Типи міграцій

У науковій літературі існують різноманітні підходи до ви­ділення типів міграцій.

За одним міжнародна міграція містить дві основні скла­дові: еміграцію й іміграцію. Під еміграцією розуміється виїзд із країни на постійне місце проживання, під іміграцією — в'їзд до країни на постійне місце проживання. Міжнародна міграція містить також процес репатріації — повернення в країну походження громадян, що раніше виїхали з неї.

Залежно від того, який критерій покладено в основу типо­логії, маємо відповідні схеми диференціації міграційних пере­міщень. Оскільки найважливішою якісно визначеною терито­ріальною одиницею, основним цілісним об'єктом міграційних досліджень є національний регіон (держава або територія), першочергового значення під час класифікації міграцій на­буває виділення щодо будь-якої країни зовнішніх (міждер­жавних) і внутрішніх міграційних переміщень. Серед перших за територіальним охопленням можна виділити міжконти­нентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення, серед останніх — міграційні потоки село-місто, місто-місто, місто-село, село-село. За тривалістю міграції поділяють на постійні та тимчасові (зворотні), за принципом легальності — на легальні та нелегальні, за способом реалізації — на організовані й індивідуальні. Критерії тривалості та способу реалізації можуть бути застосовані під час класифікації як міжнародних, так і внутрідержавних міграційних переміщень, критерій легаль­ності — лише щодо зовнішніх міграцій. Останнім часом найбіль­шої популярності набула класифікація міграційних переміщень за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників мігра­ційного процесу виділяються: особи, що переїздять на постійне проживання; трудові мігранти, які приїздять на роботу за контрактом (на строк дії контракту); висококваліфіковані спе­ціалісти — працівники транснаціональних компаній і спіль­них підприємств, які за характером діяльності переїздять з країни до країни; нелегальні трудові мігранти; особи, що шукають політичного притулку; біженці. Названі категорії міг­рантів враховуються під час розробки міграційної політики держав світу, яка зокрема встановлює специфічні принципи, підходи та комплекс дій держави відносно кожної з пере­лічених груп.

Зовнішньоміграційні контакти населення України харак­теризуються чотирирівневою структурою.

1-й рівень. Обмін населенням із найбільш етнічно та гео­графічно близькими державами СНД — Білоруссю, Молдовою та Російською Федерацією. Ознаки зовнішніх міграцій міні­мальні — відмінності в плані соціального середовища та мен­талітету населення між Україною та цими країнами ненаба­гато більші, а іноді навіть менші, ніж між різними регіонами нашої держави.

2-й рівень. Міграційні контакти з державами Балтії, Закав­каззя та Центральної Азії. Тривале перебування у складі єди­ної держави зумовило наявність національних діаспор і збе­реження деяких спільних рис умов життя в усіх колишніх республіках СРСР. Однак, спостерігається стійка тенденція до посилення розбіжностей, унаслідок чого міграційні потоки, які зв'язують Україну та відповідні держави затухають і можуть бути охарактеризовані як інерційні.

3-й рівень. Міграційні зв'язки з низкою країн Централь­ної Європи — Польщею, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, Грецією, а також Ізраїлем. Представники основних етносів перерахованих держав про-

живають в Україні, в більшості з цих країн наявна помітна українська діаспора, тобто з обох боків існують контингенти населення, для яких відповідний переїзд лише за формою є зовнішньою міграцією, тоді як за змістом наближається до внутрішньої.

4-й рівень. Інші географічні напрямки міждержавних міграцій. При цьому як окремий підрівень можна виділити еміграцію до т.з. «переселенських держав», які своїм існуван­ням зобов'язані минулим міграціям вихідців із різних країн, і де внаслідок тривалого змішування народів утворилися сприятливі можливості для адаптації будь-якого мігранта.

Будь-який міграційний акт відбувається під дією комп­лексу мотивів і серед їх сукупності слід виділити головні, які відображають об'єктивні потреби життєдіяльності індивіда, і зосередити увагу саме на них. Як критерій типології найдо­цільніше взяти варіант міграційної поведінки індивіда — пев­ний набір дій або вчинків, які логічно призводять до міграції. Спосіб прийняття рішення про міграцію є відображенням (зовнішньою стороною) мети переїзду. Хоча порядок дій кожної людини неповторний, усю різноманітність сценаріїв міграційної поведінки можна звести до трьох типів, які від­повідають трьом типам міграцій.

1. Міграція являє собою втечу від абсолютно нестерпних умов життя (внаслідок широкомасштабних воєнних дій, політич­них рішень, техногенних катастроф або стихійних лих) без особливих роздумів про перспективи проживання на новому місці або ж відбувається насильницький вивіз (вислання) окремих осіб чи груп населення. До цього ж типу, слід від­нести акти репатріації та повернення біженців до місць по­переднього проживання після припинення дії сил, які спро­вокували від'їзд — у цих випадках рушійною силою міграції є потяг на батьківщину, економічні мотиви відіграють дру­горядну роль. Подібні міграційні акти підпадають під кате­горію «вимушена міграція та репатріація». За сучасних умов в Україні до цього типу міграцій належать міграції біженців з низки країн СНД і третього світу, міграції, по­в'язані зі складною екологічною ситуацією та відбуванням строку покарання, а також (із низкою застережень) повер­нення депортованих народів і репресованих етнічних укра­їнців, але аж ніяк не «етнічні» міграції до Ізраїлю, Ні­меччини та інших країн Заходу, тобто не більше 5% усіх міграційних актів.

2. В основі міграційного акту лежать недостатній рівень за- доволення життєвих потреб індивіда та можливість їх більш повного задоволення — або в потенційному місці проживання, або в нинішньому — після оволодіння знан- нями та навиками, здобути які можна лише за межами свого поселення. Описаний тип міграції може бути охоп- лений терміном «економічна» або «трудова» в широкому розумінні цього слова, оскільки інструментом реалізації цілей, які лежать в основі міграції є праця (власна, або ж члена сім'ї, якого мігрант супроводжує) за відповідну гро- шову або натуральну винагороду. Просторовий рух власне робочої сили з метою участі у трудовій діяльності без намірів зміни місця проживання можна розглядати як трудову міграцію у вузькому розумінні цього слова. Очевидно, що питома вага економічних міграцій у загальному обсязі міграційних переміщень у періоди війн і стихійних лих низька (на даних етапах домінуючою є міграція вимуше- них переселенців), тоді як за безпечних зовнішніх умов наближається до 100%.

Отже, трудові міграції розглядаються як підтип економіч­них міграцій, як такі міграційні переміщення, які здійсню­ються індивідами відповідно до панівних в певній ГСЛ норм міграційної поведінки, з метою підвищення рівня життя на основі вигіднішого використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання.

3. Мігрант свідомо йде на довготривале погіршення умов життя й усвідомлює, що забезпечення життєвого рівня, який він мав до переїзду, на новому місці проживання нереальне навіть у віддаленій перспективі. Враховуючи, що сумарна частка всіх переміщень, пов'язаних із добро- вільною відмовою від кращих умов життя, в загальному обсязі міграційних переміщень ніколи навіть не наближа- ється до одного відсотка, описані різновиди (перелік не пре- тендує на вичерпність) можна об'єднати під терміном «інші міграції» [146, с. 74-77].