Цілі та механізми реалізації політики зайнятості на рівні держави

На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію при­хованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насам­перед, Уряду мають концентруватися на запровадженні дієвих сти­мулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайня­тості під час приватизації та реструктуризації підприємств, на під­тримці підприємництва та самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у приско­ренні адаптації населення до ринкових вимог із урахуванням євро­пейських і євразійських іш«ітжційних процесів розвитку інфраструк­тури ринку праці, підготовки кадрів. На перший план висуваються завдання вдосконалення структури зайнятості й оптимізації струк­тури робочих місць, удосконалення цільових програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості в галузях і регіонах.

Мета державної політики щодо неформального сектору та натурального господарства полягає в поступовому переведенні зайнятого там населення до вищого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості та поліпшення соціального захисту вразливих верств населення.

Мікробізнес є дуже нестійким і вразливим видом підпри­ємництва, тому потребує додаткових заходів сприяння на місце­вому рівні.

З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності для підприємців, які реєструються, слід передбачити:

організацію короткострокових безкоштовних курсів, семіна­рів із правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;

забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслу­говування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій, інформації про дер­жавні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спіл­ки для захисту своїх інтересів.

Особливої уваги потребує розв'язання проблем зайнятості сільського населення.

Державна політика зайнятості в сільській місцевості передба­чає такі основні напрями:

стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріаль­них технологій;

диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток пере­робної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;

законодавче врегулювання статусу та діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має за­кладатися не лише розмір, а й переважний напрям викорис­тання землі; права членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, в т. ч. допомогу з безробіття, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім'ї (кількість працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) й об'єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, роз­мір орендної плати).

Розв'язання всіх цих завдань на рівні області потребує уваги місцевих органів виконавчої шіади на таких стратегічних напрямах:

нормалізація процесів відтворення робочої сили відповідно до цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку регіону;

створення умов для забезпечення кількісної та якісної відповідності робочих місць і кадрів;

сприяння поверненню населення до легальної трудової діяль­ності, запобігання формуванню осередків посиленої соціальної напруги на ринку праці забруднених територій;

реорганізація сфери застосування праці в сільській місце­вості, створення гнучкої та багатогалузевої системи робочих місць відповідно до пріоритетів розвитку агропромислової штеграції, розширення діапазону неаграрних видів діяльності різних соціально-демографічних груп сільського населення;

професійна орієнтація, підготовка та перепідготовка тим­часово незайнятого населення;

організація громадських робіт;

сприяння розвитку сфери підприємництва, гнучких форм зайнятості, створенню нових робочих місць на забруднених територіях і в районах компактного проживання населення;

створення сприятливих умов праці зайнятих на підприємствах і в організаціях, розташованих на забруднених територіях, забезпечення додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій громадян;

розширення сфери нетрадиційних видів зайнятості;

формування гнучкої системи робочих місць, яка б відпові­дала потребам економіки регіонів.

Для забезпечення активної державної політики на регіо­нальному ринку праці необхідно вжити таких заходів:

• 3 метою підтримки розвитку підприємницької діяльності та розширення гнучких форм зайнятості:

в запровадити режим найбільшого сприяння створенню ма­лих і середніх підприємств як джерела нових робочих місць, насамперед у сільськогосподарських галузях, а також у галузях спеціалізації території — лісовій, деревообробній, целюлозно-паперовій промисловості, у промисловості буді­вельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості;

н упровадити систему навчання та фінансової підтримки безро­бітних, які бажають займатися мікро- та сімейним бізнесом;

в сприяти залученню іноземних інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері;

и створити сприятливі податкові, швестиційні, фінансово-кре­дитні та інші умови суб'єктам господарювання, які активно розвивають виробництво на основі новітніх технологій, диверсифікуючи його на користь споживчого ринку ре­гіону, зберігаючи сталою чисельність кадрів і забезпечуючи високий рівень їх професійно-кваліфікаційної підготовки;

■ визначити перелік підприємств та організацій, що перебу­вають під загрозою банкрутства, оцінити реальну можли­вість їх перепрофілювання або реконструкції; в разі спро­можності таких структур вийти на рівень ефективного господарювання — активно сприяти їх фінансово-еконо­мічному оздоровленню;

н визначити з урахуванням місцевих особливостей можли­вості самозайнятості громадян, переселених із зони відчу­ження та розробити механізм стимулювання самозайня­тості, а також пріоритетні напрями професійної підготовки осіб, що виявляють бажання займатися індивідуальною трудовою діяльністю;

в сприяти залученню громадян до самозайнятості та під­приємницької діяльності, активізувати підтримку орга­нами виконавчої влади та місцевого самоврядування ство­рення умов для самозайнятості: 33,7 тис. — у 2005 р.; 33,0 тис. — у 2010 р. та 30,0 тис. осіб у 2015 р.

