2. Вплив інфляції на перерозподіл доходів. Антиінфляційна політика.

Інфляція впливає на перерозподіл доходів у суспільстві. Введемо наступні означення.

Номінальний дохід - це кількість грошей, які люди одержують у вигляді заробітної плати, ренти, % або прибутку. Реальний дохід - кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму номінального доходу.

Зміна реального доходу приблизно виражається наступною формулою:

зміна реального зміна номінального зміна в рівні

доходу(%)  доходу (%) - цін (%)

Інфляція вимірюється за допомогою індексів цін (індексів споживчих цін, дефлятора ВВП тощо). Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію.

Для вимірювання інфляції застосовується показник темп інфляції або темп зростання цін за рік. Темп інфляції показує як змінилася сама інфляція ,з яким темпом, за певний період (прискорилась чи сповільнилась) і обчислюється за допомогою двох індексів цін - розрахункового та минулого періодів. Знак “+” свідчить про прискорення, знак “-” -про заповільнення темпів інфляції.

індекс цін індекс цін

розрахункового періоду - минулого періоду

темп інфляції =------------------------------------------------------------------- 100%

індекс цін минулого періоду

За індекс цін можна брати показники дефлятора ВВП, індекса споживчих цін, їх геометричне середнє - індекс Фішера та інші індекси цін.

Соціально-економічні наслідки інфляції для суб’єктів макроекономіки.

1. Для домогосподарств. Перерозподіл доходів в суспільстві. Зниження реальних доходів людей, які одержують фіксовані номінальні доходи, оскільки їх реальні доходи знижуються. Інфляція знижує особисті доходи при прогресивній системі оподаткування. Схильність до заощадження скорочується. Рівень життя населення погіршується. Інфляція породжує інфляційний податок, який лягає тягарем на населення і не має законодавчої основи. Виграють від інфляції дебітори, програють кредитори. Особливу загрозу має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції.

2. Для фірм. Вимушені постійно підвищувати ціни на свою продукцію для покриття витрат. Працівники вимагають підвищення заробітної плати, групуються у страйки. Ціни та заробітна плата утворюють “інфляційну спіраль”. Ставка оподаткування зростає. Знижується зацікавленість виробників у випуску товарів високої якості. Соціальні програми уряду втрачають свою актуальність, оскільки виплати бідним скорочуються в реальному вираженні.

3. Для держави. Особливу загрозу для економіки країни має непередбачувана інфляція. Руйнуються господарські зв’язки, банківська система. Скорочуються реальні доходи дрежавного бюджету. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг. Зростає соціальна напруженість в суспільстві. Стає невигідним інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що очікуваний у майбутньому прибуток внаслідок інфляції в реальному вимірюванні зменшується. Прискорюється матеріалізація грошей, або гроші стають “гарячими”. Домогосподарства і фірми намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та у нерухомість. Знижується мотивація до праці.

4. Для закордону. Імпортні товари сатють дешевшими за вітчизняні. Експорт знижується, імпорт зростає. Зростає попит на стійку іноземну валюту, капітал виходить за межі країни.

В умовах неповної зайнятості інфляція може мати і позитивний вплив, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В таких умовах, держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та зниження безробіття.

Антиінфляційна політика держави -це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження інфляції.

До теперішнього часу сформувалось два основних напрямки, спрямованих на зведення інфляційних темпів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації сукупного попиту.

Створити ефективний сукупний попит можна за допомогою 1) надання державних замовлень фірмам та 2) надання дешевого кредиту. Ці заходи призводять до заповільнення спаду в економіці та зменшенню безробіття. В результаті зростають обсяги виробництва, крива сукупної пропозиції AS за моделлю “AD-AS” зміщується праворуч, рівень цін падає, інфляція скорочується.

Рівень AS1 AS2

цін

P1

AD

P2

0 ВВП, дохід

Мал. 3. Кейнсіанська модель антиінфляційної політики

Кейнсіанська антиінфляційна політика поглиблює дефіцит державного бюджету, який не повинен покриватися додатковою емісією грошей. За Кейнсом пропонується для ліквідації дефіциту використовувати державні займи, які будуть погашені у майбутньому. Така політика може застосовуватись на тривалий час.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напрямку і пропонувала більш радикальні заходи по боротьбі з інфляцією.

1. В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації (анулювання) грошей – оголошення про анулювання знеціненої одиниці і введення нової національної валюти. Приклад. Німеччина 1923 р., Угорщина 1946 р., Україна 1994 р.

2. Реставрація (ревальвація) – відновлення старого золотого вмісту грошової одиниці (ФРН у межах Бреттон-Вудської валютної системи 1961, 1969, 1971).

3. Девальвація – зниженні золотого вмісту грошової одиниці, а пімля 2 –ї Світової війни – офіційного валютного курсу до долара США.

4. Деномінація – метод «закреслення нулів» . (Бразилія 1988, Росія 1998, Україна, Турція 2004).

Існує три ефективних методи монетарної антиінфляційної політики [4].

1. Метод шокової терапії. Пропонується зменшити дефіцит бюджету за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, ввести дорогий кредит. скоротити податкові ставки. В результаті дорогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Метод шокової терапії призупиняє інфляцію, однак дуже негативно впливає на добробут населення. Сукупний попит зменшується, скорочується виробництво, зростає безробіття. Прикладом є Німеччина, коли в листопаді 1923 почалась грошова реформа і 1 німецька марка обмінювалась на 1 трлн. старих, причому сума обміну була обмеженою. Уряд проводив жорстку кредитно-грошову політику по скороченню дефіциту держбюджета за рахунок зменшення витрат та збільшення податків. Результатом стала стабілізація економіки та зростання обсягу виробництва за 4 роки удвічі. Другий приклад-Польща 1990 року. Японія 1949-1950рр. – лінія Доджа – американського посла.

З кінця 1944 р. До середини 1952 р. У Європі були проведені 24 реформи такого типу.

Отже, антиінфляційні заходи залежать від типу інфляції і дають ефективний результат, якщо вони спрямовані на усунення причин походження інфляції.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції попиту:

1. Зменшення державних витрат.

2. Збільшення податків.

3. Скорочення дефіцита держбюджету.

4. Проведення жорсткої кредитно-грошової політики.

5. Стабілізація валютного курсу шляхом його фіксування. Державне регулювання зовнішньоекономічної антиінфляційної і валютної сфер.

Результатом проведення антиінфляційних заходів є зменшення сукупного попиту.

6. Метод поступових змін - другий метод монетарного напрямку антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її, коли рівень цін зростає не більше ніж 20% на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофіліюватися. Головним позитивом є соціальна стабільність в державі. Недоліками поступової ходи безумовно є невизначеність економічної політики та інфляційні очікування.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної політики залежить від соціально-економічної обстановки в країні та визначається конкретними умовами і можливостями.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції пропозиції (інфляції витрат):

1. Стримування зростання факторних доходів та цін.

2. Боротьба з монополізмом фірм та профспілок в економіці.

3. Стимулювання виробництва у межах”економіки підприємства”.

4. Державне регулювання валютної сфери.

7. Політика регулювання цін і доходів проводиться за допомогою замороження цін і заробітної плати та обмеженням її зростання. Цей підхід супроводжується коефіцієнтом виробничих втрат. Він показує скільки відсотків реального ВВП потрібно втратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1%. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у знищенні інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбаченої інфляції.