Вибір рішень План заняття

1. Послідовність вибору

2. Індивідуальний вибір

3. Груповий вибір

4. Визначення ефективних рішень

5. Багатокритеріальний вибір

6. Визначення єдиного рішення

1. Послідовність вибору

Вибір рішення є заключним і найбільш відповідальним етапом процесу прийняття рішень. Основна робота на цьому етапі виконується ОПР, що повинно осмислити всю отриману на етапах постановки задачі і формування рішень інформацію і використовувати її для обґрунтування вибору. Діяльність ОПР характеризується великим емоційним навантаженням, пов'язаної з мотивацією переваг рішень і вольовим актом.

У реальних задачах прийняття управлінських рішень до етапу вибору усе ще зберігається велика невизначеність інформації, обумовлена наявністю багатьох ситуацій і цілей. Тому відразу здійснити вибір єдиного рішення з безлічі сформульованих дуже складно. У зв'язку з цим використовується принцип послідовного зменшення невизначеності, що полягає в послідовному звуженні безлічі рішень.

Розрізняють три послідовні стадії такого звуження. На першій стадії вихідна безліч альтернативних рішень Y звужується до безлічі припустимих рішень Yд  Y, де символ  означає, що безліч припустимих рішень Yд є або підмножиною, тобто частиною множини рішень, або збігається з ним. На другій стадії множина припустимих рішень звужується до множини ефективних рішень Yо  Yд. Нарешті, на третій стадії здійснюється вибір єдиного рішення Y* з множини ефективних рішень. Таким, образом, послідовність вибору символічно записується у виді ланцюжка включень Y  Yд  Yo  Y*. Розглянемо більш докладне здійснення процесу звуження безлічі рішень.

Множина альтернативних рішень звужується до множини припустимих рішень на основі обліку обмежень. Прийнятними, чи припустимими, називаються рішення, що задовольняють множину обмежень. Наприклад, припустимими кандидатами на визначену посаду можуть бути тільки ті особи, що мають дані по утворенню, досвіду роботи й інших характеристик, що задовольняють сформульованим обмеженням. Процедура одержання множини прийнятних рішень з вихідної множини може виконуватися шляхом логічного мислення чи формально, у залежності від ступеня формалізації інформації. Наприклад, при використанні автоматизованої підсистеми "Кадри", у якій є інформація про резерв кадрів на висування, можна сформулювати запит і одержати список кандидатів на посаду, що задовольняють перерахованим у запиті обмеженням, тобто одержати множину прийнятних рішень.

Виконання обмежень є необхідною умовою для: вибору рішень, тому єдине, остаточно прийняте рішення Y* знаходиться в множині прийнятних рішень. Звідси випливає, що для подальшого процесу вибору досить розглядати тільки множину прийнятних рішень.

На практиці процес звуження множини рішень до припустимого починає здійснюватися ще на етапі формування вихідної множини. Операція звуження часто здійснюється в неявній, схованій формі, тому вона залишається непоміченої. Використанню автоматизованих систем керування звичайно вимагає чіткого формулювання обмежень для одержання прийнятної множини рішень.

Звуження множини прийнятних рішень до множини ефективних рішень здійснюється на основі аналізу переваг. Рішення називається ефективним, якщо не існує більш кращого. Множину ефективних рішень у літературі називають також множиною Парето, множиною недомінуючих рішень. Всі ефективні рішення між собою непорівнянні, тобто не можна сказати, яке з них переважніше. В окремих випадках множина ефективних рішень може містити тільки одне рішення чи збігатися з множиною припустимих рішень, У першому випадку єдине рішення є оптимальним, а в другому випадку звуження припустимої множини не відбулося.

Якщо обчислені в якісній чи кількісній формі переваги рішень на множині показників досягнення цілей, то визначення множини ефективних рішень, може бути формалізовано і виконано на електронно-обчислювальних машинах.

Безпосередньо з визначення множини ефективних рішень випливає, що оптимальне, рішення міститься тільки в цій множині. Тому знаходження цієї множини рішень є необхідною процедурою в процесі вибору рішень.

Визначення єдиного оптимального рішення з множини ефективних у силу незрівнянності цих рішень може бути здійснено тільки з залученням додаткової інформації. Ця інформація може бути отримана з різних джерел (результати досліджень, експериментів, аналіз розпорядницької й облікової документації, експертне опитування). Використання цієї інформації дає можливість всебічно оцінити варіанти рішень, співвіднести між собою цілі і показники їхнього досягнення. В узагальненій формі вся додаткова інформація може бути зведена до ваги важливості цілей (показників) і членів групового ОПР. Наявність таких відносних вага важливості дозволяє використовувати математичні методи й обчислювальну техніку для визначення єдиного оптимального рішення з множини ефективних рішень.

Якщо перераховану інформацію в явній формі одержати не можна чи її одержання нераціональне внаслідок обмеженості часу і великих витрат ресурсів, то ОПР проводить неформальний аналіз ефективних рішень і визначає оптимальне рішення. У процесі неформального аналізу ОПР у неявній формі співвідносить важливість цілей і позитивні різні і негативні наслідки рішень.

Досвід показує, що вибір оптимального з множини ефективних рішень (якщо їх не більше 10) безпосередньо самим ОПР є раціональним як з погляду працевитрат, так і з погляду психологічних факторів волі вибору. При більшій кількості ефективних рішень необхідно одержувати й аналізувати додаткову інформацію, про вплив різних показників і їхніх пріоритетів на вибір ефективних рішень.