Сприяти зайнятості громадян, які проживають у сільській місцевості, за рахунок створення нових робочих місць на підприємствах із переробки сільськогосподарської сировини, підсобних виробництвах, об'єктах соціальної інфраструктури. Запровадити пільговий режим інвестування та кредитування створення нових робочих місць за рахунок державного та місце­вого бюджетів у районах із підвищеною загрозою безробіття, де пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї.

Необхідно сприяти створенню та розвитку в сільській місце­вості підсобних цехів, у тому числі на основі кооперації з про­мисловими підприємствами області. Визначити перелік трудо-надлишкових територій (населених пунктів) для віднесення їх до територій пріоритетного розвитку, в межах яких державою заохочується розвиток нових робочих місць і залучення гро­мадян до активної трудової діяльності на цих територіях.

Здійснювати професійну підготовку, перепідготовку та підви­щення кваліфікації осіб відповідно до потреби в робочій силі: 5,7 тис. — у 2005 р.; 5,9 тис.— у 2010 р. та 6,0 тис. осіб — у 2015 р. До громадських робіт залучати щорічно протягом 2005-2015 рр. 10,0-11,0 тис. осіб. Щорічно бронювати на під­приємствах і в організаціях області не менше 2,5 тис. робо­чих місць для соціально вразливих категорій населення.

.2.3.

Політика щодо доходів населення та вдосконалення оплати праці

*7 вересні 2000 р. 189 країн — членів СОН визначили клю­чові цілі та завдання розвитку світової цивілізації, відомі як ♦ Цілі Розвитку Тисячоліття». Адаптація глобальних світових орієнтирів до національних умов забезпечує принципову можли­вість їхнього використання в Стратегії економічного та соціаль­ного розвитку України до 2015 р.

При цьому цілі, які визначаються запропонованою страте­гією, — більш амбітні. Вони визначають вищі орієнтири розвитку, досягнення яких дозволить нашій державі якнайшвидше інтегру­ватись у світові глобальні процеси. Вихід української економіки на траєкторію сталого зростання створює необхідні матеріальні передумови для використання результатів стабілізації та зростання задля забезпечення відчутних змін у задоволенні життєвих потреб населення.

Упродовж 2004-2015 рр. має бути досягнуто послідовне та стійке зростання показників, що характеризують рівень спожи­вання населення, забезпечення можливості надання соціально важливих послуг, здійснено реформування найважливіших сек­торів соціальної сфери та на основі цього створені сприятливі умови для поліпшення демографічної ситуації та тендерних від­носин, підвищення якості людського потенціалу.

Реалізація цих завдань потребує невідкладної перебудови соціальної сфери. Якщо чинна модель економічної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення, то логіка нової стратегії передбачає принципову корек­цію політики доходів — перенесення основних акцентів соціаль­ної політики насамперед на працюючу частину населення.

Нинішнє заниження вартості робочої сили, як і недостатній рівень соціальних витрат, відчутно гальмує розвиток внутріш­нього ринку, динаміку економічних процесів. Майже повністю втрачено стимулюючу⁷ функцію заробітної плати, її вплив на роз­виток виробництва, науково-технічний прогрес. Економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтво­рення робочої сили. За таких умов стримується й розвиток житово-комунальної та соціальної сфер, зокрема формування стра­хових фондів, ресурсів пенсійного забезпечення й освіти.

