Регіональне управління: інновацій ний підхід

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються під час розробки програм економічного та соціального розвитку.

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами міні­мальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного за­безпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожит­кового мінімуму [128].

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми та норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються дер­жавні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслу­говування, охорони здоров'я й освіти [128].

Система та класифікація соціальних нормативів

Соціальні норми та нормативи — показники необхідного спо­живання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нор­мативи поділяються на [128]:

нормативи споживання — це розміри споживання в нату­ральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточ­ного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в осо­бистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслугову­вання та житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної вели­чини набору нормативів споживання та забезпечення. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні норма­тиви поділяються на [128]:

нормативи раціонального споживання — рівень, що гаран­тує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих това­рів і послуг, виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпече­ності для всього населення чи його окремих соціально-демо­графічних груп.

Державні соціальні гарантії визначаються на базі соціальних норм і нормативів.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслу­говування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потре­бують соціальної підтримки. З цією мстою визначаються:

перелік послуг, які надаються закладами соціального обслу­говування та фінансуються за рахунок державного і місце­вого бюджетів і соціальних фондів;

норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів і дітей, які перебувають на утриманні держави;

норми харчування та забезпечення непродовольчими това­рами в державних і комунальних закладах соціального обслу­говування [128].

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комуналь­ного обслуговування встановлюються з метою визначення дер­жавних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг і розмірів плати за житло та житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До них належать:

гранична норма оплати послуг із утримання житла, жит­лово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

соціальна норма житла та нормативи користування жит­лово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава

надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим гро­мадянам;

• показники якості надання житлово-комунальних послуг [128].

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здо­ров'я належать:

перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги гро­мадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

нормативи надання медичної допомоги, що містять обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;

показники якості надання медичної допомоги;

нормативи пільгового забезпечення окремих категорій насе­лення лікарськими засобами та іншими спеціальними засо­бами;

нормативи забезпечення стаціонарною медичного допомогою;

нормативи забезпечення медикаментами державних і кому­нальних закладів охорони здоров'я;

нормативи санаторно-курортного забезпечення;

нормативи забезпечення харчуванням у державних і кому­нальних закладах охорони здоров'я [128].

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами належать:

перелік та обсяг послуг, що надаються державними та кому­нальними закладами дошкільної, загальної середньої, профе­сійно-технічної та вищої освіти;

нормативи граничного наповнення класів, груп і співвідно­шення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

норми матеріального забезпечення навчальних закладів і до­даткових видів соціального та матеріального забезпечення учнів [128].

Державні соціальні гарантії Основними державними соціальними гарантіями в Україні визначено [128]:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Інші державні соціальні гарантії:

рівень життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівень оплати праці працівників різної кваліфікації в уста­новах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендії учням професійно-технічних і студентам вищих дер­жавних навчальних закладів;

індексація доходів населення з метою підтримання достат­нього життєвого рівня громадян і купівельної спроможності їх грошових доходів за умов зростання цін;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, жит­лово-комунального, транспортного, побутового обслуговування і обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Хоча в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» й зазначено, що основні державні соціальні гарантії, є основним джерелом споживання, не можуть бути нижчими прожиткового мінімуму [128], поки що ця норма закону не діє. В Україні діють перехідні положення, згідно з якими Законом України про Державний бюджет на відповідний рік визначається рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення окремих видів держав­ної соціальної допомоги, а також визначаються розміри або рівні інших видів державної соціальної допомоги (так, у 2005 р. про­житковий мінімум становив 423 грн, а гарантований мінімум був визначений у розмірі 90 грн на місяць на одну особу.