: "Ціль - це категорія, що позначає заздалегідь можливий результат свідомої діяльності людини, групи людей, партії чи класу" [23, с.498].

Для будь-якої народногосподарської ланки визначена і діє система цілей, зафіксована в розпорядницьких і нормативних документах, що визначає виробничу, економічну, соціальну й інші сторони діяльності людей. У зв'язку з цим виникає питання: навіщо потрібно формулювати мети при наявності проблемної ситуації, коли загальні цілі діяльності уже відомі? Така необхідність визначається наступними причинами.

По-перше, формулювання цілей у конкретній проблемній ситуації дають можливість чітко визначити бажані результати рішення. Цілі рішення проблемної ситуації повинні бути спрямовані на досягнення загальних цілей діяльності.

По-друге, у ряді випадків аналіз проблемної ситуації може розкривати необхідність зміни формулювання цілей діяльності. У цьому випадку формування цілей рішення збігається з формуванням цілей діяльності економічної системи.

По-третє, формування цілей рішення проблеми сприяє виробленню в керівників знань і досвіду у виконанні найважливішої функції - цілеполяганні.

По-четверте, зміст цілей залежить від об'єктивних законів дійсності і застосовуваних засобів. Основоположники марксизму-ленінізму підкреслювали об'єктивний характер цілей: "...цілі людини породжені об'єктивним світом і припускають його..." [5, с. 171], - і визначальну їхню роль у виборі засобів і методів рішення проблеми. Свідома ціль "...як закон визначає спосіб і характер...дій" [3, с. 189]. Таким чином, формування цілей багато в чому визначає і вибір рішення.

По-п'яте, формування декількох цілей рішення проблеми концентрує зусилля на пошуку комплексного багатоцільового рішення. Багатоцільовий характер рішення сприяє економії часу і ресурсів у порівнянні з декількома одноцільовими рішеннями в одній і тій же проблемній ситуації.

Перераховані причини досить переконливо визначають необхідність формування цілей для рішення проблем.

Безліч можливих цілей можна розділити на два класи: фінітні (кінцеві, термінальні) і інфінітні (нескінченні). Фінітні цілі характеризують цілком визначений результат, що повинний бути отриманий у часі й просторі. Наприклад, створення конкретного нового зразка техніки до заданого терміну, нової технології і т.п. Інфінітні цілі визначають напрямок діяльності. До даного класу цілей відносяться, наприклад, вища мета розвитку соціалістичного суспільства: неухильний підйом матеріального і культурного рівня життя народу, створення кращих умов для всебічного розвитку особистості на основі подальшого підвищення ефективності всього суспільного виробництва, збільшення продуктивності праці, росту соціальної і трудової активності радянських людей.

Вибір того чи іншого класу цілей залежить від характеру розв'язуваної проблеми. Більшість проблем є короткостроковими, оперативними. Цілі рішення цих проблем повинні бути конкретними, цілком визначеними і, отже, кінцевими.

Процедура формування цілей рішення проблеми виконується шляхом логічного мислення ОПР. Застосування яких-небудь формальних методів для формулювання переліку цілей рішення соціально-економічних проблем практично виключено, принаймні, у доступному для огляду періоді часу. Це пояснюється тим, що процес цілеполягання має дуже складну природу, що виявляється, з одного боку, як вираження потреби людини - "ніхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим заради якої-небудь зі своїх потреб..." [1, с.245], а з іншого боку, як проектування досягнення цієї потреби.

Для виконання функції цілеполягання необхідний дуже великий обсяг знань і досвіду. Сучасна людина не тільки особисто придбала ці знання з досвіду свого життя, але і увібрав узагальнені знання людського суспільства, накопичені в процесі його розвитку. Електронні обчислювальні машини не в змозі виконувати функцію цілеполягання, оскільки вони не мають інформації про величезний суспільно-історичний досвід і не можуть його використовувати для задоволення потреб. Саме поняття потреб для ЕОМ не визначено.

Наукові досягнення в області вивчення механізму цілеполягання як творчого процесу мислення людини мають дуже загальний характер. Яких-небудь наукових методів, що дозволяють дати відповідь на питання, як визначити цілі рішення проблеми в такій-то ситуації, не вироблено. Існують лише загальні рекомендації, що дозволяють при формуванні цілей одержати деякий орієнтир у логіці мислення.

При формуванні цілей рішення проблемної ситуації необхідно враховувати основні напрямки діяльності господарських організацій: науково-технічну, виробничо-технологічну, економічну, соціальну, охорону навколишнього середовища. У залежності від характеру проблеми й особливостей ситуацій цілі рішення будуть відповідати тим чи іншим напрямкам діяльності.

У соціалістичному суспільстві наявні фонди і ресурси є загальнонародним надбанням. Результати господарської діяльності в області виробництва і сфери послуг також належать усім членам нашого суспільства. Тому при визначенні цілей рішення проблеми необхідно виходити з народногосподарських інтересів. У реальному житті господарський механізм не завжди повною мірою раціонально узгоджує інтереси всього народного господарства й окремих його ланок. В основному це пов'язано з неправильним визначенням системи показників планування й оцінки результатів діяльності. Ця обставина ще раз підкреслює велику важливість правильного визначення цілей діяльності.

Цілі рішення проблеми повинні включати досягнення деяких ефектів і витрат на їхнє одержання. Ці дві сукупності цілей, як правило, є суперечливими, оскільки досягнення найбільших результатів вимагає і великих витрат ресурсів. Ця суперечливість відповідно до відомого положення діалектичного матеріалізму про те, що рушійною силою розвитку є боротьба протилежностей, служить спонукаючим мотивом для визначення таких рішень, що забезпечують одержання найбільших результатів при найменших витратах.