У реалізації політики доходів першорядного значення набу­ває державне стимулювання випереджального (порівняно з тем­пами ВВП) зростання заробітної плати (табл. 1.4). Відповідно до позиції МОП, ціна праці в сучасних ринкових відносинах не може залежати лише від попиту та пропозиції. Істотне значення має соціальний фактор. Тому найважливішим пріоритетом є розроб­лення ефективних механізмів, що містять елементи державного регулювання з урахуванням взаємодії соціальних партнерів і стану на ринку праці. Сфера державного впливу має охоплювати, крім забезпечення мінімальних соціальних гарантій в оплаті праці, та регулювання заробітної плати в бюджетній сфері, а також тарифне регулювання через механізм соціального партнерства, вдосконалення системи соціальних податків і внесків.

Принципи структурної побудови системи оплати праці в кож­ному підприємстві, незалежно від організаційних засад господа­рювання та форми власності, мають базуватися на загально­державних засадах, в основі яких має бути реальна на даний момент вартість робочої сили та її поетапне підвищення.

Базою для визначення цієї реальної вартості має бути фізіо­логічна норма споживання, яка не лише забезпечує засоби до існування, а водночас і стимулює підвищення продуктивності праці. Запровадження державно регульованої, обов'язкової для всіх галузей економіки мінімальної погодинної оплати праці найманих працівників дозволяє прискорити динаміку зростання через такий механізм регулювання.

Відсутність зазначених державних регуляторів заробітної плати в сфері матеріального виробництва зумовлює велику стро­катість її розмірів у регіонах України, які залежать від галузевої структури економіки. Водночас місцеві органи влади позбавлені можливості впливати на ці процеси, оскільки не наділені відпо­відними повноваженнями, що є

Керуючись загальнодержавною стратегією побудови соціально орієнтованої економіки, слід передусім забезпечити підвищення рівня життя основної маси населення країни.

Виходячи з того, що основною складовою грошових доходів населення є все-таки заробітна плата

Життєво важливою справою є забезпечення випереджального розвитку соціальних інститутів (освіти, медицини, культури) та відповідного зростання соціальних інвестицій, безпосередньо спря­мованих на розвиток людини. Найближчими роками необхідно посилити адресну підтримку малозабезпечених сімей, яка замі­нить нинішню соціально несправедливу і вкрай неефективну сис­тему пільг, субсидій і компенсацій. Адресність соціальної допо­моги має стати важливим інструментом скорочення рівня бідності. Дієвим важелем у цьому може стати і система обов'язкового соціального страхування, зокрема пенсійного.

Справа значної політичної, економічної та соціальної ваги — зміцнення позицій середнього класу, питома вага якого в май­бутньому має скласти не менше 45-50% від загальної кількості населення. Водночас має скоротитися частка людей, що має доходи, нижчі за прожитковий мінімум.

Становлення середнього класу передбачає перехід до нової моделі споживання, тобто до таких стандартів, які забезпечува­тимуть гідний рівень життя та стимулюватимуть розвиток внут­рішнього ринку, трудової та підприємницької активності насе­лення. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, доступність якісних медичних, побуто­вих, освітніх послуг тощо.

Становлення середнього класу відбуватиметься за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок та акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законо­давчого захисту інтелектуальної власності та зміцнення на цій основі соціальних позицій і доходів представників науково-тех­нічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів і менеджерів.

У межах удосконалення політики доходів стратегічним завдан­ням держави є поетапне підвищення частки оплати праці у струк­турі ВВП, випереджальне зростання реальної заробітної плати порівняно з іншими складовими доходів населення. Ці завдання досягатимуться за допомогою таких інструментів, як забезпечення державного регульованого мінімального (заснованого на прожит­ковому мінімумі) рівня заробітної плати, застосування тарифного регулювання оплати праці, впорядкування системи оплати праці в бюджетних галузях на основі Єдиної тарифної сітки тощо.

Нагальним завданням формування та реалізації політики заробітної плати є підвищення рівня самоорганізації та консо­лідації роботодавців, посилення дієздатності системи соціаль­ного партнерства, розширення діалогу влади та бізнесу. У цьому контексті вирішуватиметься питання реформування структури органів соціального партнерства, зокрема на галузевому та регіо­нальному рівнях, створення єдиного реєстру роботодавців.

Механізми, орієнтовані на підвищення заробітної плати та доповнені реформуванням системи соціального страхування, сприя­тимуть підвищенню частки оплати праці у структурі ВВП до 50-51% (до 2011 р.). При цьому Україна може за цим показником наблизитися до розвинених країн, зокрема стандартів ЄС.

