Реферат на тему: Перебіг Другої світової війни 1944-1945 рр План

1. Визволення території СРСР, перенесення воєнних дій у Східну Європу.

2. Відкриття Другого фронту в Європі.

3. Успіхи англо-американських військ на Тихому океані та в Європі.

4. Кримська (Ялтинська) конференція.

5. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.

6. Потсдамська конференція.

7. Розгром Японії.

8. Підсумки та наслідки Другої світової війни

1. Визволення території срср, перенесення воєнних дій у Східну Європу

Влітку і восени 1944 р. радянські війська вступили на територію Польщі, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини.

Вихід Радянської Армії широким фронтом до Цент­ральної та Південно-Східної Європи відразу ж поставив питання про подальші взаємовідносини країн цього регіо­ну з СРСР. Утворення нового поясу антирадянських дер­жав на західному кордоні було з точки зору радянського керівництва неприпустимо. Напередодні і в ході битв за цей великий і життєво важливий регіон СРСР став відкри­то підтримувати прорадянськи налаштованих політиків у цих країнах, в основному з числа комуністів, водночас домагаючись від США та Великої Британії визнання своїх особливих інтересів у цій частині Європи. Враховуючи факт присутності там радянських військ, Черчілль 1944 р. визнав домінування СРСР в усіх цих країнах, окрім Греції.

1944 р. у Польщі до влади прийшов прорадянський Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Радянський уряд підтримав ПКНВ в його прагненні ство­рити нову польську адміністрацію на визволеній території, виступив за роззброєння Армії Крайової, що підпорядко­вувалася польському емігрантському урядові в Лондоні. Це була попередня умова з боку СРСР у справі врегулювання радянсько-польських відносин.

5 вересня 1944 р. Радянський Союз оголосив війну Болгарії, і радянські війська, не зустрівши ніякого опору, ввійшли до цієї країни. У Болгарії при звістці про появу радянських військ партизанські загони разом з армійськи­ми частинами, що до них приєдналися, 9 вересня 1944 р. захопили столицю Софію. До влади прийшов уряд Вітчиз­няного фронту, де переважали комуністи. Радянські і бол­гарські війська, спільно визволяючи Болгарію від нацистів, вийшли до югославського кордону.

20 серпня 1944 р. Радянська Армія перейшла в наступ у Румунії, а 23 серпня король Румунії Міхай І, попередньо домовившись з антифашистськими партіями, що діяли неле­гально, заарештував главу фашистського уряду маршала Антонеску і сформував антифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині.

Наприкінці вересня було розроблено спільний план дій частин 3-го Українського фронту і підрозділів Народ­но-визвольної армії Югославії. При штурмі Белграда ко­мандування фронтами виконало прохання югославів: їхні частини ввірвалися до міста першими. Після визволення Белграда було видано наказ Ставки закріпитися і "далі вглиб Югославії не просуватися". Югославські частини повністю очистили свою територію самостійно.

Тяжкі випробування випали на долю бійців 2-го Укра­їнського фронту, що вступив на територію Угорщини, яка залишалася останнім союзником Німеччини. Уряд дикта­тора Хорті, а потім його наступника Салаші залишався вірним своїм зобов'язанням перед Німеччиною. Війська вермахту за активної підтримки угорської армії запекло опиралися. Окремим частинам 2-го Українського фронту довелося пізнати гірку долю оточення. Дві спроби оволо­діти Будапештом виявилися невдалими. Кровопролитні бої в районі Будапешта і озера Балатон тривали до квітня 1945 р. На визволеній частині Угорщини ще 1944 р. було створено антифашистський тимчасовий уряд за участю комуністів, соціалістів, партії дрібних сільських господа­рів, що оголосив війну Німеччині.

Нові уряди Румунії, Болгарії та Угорщини порвали з Німеччиною, перейшли на бік союзників і уклали з ними угоди про перемир'я.

Тим часом драматично розвивалися події у Словаччині.

Із наближенням Радянської Армії до словацького кор­дону ліві сили разом з частиною офіцерів словацької армії почали готувати збройне повстання. Щоб утримати Сло­ваччину під своєю владою, уряд Гітлера вирішив окупувати її та роззброїти словацьку армію. Дізнавшись про це, частина словацької армії повстала. 29 серпня 1944 р. розпо­чалося Словацьке національне повстання, в якому брали участь майже 60 тис. солдатів та офіцерів словацької армії і до 20 тис. партизанів. Повстання охопило третину тери­торії країни. Влада у визволених районах перейшла до Словацької Національної ради, що оголосила про повален­ня режиму і відродження Чехословацької республіки як спільної держави чехів і словаків. На прохання повстанців радянське командування постачало їх зброєю і споряджен­ням. Радянські війська, у складі яких діяв сформований в СРСР Перший чехословацький корпус, розпочали наступ, щоб з'єднатися з повстанцями. У винятково тяжких умо­вах вони подолали Карпатські гори і визволили східні райони Словаччини. Однак окупанти, зосередивши великі сили, придушили повстання. Частина партизан змогла піти до гір і продовжити там партизанську війну. Згодом вони з'єдналися з Радянською Армією.

Таким чином, визволивши восени 1944 р. Прибалтику і Заполяр'я, Радянська Армія завершила визволення тери­торії Радянського Союзу від німецьких загарбників і вві­йшла до Центральної та Південно-Східної Європи. І не вина радянського солдата і офіцера, що на їхніх плечах до Європи прийшов тоталітарний режим сталінського зразка.

Вони визволяли народи Європи від нацизму, і багато хто з них назавжди залишився на берегах Вісли, Дунаю, пам'ять про них символізують бронзові солдати з відкритими і чесними обличчями визволителів. Не їхня вина в тому, що сьогодні жителі Східної Європи по-різному ставляться до місії Радянської Армії в Європі. Не вони займалися полі­тикою. Масовий героїзм відбувався не з-під палиці або в ім'я "верхів", в ім'я репресивної держави. Ні, масовий героїзм відбувався в ім'я порятунку Вітчизни, народів інших країн, а не тих, хто на короткий історичний момент з вигодою влаштувався у неї на хребті.