У виробничо-господарських системах цілі-ефекти звичайно характеризують збільшення випуску продукції, поліпшення її якості, випуск нової продукції з високими споживчими властивостями і т.п. Цілі-витрати визначають зменшення різних видів ресурсів: трудових, матеріальних, енергетичних, фінансових, інформаційних і т.п.

Цілі визначаються змістовно і повинні бути виражені в чіткій і компактній формі. Формулювання мети повинне носити яскраво виражений імперативний (наказовий) характер.

Однієї з помилок у визначенні цілей, що зустрічаються найбільш часто є підміна дійсних цілей обсягом роботи. Формулювання мети у виді обсягу роботи можуть привести і часто приводить до того, що найкращим досягненням мети стає найбільший обсяг роботи. Очевидно, що збільшення обсягу виконуваної роботи далеко не завжди відповідає досягненню кінцевих результатів діяльності. Більш того, народногосподарські інтереси вимагають досягнення кінцевих результатів з найменшим обсягом роботи. Якщо, наприклад, ціль сформульована як перевезення вантажів у тонно-кілометрах, то для найкращого досягнення цієї мети стає вигідним перевезення на великі відстані, тому транспортна організація буде прагнути збільшити дальність маршрутів перевезень. Дійсною метою транспортної організації є перевезення народногосподарських вантажів з найменшим питомим обсягом робіт.

Природно, що правильне народногосподарське формулювання цілей діяльності повинно бути підкріплене відповідною оцінкою і стимулюванням фактичної діяльності. Без такого узгодження навіть правильне формулювання цілей діяльності залишиться не більш ніж гарним побажанням.

Словесне формулювання цілей є необхідним, але є недостатньою умовою здійснення цілеполягання. Для конкретизації цілей необхідно визначити їх характеристики: критерії досягнення цілей, показники ступеня досягнення цілей і пріоритети. Критерії досягнення цілей визначають у якісній чи в кількісній формі, що означає досягнення цілей. Досягнення однієї цілі може характеризуватися декількома критеріями досягнення цілі.

Показники ступеня досягнення цілей є мірами поточного виконання цілей. Співвідношення між показниками ступеня досягнення і критеріями досягнення цілей полягає в тому, що показники - це міри виміру, а критерії - це крапки чи інтервали на шкалах виміру. Наприклад, ціль "збільшення виробництва зерна для забезпечення потреб населення, тваринництва, птахівництва і промисловості" може характеризуватися критерієм "виробництво 1 т зерна на людину в рік".

Поточне досягнення мети визначається показником ступеня досягнення, наприклад виробництво 0,8 т на людину в рік. Іншим прикладом може служити мета "забезпечення високої готовності техніки". Критерієм досягнення цієї мети є "коефіцієнт готовності техніки, що, наприклад, повинен дорівнює 0,9", тобто 90% усієї техніки повинно знаходитися в повній готовності до використання, а 10% знаходиться в несправному стані й у ремонті. Показником ступеня досягнення мети є поточне значення коефіцієнта готовності техніки, наприклад, у деякий момент часу рівне 0,8.

Пріоритети цілей являють собою міри важливості цілей у рішенні проблемної ситуації. Як уже відзначалося, рішення проблем у багатьох випадках носить багатоцільовий характер, тобто ОПР прагне досягти декількох цілей. Очевидно, що важливість цілей не є при цьому однаковою; якісь цілі більш важливі, якісь менш. Тому виникає необхідність оцінки відносної важливості цілей. Характеристикою важливості цілей і є пріоритети.

Вимір пріоритетів виробляється ОПР у якісній чи кількісній шкалі. Для виміру пріоритетів у порядковій шкалі використовується метод ранжування (див. 3.3). Для виміру коефіцієнтів відносної важливості цілей застосовується метод безпосередньої оцінки. В обох випадках попередньо може бути використаний метод парних порівнянь цілей по відношенню важливості. Обробкою результатів парних порівнянь можна одержати ранжування цілей і визначити значення коефіцієнтів важливості цілей. Значення пріоритетів цілей використовується при виборі оптимального рішення.

Поряд з формуванням цілей важливе значення має визначення істотних обмежень, що впливають на вибір оптимального рішення. Обмеження - це умови, що відбивають вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, який потрібно враховувати в задачі прийняття рішень. Комплексний підхід вимагає обліку всієї сукупності істотних факторів, тому при формулюванні обмежень повинні розглядатися економічні, політичні, технічні, психологічні й інші аспекти рішення задачі.

Найбільш характерними обмеженнями економічного характеру є ресурси, тому необхідно в явній формі сформулювати наявний обсяг ресурсів у виді обмежень. Наявність таких обмежень дозволяє ще на етапі формування варіантів рішень відкинути ті з них, що явно неприйнятні з погляду наявних ресурсів.

Важливе значення мають правові обмеження - діючі закони, постанови, інструкції й інші нормативні акти, виконання яких є обов'язковим.

Багатоаспектний аналіз можливих обмежень вимагає залучення експертів. Самому ОПР часто важко в повному обсязі і кваліфіковано виконати процедуру формування обмежень. Експерти допомагають ОПР чітко сформулювати різні обмеження, що істотно впливають на формування і вибір рішень.

Обмеження можуть носити якісний чи кількісний характер. Якісне обмеження звичайне формулюється в словесній формі. Наприклад, "не дозволяється (чи забороняється) робити те і те". Кількісні обмеження можуть бути однобічними чи двосторонніми, тобто " не менше чи не більше" чи "в інтервалі від... до".

Обмеження доповнюють цілі і деякою мірою з ними взаємозамінні. Часто формулювання цілей можна змінити так, щоб перетворити їх в обмеження, що виступають як обов'язкові вимоги.