• Удосконалення податкового законодавства з метою змен­шення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян.

Важливою передумовою збільшення реальної заробітної плати є вдосконалення податкової системи щодо збільшення неоподаткованого розміру.

З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України «Про пода­ток з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. № 889 IV. Він змінив основи оподаткування доходів громадян порівняно з чин­ним раніше порядком. Замість п'яти ставок оподаткування на перехідний період запроваджується єдина ставка оподаткування доходів — 13%, надалі — 15%. Новим Законом запроваджено новий механізм надання соціальних пільг для малозабезпечених верств населення та скасовано пільги за професійними ознаками.

• Розроблення нового соціального стандарту — регульо­ваної державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) з поступовим запровадженням погодинної оплати праці.

Законом України «Про оплату праці» визначено, що міні­мальна заробітна плата може встановлюватися в місячному або погодинному обчисленні. Саме погодинна мінімальна заробітна плата (методичні рекомендації із застосування якої затверджені Міністерством праці та соціальної політики України 16 квітня 1999 р.), найповніше (порівняно з місячною мінімальною заро­бітною платою) виконує економічну стимулюючу роль.

Міністерством праці та соціальної політики України разом із НДІ соціально-трудових відносин розроблено проект «Реко­мендацій щодо тарифного регулювання оплати праці на всіх рівнях соціального партнерства». Рекомендації передбачають систему послідовних, пов'язаних між собою заходів щодо тариф­ного регулювання оплати праці, а також визначають мінімально необхідне коло питань з тарифної оплати праці, які мають вхо­дити до угод і договорів на різних рівнях соціального партнерства.

• Забезпечення реалізації державних гарантій щодо індек­сації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня.

Індексація — це встановлений законами та іншими право­вими нормативними актами України механізм підвищення гро­шових доходів населення, який дозволяє частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правові, економічні й організаційні основи індексації грошо­вих доходів населення України визначаються Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ та Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"» від 6 лю­того 2003 р. № 491-ІУ, Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

• Запровадження дієвих механізмів погашення заборгованості з виплати заробітної плати, посилення відповідальності керівників і власників підприємств за порушення законо­давства про працю.

Зроблено реальні кроки в розв'язанні проблеми погашення заборгованості із заробітної плати, яка накопичувалася роками.

У програмних документах усіх складів Уряду забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та погашення заборгова­ності з неї визначається як пріоритетний напрям діяльності.

Ця проблема та шляхи її розв'язання є однією з основних домовленостей сторін соціального партнерства при укладанні Генеральної, галузевих угод та колективних договорів.

Важливу роль у розв'язанні зазначеної проблеми відіграють територіальна державна інспекція праці в області й обласна комі­сія з питань забезпечення своєчасності та повноти сплати податків, погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Відпрацьовано систему жорсткого контролю за станом лікві­дації боргів із заробітної плати, яка враховує з одного боку — моніторинг і комплексний аналіз відповідних статистичних даних у розрізі районів, міст, галузей та окремих підприємств-борж-ників, з другого — форми та методи впливу на ситуацію в цій сфері, зокрема централізований контроль за станом виконання роз­роблених графіків погашення заборгованості із заробітної плати, системне впровадження на місцях практики створення робочих груп щодо надання практичної допомоги підприємствам і закріп­лення відповідальних працівників за кожним конкретним під-приємством-боржником, ліквідації ними заборгованої заробітної плати шляхом проведення аукціонів щодо реалізації обладнання та іншого майна, незадіяного у виробничому процесі (внаслідок чого ціна реалізації значно збільшується), ініціювання процедур санації, ліквідації та банкрутства щодо підприємств, неспромож­них виконати зобов'язання з виплати заробітної плати, посилення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю із залученням правоохоронних органів.

Починаючи з 1999 р., тобто з моменту, коли було зафіксо­вано найвищий рівень заборгованості (178,7 млн. грн. станом на 10 січня 1999 р.) в області існує щорічна позитивна динаміка пога­шення боргів, але це не є приводом для самозаспокоєння, оскіль­ки станом на 1 жовтня 2004 р. 13,5 тис. працівників (4,8% від загальної кількості працюючих) своєчасно не отримали заробіт­ну плату на загальну суму 9,8 млн грн .

1.2.4.