3.Рецесійний та інфляційний розриви.

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного рівня призводять до виникнення рецесійного або інфляційного розривів.

Рецесійний розрив-величина, на яку сукупні витрати менші за безінфляційний рівень ВВП при повній зайнятості. Розрив називається рецесійним, оскільки здійснює в економіці рецесію, скорочення виробництва відносно потенційного рівня.

С укупні E=Y Потенційні витрати

в итрати B Сукупні витрати

Рецесійний

A розрив

0 Y < Yр Дохід

Мал. 6.4. Рецесійний розрив

Графічно, рецесійний розрив - це відстань по вертикалі між прямою фактичних сукупних витрат Е. і прямою потенційно необхідних витрат Еп.

Втрати економіки при рецесійному розриві складають величину:

Yрец.= (Eр.-E) m Добуток рецесійного розриву на мультиплікатор витрат.

Рецесійний розрив -це величина, на яку графік сукупних витрат повинен був би зміститись догори, щоб забезпечити безінфляційний рівень ВВП за умов повної зайнятості.

Інфляційний розрив -величина, на яку сукупні витрати перевищують безінфляційний рівень ВВП при повній зайнятості.

С укупні E=Y

Планові витрати

в итрати

Інфляційний В Потенційні витрати

розрив

0 Yр < Y Дохід

Мал. 6.5. Інфляційний розрив

Інфляційний розрив свідчить про те, що економіка втрачає , має місце надлишок сукупних витрат Епл. >Ер. .Фактичний ВВП перевищує потенційний: Yпл. >Yр .

Величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями Е та Ер.

Розрив називається інфляційним, тому що викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП.

Надлишок попиту при інфляційному розриві визначається за формулою:

Yінфл.= (E-Eр.) m, де m - мультиплікатор витрат

Інфляційний розрив - величина, на яку графік сукупних витрат повинен зміститися донизу, щоб забезпечити безінфляційний ВВП при повній зайнятості.

Тема 7. Державне регулювання економіки фіскальна політика

1. Державне регулювання економіки: об’єкти , суб’єкти, функції, методи.

2. Податкова система.

3. Бюджетна система.

4. Фіскальна політика. Кейнсіанська модель товарного ринку при втручанні держави.

5. Мультиплікатори фіскальної політики.

1. Функції та методи державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на соціально-економічний розвиток, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об’єктами ДРЕ є економічні підсистеми (економіка регіонів, галузей, сектори економіки); соціально-економічні процеси (зайнятість, інфляція, економічні цикли, екологія, НТП); відносини (фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні); ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій…).

Первинним суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин висловлює і захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. І обирає виборець лише склад органів державної влади, які будуть втілювати напрямки, методи та засоби ДРЕ. отже, суб’єктом державного регулювання економіки є держава в особі державних органів.

У демократичному суспільстві державна влада грунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади визначається Конституцією України (1996 р.) та іншими законодавчими актами.

Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України; виконавчу – Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації; судову владу здійснює Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції.

Економічні функції держави.

1. Регулювання кількості грошей в економіці. 2. Формування правових засад функціонування економіки. 3. Перерозподіл доходів. 4. Усунення вад ринкового саморегулювання.

Механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів називається ефективним (оптимальним) за Парето (Вільфредо Парето, 1848-1923, видатний італійський економіст), за якого жоден із суб’єктів ринку не може поліпшити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб’єктів економіки.

Якщо ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів, мають місце вади ринку (провали, неспроможності).

Типи вад. 1. Неспроможність конкуренції. 2. Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. 3. Зовнішні ефекти. 4. Неповнота ринків. 5. Недосконалість інформації. 6. Економічна нестабільність.

Неспроможність конкуренції. В процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які створюють загрозу існування ринку. Монополісти обмежують випуск продукції, встановлюють більш високі ціни проти галузевих, породжують політичну небезпеку, оскільки спроможні чинити тиск на державні органи.

2. Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства. Властивість – несуперництво в споживанні – означає, що неможливо обмежити використання суспільного блага. властивість – загальнодоступність – обмеженість доступу споживачів до таких товарів неефективне. Існують перешкоди щодо вирішення проблеми суспільних благ. Це – «проблема зайця» – небажання окремих людей добровільно оплачувати споживання супільних благ. Це – необхідність створення адміністративного апарату для регулювання взаємовідносин між виробниками та споживачами суспільних благ.

Парадоксом регулюючої діяльності держави є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспільного товару.

3. Зовнішні ефекти (екстерналії). Якщо дії одного суб’єкта ринку завдають шкоди іншим, має місценегативний зовнішній ефект, якщо дії дають благо іншим має місце позитивний зовнійшній ефект.

4. Неповнота ринків. Повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво.Неповнота ринку означає, що підприємства неспроможні забезпечити потреби споживачів у деяких товарах.

5. Недосконалість інформації обмежує можливості ефективного використання ресурсів. При недостатності інформації виробники діють в умовах невизначеності.

6. Економічна нестабільність має прояв в економіці будь-якої країни, оскільки, економіка характеризується хвилеподібністю: спади, піднесення.

Наявність вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного регулювання економіки.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізми бюджетно-податкової, грошово-кредитної, соціальної, зовнішньоекономічної політики тощо.

Найбільш глибоко обгрунтував необхідність державного впливу на економіку англійсктй економіст Дж.Кейнс. У 1936 році опублікованан його праця «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сетор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування. Кожен метод грунтується на використанні певних інструментів.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на прямі та непрямі. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку за допомогою знарядь адміністративно-правового характеру: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, ліцензії, квоти...

Методи непрямого регулювання діють опосередковано. Держава спонукає суб’єктів ринку до діяльності у напрямку державних приоритетів. Для цього застосовуються знаряддя фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

За засобами впливу методи ДРЕ поділяють на правові, адміністративні, економічні та пропагандистські.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, монетарної та інших напрямків державної політики.

Вади держави - це нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів у суспільстві. До вад держави відносять наступні.

1. Обмеженість інформації. Дані для прогнозування результатів повинні бути об’єктивними. Там, де не вистачає об’єктивних даних, слід утримуватись від надмірного державного втручання в економіку.

2. Недосконалість політичного процесу. Неефективна політика може проводитись під впливом інтересів окремих груп (лобіювання), політичних маніпуляцій, впливом виборців.

4. Обмеженість контролю над державним апаратом. Політика може бути неефективною, якщо вона призводить до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації з одночасними вадами ринку та держави. Посилюючи вплив одних вад можна послабити інші вади. Тому, приймаючи рішення, потрібно зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму державного регулювання.

Стратегічною метою України за умов трансформації, спрямоіваної на поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки.

Цілі:

соціальної політики – формування громадянського суспільства, досягнення сучасних параметрів рівня життя населення, форсування механізмів розв’язання соціальних суперечностей;

промислової політики – формування постіндустріального технічного та технологічного способу виробництва;

розвитку економічних відносин – становлення багатоукладної економіки, перехід до нового типу економічного зростання, орієнтованого га зростання потреб населення;

розвитку міжнародних відносин – європейська інтеграціята вступ до СОТ.