Тема 5. Психогігієна як наука і практика. Психогігієна особистості

1. Поняття про стрес та дистрес. Депресія

2. Поняття психогігієни і її напрямки.

3. Особиста психогігієна

4. Психогігієна праці і навчання

5. Психогігієна спілкування

6. Психогігієна дозвілля

7. Психогігієна побуту

1. Поняття психогігієни і її напрямки

ПСИХОГІГІЄНА (далі за текстом ПГ) - наука про шляхи збереження, підтримки і зміцнення нервово-психічного здоров’я людини, розробляє правила поведінки, що сприяють збереженню психічного здоров’я. Психічне здоров’я – це стан повної душевної рівноваги, уміння володіти собою, що виявляється у рівному стійкому настрої, здатності швидко пристосовуватись до складних ситуацій і долати їх, здатністю за короткий час відновлювати душевну рівновагу.

ПГ тісно пов’язана з медичною психологією, загальною гігієною, медико-біологічними науками, психотерапією, психопрофілактикою; соціально-економічними науками.

Задачі ПГ:

- розробка заходів з профілактики нервово-психічних захворювань;

- вивчення впливу середовища на психіку людини;

- розробка норм праці, відпочинку й побуту;

- психогігієнічна пропагандою.

- охорона психічного здоров’я;

- формування гармонійно розвиненої особистості і здорового способу життя;

- підвищення ефективності розумової праці і творчої активності.

Основні проблеми і, відповідно напрямки ПГ:

• особиста психогігієна;

• психогігієна праці;

• психогігієна спілкування або психогігієна колективного життя;

• психогігієна дозвілля (відпочинку);

• психогігієна побуту;

• вікова психогігієна;

• спеціальна психогігієна.

2. Поняття про стрес та дистрес. Депресія

СТРЕС — поняття, запропоноване Г. Сельє в 1936 р. для позначення великого кола станів психічної напруги, обумовлених виконанням діяльності в особливо складних умовах і виникаючих у відповідь на різноманітні екстремальні впливи — стресори.

СТРЕССОР — різноманітні екстремальні впливи, що призводять до розвитку небажаного функціонального стану — стресу.

Види стресорів:

- фізіологічні - надмірне фізичне навантаження, висока й низька температура, болючі стимули, утруднення подиху, та ін.;

- психологічні - фактори, що діють сигнальним значенням: погрозою, небезпекою, образою, інформаційною перевантаженням, та ін.

Первинне поняття виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив (Г. Сельє), пізніше воно стало використовуватися для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному й поведінковому рівнях (необхідності самому швидко винести рішення, миттєвої реакції в разі небезпеки; ситуація, що несподівано змінилася тощо).

Залежно від виду стрессора й характеру його впливу визначають різні види стресу, у найбільш загальній класифікації:

• стрес фізіологічний –

• стрес психологічний.

Останній поділяється на стрес інформаційний і стрес емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли суб'єкт не справляється із завданням, не встигає приймати вірні рішення в необхідному темпі - при високій відповідальності за наслідки рішень.

Емоційний стрес з'являється в ситуаціях погрози, небезпеки, образи та ін. При цьому різні його форми - імпульсивна, гальмова, генералізована - призводять до змін у протіканні психічних процесів, емоційним зрушенням, трансформації мотиваційної структури діяльності, порушенням рухової і мовної поведінки.

Залежно від виразності, характеру відповідної реакції на стрес і його вплив розрізняють емоційний стрес поділяють на еустрес і дистрес.

Дистрес - патогенний стрес, що здійснює шкідливий вплив на організм, виникає в період небезпеки, страхів, вимушеного неробства, невдач, безцільного існування, краху надій, при відсутності перспективи тощо.

Такий стрес обумовлений втратою оптимального керування в системах організму й проявляється в різноманітних вегетативних, рухових і психічних функціональних відхиленнях від норми.

Еустрес - саногенний стрес, що здійснює сприятливий вплив на організм, виникає в період творчого самовираження, радісного хвилювання, задоволення результатами праці, сімейним радостями тощо.

Стрес залежно від його сили викликає різні реакції в людини. Як правило, при сильному стресі виникає загальна реакція збудження, що виражається в дезорганізації поведінки (безладні, некоординовані рухи й жести, плутане, незв'язне мовлення). При надмірному стресі (дистресі) частіше спостерігається зворотна реакція - загальне гальмування, скутість, відмова від діяльності. При середньому або слабкому стресі зовнішні прояви дуже слабкі, а іноді й відсутні. Більше того, при слабкому стресі нерідко виникає приплив сил, активізується діяльність, з'являється чіткість і ясність думки (стенічні емоції).

При продовженні дії стресогенних факторів протягом тривалого часу, розвивається загальний адаптаційний синдром - сукупність неспецифічних і специфічних функціональних і морфологічних захисних змін в організмі, обумовлених адаптацією до даного стресора, відновленням оптимального керування.

Посттравматичний стресовий синдром - сукупність психофізіологічних симптомів і соціальних наслідків, що є властиві самопочуттю і поведінці людей, які пережили катастрофу, поранення, тяжке випробування, що пов’язане з небезпекою для життя. Основні ознаки: нестійкість психіки, при якій незначні втрати, звичайні труднощі спонукають до самогубства.

Таким чином, стрес може здійснювати як позитивний, мобілізуючий, так і негативний вплив, аж до повної дезорганізації. Тому оптимізація будь-якого виду діяльності повинна включати комплекс заходів, що попереджають причини появи стресу.

Підвищення загальної стійкості до стресу досягається шляхом спеціальних вправлянь. Для подолання стресу доречно використовувати методи особистої психогігієни, аутогенне тренування тощо.

Можливість коригування стресу шляхом цілеспрямованого застосування каналу взаємозв'язку емоцій («стрес проти дистресу») використовується для психотерапевтичної самодопомоги, прийоми якої засновані на емоційно-стресовому впливі й «відреагуванні переживань».

Для погашення емоційного стресу доцільно користуватися кистьовим еспандером.

Сельє, надаючи винятково велике значення самоаналізу як засобу попередження дистресу, радить хворим і здоровим ретельно вивчити самого себе і знайти той рівень стресу, при якому він почуває собі комфортно; якого би заняття людина не обрала якщо вона не вивчить себе, вона буде страждати від дистресу, викликаного відсутністю вартої справи або постійного надмірного навантаження.

Депресивний стан

Депресія — афективний стан, характерний негативним емоційним тлом, змінами сфери мотиваційної, когнітивних подань і загальною пасивністю поводження. Суб’єктивно людина випробовує насамперед важкі, болісні емоції й переживання - пригніченість, тугу, розпач. Потяга, мотиви, вольова активність різко знижені. Характерні думки про власну відповідальність за різноманітні неприємні, важкі події, що відбулися в житті людини або його близьких. Почуття провини за події минулого й відчуття безпорадності перед життєвими труднощами сполучаються з почуттям безперспективності. Самооцінка різко занижена. Змінюється сприйняття часу, яке тече болісно довго. У стані депресії характерні сповільненість, безініціативність, швидка стомлюваність; це приводить до різкого падіння продуктивності. У важких, тривалих станах депресії можливі спроби самогубства.

Розрізняють:

1) функціональні стани депресії, можливі в здорових людей у рамках нормального психічного функціонування;

2) депресія патологічна - один з основних психіатричних синдромів.

Підхід до подолання депресії залежно від особливостей депресивного стану і індивідуальних особливостей особистості, що її переживає. В окремих випадках «витягування» людини з депресивного стану може призвести до погіршення і поглиблення депресії.