2. Відкриття Другого фронту в Європі

Проблема Другого фронту в Європі набула 1944 р. багато в чому іншого змісту, ніж це було в 1942 і 1943 pp. Докорінний перелам, що відбувся в перебігу Другої світо­вої війни, означав, що Радянський Союз здатний сам здобути остаточну перемогу над гітлерівською Німеччи­ною. Уряди США та Великої Британії не могли далі зволі­кати з розгортанням відкритих воєнних дій у Західній Європі. В січні 1944 р. розпочалася підготовка вторгнення англо-американських військ до Північної Франції (опера­ція "Оверлорд") і допоміжного удару в Південній Франції (операція "Енвіл"). Штаб верховного командувача союзни­ми збройними силами у Британії 15 січня було перетворе­но на верховний Штаб союзних експедиційних сил, а американського генерала Д. Ейзенхауера призначено вер­ховним командувачем цими силами.

Розроблений штабом Ейзенхауера план воєнних дій передбачав висадку десанту і захоплення території Нор­мандії та півострова Бретань як обширного плацдарму. Перед безпосереднім проведенням операції "Оверлорд" на Британських островах зосереджувалися чотири армії: 1-а і 3-я американські, 2-а англійська і 1-а канадська. У складі цих армій налічувалося 37 дивізій і 12 бригад. ВПС союз­ників мали більше 10 тис. бойових і 1360 транспортних літаків, 3500 планерів. Для операції вторгнення виділялося багато бойових кораблів, десантних суден, самохідних барж і катерів. Штаб союзних військово-морських сил очолював адмірал Рамсей. Союзники мали вирішальну перевагу в силах і засобах.

У ніч на 6 червня 2 тис. бомбардувальників союзної авіації завдали ударів по узбережжю Нормандії. Більшість з них не влучила в німецькі оборонні споруди, багато бомб вибухало у декількох кілометрах від берега. Проте масоване бомбардування змусило німецькі війська сховатися в укрит­тях, що полегшило висадку десанту. 101-у і 82-у амери­канські і англійську повітрянодесантні дивізії було скинуто на парашутах і планерах за 10-15 км від берега. Тисячі суден і кораблів союзників під прикриттям авіації та арти­лерії військово-морського флоту перетнули Ла-Манш і на світанку 6 червня розпочали висадку десанту на п'яти ділянках узбережжя. Супротивник не вжив рішучих контр­заходів, щоб зірвати дії англо-американських військ. Це означало, що операція вторгнення стала цілковитою рап­товістю для противника.

Другий фронт в Європі було нарешті відкрито.

3. Успіхи англо-американських військ на Тихому океані та в Європі

На Тихому океані на початку 1944 р. союзні збройні сили, переважаючи японські в особовому складі в 1,5 рази, в авіації в 3 рази, в кораблях різноманітних класів у 1,5-3 рази, розгорнули наступ у напрямі на Філіппіни. Група Німіца просувалась через Маршаллові та Маріанські острови, група Макартура — вздовж північного узбережжя Нової Гвінеї. Японське командування, перейшовши на Тихому океані до оборони, прагнуло сухопутними силами зміцнитися у Центральному та Південному Китаї.

На початку Філіппінської операції (жовтень 1944 р.) група Макартура, маючи повну перевагу над японцями у військово-морських силах і більш ніж подвійну в піхоті та авіації, зайняла острів Лейте. Спроба головних сил япон­ського флоту перейти в контрнаступ із Сінгапуру і баз метрополії привела до морської битви в районі Філіппінських островів (24-25 жовтня), що скінчилася розгромом японського флоту і захопленням американцями всіх остро­вів Філіппінського архіпелагу, окрім острова Лусон. Япон­ське командування, втративши половину флоту і більшу частину авіації, стало широко застосовувати для боротьби з американським флотом літаки з льотчиками-смертника-ми ("камікадзе").

У січні—серпні 1945 р. американці з важкими боями зайняли острів Лусон.

Протягом 1944 р. союзним військам вдалося визволити від японців територію Індії, більшу частину Північної Бірми і перетнути залізничну магістраль від Рангуна на північ, а також шосейну дорогу, що зв'язувала Бірму з Південним Китаєм.

У лютому-березні 1945 p. 5-й флот США захопив острів Іводзіма. Створена тут авіабаза дала змогу різко посилити потужність повітряних нальотів на Японію. 1 квітня після тривалої підготовки союзники розпочали штурм острова Окінава. Незважаючи на цілковиту перевагу в силах і засобах, американці довго не могли зламати опір 32-ї японської армії.

У червні 1945 р. союзні війська зайняли Окінаву, що дало змогу ще більше наблизити базування американської авіації до Японії і розгорнути широкий наступ з повітря проти її економічних центрів. Водночас союзні війська та місцеві партизани визволили Бірму, частину Індонезії, багато районів Індокитаю, що остаточно підірвало япон­ські позиції в цих районах і в західній частині Тихого океану.

Вторгнення союзних військ до Нормандії з величезним задоволенням було зустрінуто народними масами країн антигітлерівської коаліції. 25 липня 1944 р. союзники роз­почали наступ у Нормандії, завдали тяжкої поразки німець­ко-фашистським військам у Північній Франції. Основним силам гітлерівців ледве вдалося уникнути оточення. Вони були змушені відступати на схід. 15 серпня союзники розпочали здійснення операції "Енвіл". На південному узбережжі Франції відбулася висадка американо-французьких військ. Оборону тут протяжністю майже 500 км тримали 10 німецьких дивізій, боєздатність яких була по­ниженою. Ворог мав надто обмежені сили авіації — всього 200 літаків. Німецький військово-морський флот у західній частині Середземного моря також мав дуже слабкі сили: 6 італійських міноносців, 10 торпедних катерів, 5 мінних загороджувачів, 10 підводних човнів. Розгортання бойових дій на Півдні Франції було покладено союзним команду­ванням на дислоковану в Італії 7-у американську армію.

До повстання готувався Париж, який Гітлер наказав беззастережно утримувати. 19 серпня населення Парижа повстало. Патріоти нападали на підрозділи німецьких військ, захоплювали мерії, громадські будинки, вокзали, електростанції. В числі перших було зайнято будинки поліційної префектури і міської ратуші. На вулицях виник­ли барикади. Під вечір 22 серпня повстанці оволоділи більшістю кварталів столиці (70 з 80). Генерал Холтіц не в змозі був утримати місто. Ейзенхауер віддав наказ напра­вити до Парижа 2-у французьку бронетанкову і 4-у аме­риканську дивізії. 23 серпня ці з'єднання підійшли до Парижа. Прорвавши німецьку оборону на зовнішньому обводі, передові частини 2-ї французької бронетанкової дивізії генерала Леклерка ввечері 24 серпня вступили до столиці. Перемога на цей час була вже в руках повсталого населення. В штурмі опорних пунктів ворога брали участь і танки невеликого загону дивізії Леклерка. 25 серпня під вечір гітлерівці склали зброю. Капітуляцію приймали гене­рал Леклерк і начальник штабу повстанців полковник А. Роль Тангі. Париж було визволено самими французами.

Того дня, коли повстання остаточно перемогло, до столиці Франції прибув генерал де Голль.

Боротьба за Францію в основному була виграна армія­ми союзників і силами руху Опору. Втрати гітлерівського вермахту на Західному фронті на кінець серпня становили близько 300 тис. вбитими, пораненими та зниклими без­вісти. Режим окупації було повалено. Франція здобула свободу.