Напрями стабілізації роботи закладів культури, фізичної культури та спорту

Пріоритетними напрямами в галузі культури мають бути:

приведення в належний стан мережі об'єктів культури, зокрема бібліотек, клубних закладів нового типу, шкіл есте­тичного виховання тощо, підвищення рівня забезпечення куль­турно-освітніх закладів технічними засобами й обладнанням;

здійснення структурної перебудови галузі кінематографії з урахуванням умов ринкової економіки, сприяння станов­ленню недержавної ринкової інфраструктури вітчизняної кінематографії;

• зміцнення матеріально-технічної бази музеїв, заповідників, бібліотек, архівів і забезпечення виконання комплексних програм збереження пам'яток історії та культури. Виникає гостра потреба у зміні пріоритетних напрямів роз­витку фізичного виховання, фізичної культури та спорту. Зміст цієї роботи слід спрямувати на:

• зміцнення наявної матеріально-технічної бази та розвиток фізкультурно-спортивного руху з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя;

створення умов для задоволення потреб кожного громадя­нина України, насамперед молоді, у зміцненні здоров'я, фізич­ному та духовному розвитку;

пропаганда та здійснення комплексу фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів із урахуванням традицій, інтересів, специ­фіки виробництва, а також дефіциту вільного часу працюючих;

наполеглива робота зі створення резерву до національної збір­ної команди та досягнення максимальних результатів у між­народних спортивних змаганнях;

створення належних умов для поліпшення фізкультурно-оздоровчої, реабілітаційної та спортивно-масової роботи серед інвалідів.

1.3.

Удосконалення соціально-трудових відносин

Одним із важливих напрямів здійснення соціальної полі­тики є вдосконалення механізму діяльності соціально-трудових відносин, упровадження системи соціального партнерства на всіх етапах взаємодії соціальних партнерів. Налагодження дієвої системи соціального партнерства є одним із основних чинників демократизації суспільства.

Соціальне партнерство — це система соціально-трудових відносин між найманими працівниками (їх представниками), роботодавцями (їх представниками), органами державної влади й органами місцевого самоврядування з приводу погодження, врахування та захисту інтересів їх учасників шляхом взаємних переговорів, досягнення компромісів на основі тристороннього співробітництва.

Як свідчить досвід окремих країн, у тому числі й постсоціалістичних, наявність відповідних законів не є гарантією прак­тичного впровадження принципів соціального партнерства. Проте саме існування та повнота його, рівень реалізації є яскравим віддзеркаленням ступеня демократичності суспільства.

Інститут соціального партнерства розглядається як один із основних інструментаріїв регулювання соціально-трудових від­носин країн із ринковою економікою та являє собою комплекс процедур узгодження інтересів між найманими працівниками та роботодавцями за можливою участю держави.

Предметом соціального партнерства у сфері праці є відно­сини, які виникають з приводу державної політики в галузі трудових ресурсів; зайнятості та працевлаштування; ринку праці; підготовки та перепідготовки кадрів; захисту трудових прав громадян; умов праці; охорони праці та здоров'я працівників; соціального захисту населення; соціального страхування; оплати праці, робочого часу та часу відпочинку, а також інші відно­сини у соціальній сфері.

Завданнями соціального партнерства є: • забезпечення здійснення державної політики соціально орієн­тованої економіки;

створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових та інших відносин, що є предметом соціального парт­нерства;

сприяння утвердженню соціального миру та запобігання виникненню напруженості між соціальними партнерами;

активна участь у проведенні колективних переговорів, в укла­денні колективних договорів та угод;

запобігання порушенню прав та інтересів учасників соціаль­ного партнерства;

запобігання виникненню колективних трудових спорів і сприяння їх вирішенню шляхом переговорів і пошуку взаємних комп­ромісів;

вироблення рекомендацій щодо вдосконалення чинного зако­нодавства, яке регулює соціально-трудові та інші відносини, що є предметом соціального партнерства.

Соціальне партнерство здійснюється на таких принципах:

обов'язковість соціального діалогу;

добровільність вибору форм соціального партнерства;

рівноправність сторін;

повага, погодження та врахування інтересів сторін;

пріоритет примирних процедур як засобу розв'язання колек­тивних трудових спорів;

взаємне інформування сторін соціального партнерства;

сприяння держави у зміцненні соціального партнерства;

добровільність і реальність прийнятих на себе сторонами зобов'язань;

обов'язковість виконання сторонами своїх зобов'язань і конт­роль за їх виконанням;

відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань. Система соціального партнерства в Україні містить такі рівні:

державний рівень, який регулює соціально-трудові відносини та сприяє встановленню соціального миру на рівні держави;

галузевий рівень, який регулює соціально-трудові відносини і сприяє встановленню соціального миру на рівні окремої галузі або декількох галузей;

територіальний рівень, який регулює соціально-трудові відно­сини та сприяє встановленню соціального миру на рівні адміністративно-територіальних одиниць;

• виробничий рівень, на якому встановлюються взаємні зобов'я­зання між найманими працівниками та роботодавцем і регу­люються трудові відносини безпосередньо на підприємстві, в установі, організації.

Соціальне партнерство в Україні на державному, галузевому та територіальному рівнях здійснюється на тристоронній основі.

На виробничому рівні соціальне партнерство здійснюється на двосторонній основі.